+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Де знайти СПРАВЖНІЙ закон? АБО
Як встановити дійсні норми Податкового кодексу на певний момент часу?

19 січня, 2024 Інформаційні листи

На прикладі наявності/відсутності положень про наслідки неправильного зазначення коду УКТ ЗЕД щодо товарів у податковій накладній

або

«… абзаци чотирнадцятий і п’ятнадцятий замінити п’ятьма абзацами …: …У зв’язку з цим абзаци шістнадцятий – двадцять другий вважати відповідно абзацами дев’ятнадцятим – двадцять п’ятим; …абзац двадцять п’ятий виключити;»

1.

Податківці, суди, платники податків, законодавці, всі інші, кого це стосується з податкових правовідносин, посилаються на Податковий кодекс (далі – ПКУ), точніше, на його текст, текст відповідних положень на певну дату.

А Ви певні, що відповідний текст правильний, справжній?

Адже який з наявних текстів слід вважати справжнім не встановлено.

За Указом Президента України № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» закони та інші нормативно-правові акти загального характеру набувають чинність після їх оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, перелік яких визначений тим же Указом.

Тобто справжнім текстом ОКРЕМОГО акта є його текст, надрукований в офіційному виданні за переліком з Указу.

А якщо потім цей текст змінюється іншим актом, який у свою чергу змінюється ще, і так далі майже до безкінечності?

«Консолідований» текст, який був би визнаний нормативно офіційним, справжнім на певну дату, – відсутній.

Тож доводиться мати справу з певним «конструктором», який «гравці» можуть складати по різному, подекуди з відмінностями.

Законодавець для цього створює умови через численні, подекуди хаотичні і непослідовні зміни, до того ж часто-густо незадовільні за технічною якістю і з вадами, «інкорпорованими» внаслідок процесу.

Як умовний приклад – ілюстрація: хтось з депутатів вносить законопроект (1) про зміну абзацу 5 в підпункті abc пункту XYZ, проте на момент прийняття встигли прийняти (2) інші зміни до тексту, і колишній абзац 5 став 7, і вже в підпункті bcа. І як тоді визначити підсумковий текст, бо якщо буквально за текстом закону (1) про зміни, то (1) змінює абзац 5 в підпункті abc пункту XYZ, проте на момент набуття (1) чинності на тому «місці» вже інші положення, а «старі» положення, до яких запроваджуються зміни, по суті «пересунулися» на інше місце. Тож як: всупереч буквальному тексту (1) вносити зміни там, де вони мають бути по суті, чи створювати нісенітницю шляхом внесення змін буквально «по місцю» як вони прописані в (1)? А якщо ускладнити завдання ще іншими факторами, наприклад, зміною порядку набуття змінами чинності – першими «свіжіші» зміни, а вже потім попередні? Як це впорядкувати?

У преамбулі вищезгаданого Указу Президента зазначено, що він прийнятий зокрема «з метою … забезпечення регулювання суспільних правовідносин на основі чинних актів, запобігання перекрученням їх змісту …».

А як це забезпечити щодо актів, які зазнали численних змін іншими актами, які в свою чергу змінювалися також?

Наявні «консолідовані» тексти – НЕофіційні, є результатом «творчості» і розуміння відповідних груп інтерпретаторів.

Хоч деякі видавці перебирають таки на себе «сміливість» представляти надруковану «консолідацію» офіційним текстом.

Наприклад:

Цікаво, і де ж ті видавці знайшли цей офіційний текст?

Зазначене стосується не тільки ПКУ. Як приклад наводимо минулорічне (2023 року) видання іншого кодексу:

Тут теж зазначають текст як офіційний. Цікаво, і хто ж надав цим видавцям такі повноваження? Які підстави для проголошення тексту «офіційним»?

[Уривок з кінострічки «17 миттєвостей весни»]

Водночас інші подають інформацію таки більш правдиво і адекватно. Наприклад, публікація ПКУ зі змінами, кодифікованими на певну дату, і з приміткою:

2.

За час дії ПКУ (тобто з 2011 року) прийнято більше 200 законів про внесення до нього змін.

