+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Тест на невідповідність Конституції положень закону: чекати остаточного «програшу» справи та звертатись із конституційною скаргою чи все ж є інші варіанти?

30 серпня, 2019 Інформаційні листи

«Когда приличные люди спотыкаются о законы, значит, законодатели были глупцы или жулики».

Вильгельм Швебель

Досить часто в ході судового розгляду як сторони, так і суд не полишають відчуття неконституційності положень закону, який регулює спірні відносини, і розгляд судового спору нагадує «гру в одні ворота» та проходить із «сподіванням» на Конституційний Суд України.

Як показує практика, інститут конституційної скарги дійсно є ефективним засобом захисту в ситуації, коли положення закону порушують права, гарантовані Конституцією України. Актуальним цей механізм є і в аспекті податкових питань. Так, наприклад, завдяки такому механізму вдалося захистити порушене право платника податків на повернення переплат із місцевих податків на території АТО (детальніше про це читайте в публікації «КМ Партнери захистила інтереси МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА у Конституційному Суді України на підтвердження права на повернення переплат з місцевих податків на території АТО»).

Однак для того, щоб отримати право скористатись таким механізмом (отримати право на звернення з конституційною скаргою), є низка передбачених Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» умов (детальніше див. у матеріалі «Механізм конституційної скарги до КСУ в аспекті податкових питань»). Найнеприємніша з таких умов для платників податків – отримання остаточного рішення у спорі з податковим органом, тобто, податковий спір програний, а податкові донарахування – сплачені1, а повернення сплачених податків – справа досить довга і витратна.

У зв’язку із цим цікаво поміркувати, чи є інші варіанти протидії неконституційним положенням закону.

1.

Для наочності візьмемо в якості прикладу конкретне положення закону, в якому відчуття «неконституційності» у поточній практиці податкових спорів є найбільш гострими, принаймні, за нашими враженнями.

Йдеться про положення п. 1201.1 ст. 1201 Податкового кодексу України (далі – ПКУ):

«Порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов’язок щодо такої реєстрації, штрафу…».

Такі положення не відповідають Конституції України, на чому вже деякою мірою зупинялись у наших оглядах «Штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, що не видаються покупцям (подальший розвиток)», «Штрафи за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, які не видаються покупцям: питання ще відкрите» та низці інших2, а також у блозі «Війна – фігня, маневри головніше? (або чому реєстрація податкової накладної важливіша за сплату податку?)».

Виходячи з нашої практики, розмір штрафних санкцій може сягати десятків мільйонів гривень і просте «вичікування» на можливість звернення до Конституційного Суду України з конституційною скаргою та потім – «очікування» на вирішення справи в Конституційному Суді України та, відповідно, перегляд прийнятих у справі судових рішень – може бути невиправдано дорогим, якщо зважати на цінність користування відповідними грошима.

Тож повернемося до питання, чи є інші процесуальні засоби боротьби з неконституційністю положень закону, зокрема, взятих для прикладу положень п. 1201.1 ст. 1201 ПКУ.

2.

Раніше (до 15 грудня 2017 року3) положення ч. 5 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) передбачали таке:

«5. У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта».

Тобто в разі наявності сумнівів суд лише міг ініціювати розгляд у Верховному Суді України (до 15 грудня 2017 року) стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності положень закону.

Наразі ж питання поводження адміністративного суду з положеннями закону, що не відповідають Конституції України, врегульоване дещо інакше.

Так, на сьогодні (з 15 грудня 2017 року) положення ч. 3-4 ст. 7 КАСУ, де врегульоване таке питання, виглядають наступним чином:

«3. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

4. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України».

Тож на сьогодні КАСУ надав можливість судам адміністративної юрисдикції, починаючи з першої ланки, прямо оцінювати відповідність чи невідповідність положень закону Конституції, і в разі, якщо суд доходить висновку про неконституційність положень закону, суд не застосовує відповідні положення, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Вже після винесення рішення суд звертається до Верховного Суду стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності положень закону, тобто для остаточної перевірки питання щодо невідповідності положень закону Конституції і прийняття рішення, яке унеможливило б подальше застосування таких неконституційних положень закону і щодо всіх інших осіб.

Така зміна підходу на рівні КАСУ узгоджується із закріпленою наразі безпосередньо на рівні Конституції (ст. 125) метою адміністративного судочинства: «З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди». Тож, щоб забезпечити захист прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин, як це вимагає Конституція, адміністративним судам наданий в тому числі такий інструмент захисту від такого виду порушення як свавілля законодавця, вихід законодавця за конституційні межі, як можливість незастосування закону щодо положень якого суд приходить до думки про невідповідність Конституції.

3.

При цьому здійснення оцінки на предмет конституційності/неконституційності положень закону, що регулює спірні правовідносини, є як правом, так і обов’язком суду, що зокрема прямо випливає із закріпленої в Конституції мети дії адміністративних судів: адже забезпечення ефективного захисту неможливо в разі застосування положень законів, які за своїм змістом суперечать Конституції.

Принагідно зауважимо, що такий висновок на базі загальних положень Конституції був зроблений ще в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»4:

«Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».

У свою чергу, в разі відсутності такої оцінки та відповідного реагування можна говорити про порушення права на ефективний засіб захисту, гарантованого ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права на власність, гарантованого ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

4.