Часто власне техніка внесення змін далека від досконалості. При цьому одна і та ж норма, пункт, стаття може змінюватись багато разів. Та ще й з відкладенням моменту набрання сили законом (повністю або частково), яким вносяться зміни. До пунктів статей можуть додаватись додаткові абзаци, а до розділів можуть вноситись додаткові пункти. Ба більше, статей з базовим номером 39 маємо вже аж чотири:

Стаття 39. Трансфертне ціноутворення

Стаття 391. Особливості застосування валютних курсів при нарахуванні митних та податкових платежів {Розділ I доповнено статтею 391 згідно із Законом № 1200-VII від 10.04.2014; в редакції Закону № 1525-IX від 03.06.2021}

Стаття 392. Контрольовані іноземні компанії {Розділ I доповнено статтею 392 згідно із Законом № 466-IX від 16.01.2020 з урахуванням змін, внесених згідно із Законом № 1117-IX від 17.12.2020}

Стаття 393. Міжнародний автоматичний обмін інформацією та подання звітності про підзвітні рахунки {Розділ I доповнено статтею 393 згідно із Законом № 2970-IX від 20.03.2023}

Тому й маємо непоодинокі випадки на кшталт прийняття зміни умовно абзацу третього умовного пункту 2 умовної статті 20, проте на момент набрання чинності цим законом про зміни колишній умовний абзац третій перетворився вже в абзац п’ятий іншим законом про зміни. Адже до моменту набрання законної сили законом, вже набрав сили інший закон, яким були додані ще два абзаци. Або, наприклад, ситуації, коли за результатами внесення змін таким способом маємо два однакових пункти з однаковими номерами в одному і тому самому підрозділі ПКУ.

І це не абстрактні, відірвані від реальності міркування.

Як живий приклад розглянемо далі деякі положення ПКУ з регулювання наслідків неправильного зазначення коду УКТ ЗЕД щодо товарів у податковій накладній.

3.

Проте до цього ще повторимося, що окрім неймовірної кількості змін, недосконалої законодавчої техніки, проблема ускладняється ще й тим, що офіційне джерело з автентичним кодифікованим текстом законодавчих актів із врахуванням всіх змін на певний момент часу наразі на рівні закону або іншого нормативно-правового акту не визначено.

Так, маємо Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». Втім він не вирішує питання офіційного оприлюднення тексту закону з урахуванням всіх внесених у нього змін. Всі закони, якими вносились зміни до ПКУ, офіційно опубліковані відповідно до вимог згаданого Указу.

Але офіційного тексту ПКУ станом на певний момент часу (з урахуванням внесених на той момент змін) немає!

Хоча частиною 5 ст. 7 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. № 1861-VI визначено, що апарат Верховної Ради забезпечує ведення бази даних нормативно-правової інформації «Законодавство України», що містить, у тому числі, еталонні електронні тексти оригіналів прийнятих Верховною Радою актів. Еталонним електронним текстом вважається текст акта, прийнятого Верховною Радою, що зберігається у формі комп’ютерного файлу, цілісність якого забезпечується за допомогою спеціальних засобів захисту інформації. Втім тут згадується лише про еталонні електронні тексти оригіналів прийнятих Верховною Радою актів, а питання зведеного офіційного (визнаного справжнім нормативно) тексту закону з урахуванням змін, внесених іншими законами, не вирішено.

Наявні спроби врегулювати деякі технічні моменти на рівні розпоряджень Голови Верховної Ради України. Так, у Таблиці 2, що є Додатком 3 до розпорядження Голови Верховної Ради України від 08.02.2021 р. № 19, вказано, що зміни до первинного тексту закону (у зв’язку з прийняттям закону про внесення змін або первинного закону, прикінцевими положеннями якого вносяться зміни до законів), як правило, вносяться до бази даних не пізніше дня набрання чинності такими змінами. Проте це не вирішує, наприклад, ситуації, описаної вище, щодо внесення змін прийняттям ще одного закону до моменту набуття чинності раніше прийнятими змінами. «Накладки» можливі.

І, знов-таки, вказане вище не вирішує питання встановлення певної редакції зміненого тексту документу як офіційного або еталонного («справжнього»).

4.

Вбачається, що на практиці визріває розуміння правового «хаосу» змін. І законодавець намагається хоч якось вирішити це питання принаймні на певний момент шляхом повного перевикладення базового закону зі всіма змінами на певну дату, у новій редакції.

Наприклад, Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (законопроект № 10346 від 14.12.2023 р.) прямо починається з наступного:

———————————————————————————————————————–

  1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Безсистемність та значна кількість змін, внесених до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», унеможливила однозначне застосування положень цього Закону та спричинила необхідність викладення цього Закону в новій редакції.

———————————————————————————————————————–

Маємо визнати, з ПКУ ще гірше. Так, до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» внесено значно менше змін, ніж до ПКУ. Тож з ПКУ, навіть виходячи «зі статистики», все ще більш катастрофічно.

Зауважимо, що навіть перевикладення закону повністю в новій редакції вирішує проблему тільки на певну дату. А далі – нові зміни. Як з ними?

5.

Тож який власне текст брати як «закон» на певну дату?

За сталою практикою, як правило, працюють із консолідованими з урахуванням змін текстами ПКУ у редакціях станом на різні дати, які доступні в різних комерційних базах даних, на сайті ВРУ, різних друкованих виданнях.

І тут виникають деякі різночитання зведеного тексту ПКУ на одну й ту ж саму дату з урахуванням всіх змін на ту дату, тобто коли редакція мала б бути однакова (адже закон має бути однаковий для всіх, а не в кожного «свій»).

Як приклад, далі розглянемо таке важливе для ПДВ питання, як формування податкового кредиту на підставі зареєстрованої податкової накладної, яка містить помилки, зокрема, у кодах УКТ ЗЕД. Чи підтверджує зареєстрована податкова накладна з такою помилкою податковий кредит? Чи є якісь обмеження щодо цього на рівні ПКУ?

З цією метою пропонуємо порівняти редакції відповідної частини наприкінці п. 201.10 ст. 201 ПКУ, як вона подається, наприклад, в ІПС «ЛІГА:ЗАКОН» (далі – ІПС) (і в більшості переглянутих нами при підготовці цього огляду друкованих видань) vs. на сайті ВРУ.

6.

За посиланням в ІПС бачимо наступну редакцію п. 201.10 ст. 201 ПКУ станом на 01.01.2024 р. (наводимо перший та останній абзац):

«201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов’язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з податку за такою операцією.

Абзац двадцять сьомий виключено.

(зміни до пункту 201.10 статті 201 в частині зупинення реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування у Єдиному реєстрі податкових, внесені підпунктом 4 пункту 94 розділу I Закону України від 21.12.2016 р. N 1797-VIII, набирають чинності з 01.04.2017 р.)».

Якщо ж звертаємось до сайту ВРУ, бачимо наступну редакцію цього пункту станом на 01.01.2024 р. (можливо, почитають, що ми тут написали, то змінять), наводимо знов-таки перший, останній та передостанній абзаци цього пункту:

«201.10. {Зміни до пункту 201.10 статті 201 по Закону № 1797-VIII від 21.12.2016 в частині зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних набирають чинності з 01.04.2017, див. абзац п’ятий пункту 1 розділу II Закону № 1797-VIII від 21.12.2016} При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

{Абзац перший пункту 201.10 статті 201 в редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014}

….

Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов’язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з податку за такою операцією.

{Абзац пункту 201.10 статті 201 в редакції Законів № 909-VIII від 24.12.2015№ 1797-VIII від 21.12.2016}

Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов’язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.

{Пункт 201.10 статті 201 доповнено абзацом згідно із Законом № 909-VIII від 24.12.2015; щодо виключення абзацу пункту 201.10 статті 201 по Закону № 1797-VIII від 21.12.2016 див. розділ II “Прикінцеві та перехідні положення”}

{Зміни до пункту 201.10 статті 201 по Закону № 1797-VIII від 21.12.2016 в частині зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних набирають чинності з 01.04.2017, див. абзац п’ятий пункту 1 розділу II Закону № 1797-VIII від 21.12.2016}».

При порівнянні бачимо відмінність, яка полягає у наявності у тексті п. 201.10 ст. 201 ПКУ, доступного на сайті ВРУ, ще одного абзацу наприкінці, який в першозгаданому кодифікованому тексті ПКУ на ту саму дату відсутній!