Як вбачається, принаймні, за іншими категоріями справ, адміністративні суди зважають на наявність такого обов’язку та при виявленні неконституційності положень закону застосовують ч. 3-4 ст. 7 КАСУ та відповідно не застосовують неконституційні положення закону, а напряму керуються положеннями Конституції України.

Так, наприклад, звернемо увагу на Рішення Верховного Суду від 27 травня 2019 року у справі №800/235/17:

«Згідно з частиною 4 статті 7 КАС, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Суд, дійшов висновку, що спірних правовідносинах належить застосовували саме Конституцію України, як норми прямої дії, яка встановлює підстави звільнення судді та вимоги щодо несумісництва, однак у зверненні до Конституційного Суду України при цьому необхідності немає, оскільки в провадженні Конституційного Суду України перебувають справи (об`єднані в одне конституційне провадження) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України(конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про очищення влади” № 1682-VII та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про очищення влади” № 1682-VII».

Тобто, аби прямо застосувати Конституцію України, Верховному Суду було достатньо власного переконання та наявності лише самих подань із відповідного питання до Конституційного Суду України. При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що в окремому Рішенні Конституційного Суду відсутня необхідність.

Відомі подібні приклади правосуддя і на рівні першої інстанції. Так, у нещодавньому Рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2019 року у справі № 826/16679/18 було зазначено наступне:

«З огляду на викладене, суд доходить висновків про наявність підстав для твердження про те, що приписами Закону № 1682-VII створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом № 1682-УІІ строку.

Зміст норм, що містяться в пунктах 7, 8, 9 частини першої, пункті 4 частини другої статті 3, у їх зв`язку з положеннями частини третьої статті 1 та пункту 2 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1682-VII вказує на їх невідповідність статті 38 Конституції України».

Тобто суд, аналогічно дійшовши висновку, що положення Закону не відповідають Конституції України, застосував механізм, передбачений ч. 4 ст. 7 КАСУ.

Тож адміністративні суди мають відповідні процесуальні засоби та зобов’язані при розгляді справ, коли виникає таке питання, здійснювати оцінку положень законів на відповідність чи невідповідність Конституції. Одним із прикладів такої категорії поточних справ можна назвати справи щодо застосування штрафів за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних із огляду на очевидну неконституційність положень п. 1201.1 ст. 1201 ПКУ. Тож очікувати, що колись це питання, можливо, вирішить Конституційний Суд і «змилостивиться» законодавець і змінить положення крайньої необхідності немає. А є Конституція і відповідний обов’язок суду; як-то кажуть, «спасение утопающих – дело рук самих утопающих».

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПКУ, грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили: тобто, до закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ст. 255 КАСУ) чи, у випадку її подання, з дати її прийняття постанови суду апеляційної інстанції (ст. 325 КАСУ). Відповідно, грошові зобов’язання мають бути сплачені, якнайпізніше протягом після отримання рішення апеляційної інстанції.

2Див. матеріали «Чи застосовуються штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію у 2017 році податкових накладних, що не надаються покупцю?»; «Реєстрація податкових накладних – хто насправді реєструє і чи є підстави для застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації ПН в ЄРПН?»; «Реєстрація ПН в ЄРПН – ВС нас почув, що платник не реєструє!»; «Штраф за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в аспекті юридичної визначеності»; «Реєстрація податкових накладних – хто насправді реєструє і чи є підстави для застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації ПН в ЄРПН?».

3З 15 грудня 2017 року набрали законної сили зміни до процесуальних кодексів, відповідно до Закону України 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

4Див. за посиланням.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2019

Перегляди 481

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Роль ЄСПЛ у спорах з питань податків в Україні 06 листопада, 2019    266

Декриміналізація ухилення від сплати податків на суму
< 2 881 500 грн.
Зворотна дія в часі чинної редакції ст. 212 ККУ
11 жовтня, 2019    1122

Податковий спір: чим ще керуватися, крім Податкового кодексу? 28 серпня, 2019    604

Пороги для притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати ЄСВ (ст. 212-1 КК України) у 2019 році 17 липня, 2019    1082

Внутрішній облік податкових органів vs первинні документи платника: позиція Верховного Суду 28 травня, 2019    659

Олександр Мінін та Іван Шинкаренко виступили із доповідями на семінарі «Податки, валюта та інше: що потрібно знати бізнесу у 2019 році» 03 травня, 2019    261

Війна – фігня, маневри головніше? (або чому реєстрація податкової накладної важливіша за сплату податку?) 01 квітня, 2019    731

Верховний Суд щодо строків звернення до суду з питань, пов’язаних із податками:
(1) «Податкова» Палата Касаційного адміністративного суду підтвердила право на звернення із позовом про стягнення пені за несвоєчасне бюджетне відшкодування ПДВ протягом 1095 днів
(2) Об’єднана Палата Касаційного адміністративного суду підтвердила право на оскарження в судовому порядку нормативно-правового акта протягом усього часу його чинності (тривалості дії)
27 березня, 2019    3947

Встановити вину не можна засудити
Чи повинен платник нести відповідальність за порушення контрагента
21 березня, 2019    1035

Велика Палата ВС підтвердила право платників
на стягнення податку з державного бюджету
18 лютого, 2019    1189

Місія (НЕ) попастися: нібито продовжені строки оскарження податкових донарахувань? 21 січня, 2019    2580

Штрафи з трансфертного ціноутворення у 2019 році: далі – більше 17 січня, 2019    1608

Прокоментувати