А саме, йдеться про абзац наступного змісту:

«Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту».

Тож консолідований (зі змінами) текст ПКУ, як він представлений на сайті ВРУ, пропонує «зайвий» абзац.

7.

В ІПС цей абзац у тексті п. 201.10 ст. 201 ПКУ відображався, починаючи з редакції ПКУ станом на 01.01.2016 р. і, здається, до появи редакції станом на 01.07.2017 р. Тобто норма, передбачена процитованим вище абзацом, «світилася» півтора року. І з 01.07.2017 р. така норма вже відсутня як чинна у ПКУ за переглянутими джерелами, крім тексту на сайті ВРУ.

Тож, якщо виходити з «більшості» консолідованих текстів ПКУ, то вказаного абзацу-положення, що помилки в зазначенні УКТ ЗЕД в податковій накладній не заважають віднесенню зазначених в таких накладних сум ПДВ до податкового кредиту, крім помилок коду товару за УКТ ЗЕД (тобто помилки в коді товару за УКТ ЗЕД таки запобігають визнанню податкової накладної в якості підстави для віднесення ПДВ до податкового кредиту), вже давно немає.

Наведений абзац не знаходимо навіть у паперовій редакції ПКУ станом на 01.01.2018 р., опублікованій Вісником ДФС України «Офіційно про податки», Київ 2018.

Виходячи з тексту, наведеного на сайті ВРУ, він діє досі, а отже, може бути підставою для відмови у визнанні податкового кредиту через помилки в зазначенні в податковій накладній коду товару за УКТ ЗЕД.

Погане в цьому те, що в судових рішеннях зазвичай йде посилання саме на електронну версію ПКУ, доступну на сайті ВРУ. І часто навіть у ЄДРСР зроблено пряме гіперпосилання на ту чи іншу норму ПКУ, електронна версія якого розміщена на сайті ВРУ. Тож можна припустити, що, вирішуючи податковий спір, суд може керуватися швидше саме тією версією, яка наявна на сайті ВРУ.

Відповідно, при винесенні рішення суд може виходити з того, що Є вказані нормативні підстави, які за помилки у коді УКТ ЗЕД сформувати податковий кредит взагалі не дозволяють.

Приклади такого з посиланням на закон, яким свого часу були запроваджені такі положення, на жаль, є.

8.

І все ж таки, а який текст закону «справжній» на певну дату? Яким викладенням п. 201.10 ст. 201 ПКУ дійсно слід керуватись платникам податків, судам, розглядаючи питання підтвердження податкового кредиту податковою накладною, що містить помилки у кодах УКТ ЗЕД?

І чому саме цим, а не іншим?

Відповідь криється у нетрях змін, які вносились до п. 201.10 ПКУ, та тому, як це робилося законотворцями при їх внесенні.

9.

Розглядуване положення, щодо відсутності або наявності якого зараз виникло питання, було запроваджене Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 р. № 909-VIII, який набрав чинності 01.01.2016 р. Так, підпунктом 3 п. 47 згаданого Закону пункт 201.10 ст. 201 ПКУ доповнено абзацом дев`ятнадцятим: «Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту».

Через рік підпунктом 4 п. 94 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 р. № 1797-VIII (далі – Закон № 1797-VIII) до п. 201.10 ст. 201 ПКУ були внесені чергові зміни.

Серед таких змін передбачено виключення з ПКУ розглядуваного абзацу п. 201.10. Таке виключення передбачено абзацом двадцять другим підпункту 4 п. 94 Закону № 1797-VIII (виділено нижче у кольорі):

«94. У статті 201:

4) у пункті 201.10:

після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:

У зв’язку з цим абзаци третій – дев’ятнадцятий вважати відповідно абзацами четвертим – двадцятим;

абзац десятий замінити трьома абзацами такого змісту:

У зв’язку з цим абзаци одинадцятий – двадцятий вважати відповідно абзацами тринадцятим – двадцять другим;

абзаци чотирнадцятий і п’ятнадцятий замінити п’ятьма абзацами такого змісту:

У зв’язку з цим абзаци шістнадцятий – двадцять другий вважати відповідно абзацами дев’ятнадцятим – двадцять п’ятим;

абзац двадцять п’ятий виключити;».

Слід звернути увагу, що до внесення змін Законом № 1797-VIII до ПКУ спірний абзац п. 201.10 ст. 201 ПКУ, про наявність або відсутність у тексті ПКУ якого зараз йдеться, був дев’ятнадцятим у послідовності абзаців.

Законом № 1797-VIII були внесені зміни до послідовності абзаців у п. 201.10 ст. 210 ПКУ: доповнення новим абзацом після абзацу другого (додався один абзац до нумерації), заміна абзацу десятого трьома абзацами (додалося два абзаци до нумерації) та заміна абзаців чотирнадцятого та п’ятнадцятого на п’ять абзаців (додалося три абзаци до нумерації). Таким чином, нумерація у п. 201.10 ст. 201 ПКУ змінилась і абзац дев’ятнадцятий, який був останнім у п. 201.10 ПКУ на момент внесення змін Законом № 1797-VIII, шляхом додавання шести нових абзаців до п. 201.10 став двадцять п’ятим і його було ВИКЛЮЧЕНО.

У подальшому нумерація абзаців у п. 201.10 ст. 201 ПКУ також неодноразово змінювалась у зв’язку із внесенням чергових змін до ПКУ, і станом на сьогодні виключений абзац вже є двадцять сьомим у послідовності абзаців п. 201.10 ст. 201 ПКУ.

Відповідно до розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1797-VIII, яким розглядуваний абзац виключався із ПКУ:

«1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2017 року, крім:

абзацу двадцять другого підпункту 4 пункту 94 розділу I (щодо виключення абзацу двадцять третього пункту 201.10 статті 201), який набирає чинності з 1 липня 2017 року;».

Тобто Закон № 1797-VIII (яким передбачене розглядуване виключення) в цілому набув чинності з 01.01.2017 р., крім абзацу двадцять другого підпункту 4 п. 94 розділу І (яким власне і передбачене виключення; однак тут з уточненням, що вказана відстрочка тільки в частині виключення абзацу двадцять третього), який набув чинності з 01.07.2017 р.

При цьому, однак, в абзаці двадцять другому підпункту 4 п. 94 розділу I Закону № 1797-VIII відсутня норма про виключення абзацу двадцять третього!

Щодо абзацу двадцять третього п. 201.10 ст. 201 ПКУ йдеться виключно в абзацах вісімнадцятому – дев’ятнадцятому підпункту 4 п. 94 розділу I Закону № 1797-VIII і виключно таке:

«перше речення абзацу двадцять третього викласти в такій редакції:

“У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов’язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця”;».

Тож, вірогідно, мала місце технічна помилка у назві номеру абзацу, що відображена прописом у дужках у розділі II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1797-VIII. А саме, найімовірніше, мало бути зазначено двадцять п’ятий абзац, а не двадцять третій, адже саме про двадцять п’ятий абзац йдеться у тексті абзацу двадцять другого підпункту 4 п. 94 розділу I Закону № 1797-VIII про «виключення». За такого підходу (якщо виходити з того, що це технічна помилка) абзац двадцять п’ятий п. 201.10 ст. 201 ПКУ виключений з 01.07.2017 р.

У випадку, якщо це все ж не технічна помилка, то тоді абзац двадцять п’ятий п. 201.10 ст. 201 ПКУ був виключений у день набрання чинності Закону № 1797-VIII, тобто взагалі з 01.01.2017 р.

Для повноти викладення слід зазначити, що розглядуваний «кульбіт» не єдиний в тексті Закону № 1797-VIII, є і інші помилки-неузгодженості окрім згадки про двадцять третій абзац замість двадцять п’ятого.

Зокрема, звернемо увагу, що п. 94 розділу I Закону № 1797-VIII містить два «четвертих» підпункти. Тобто за тим «четвертим» підпунктом, який був розглянутий вище, йде ще один «четвертий» (а не п’ятий) пункт щодо доповнення статті 201 пунктом 201.16. При цьому у розділі II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1797-VIII цей ще один підпункт «четвертий» вже названий як «підпункт «п’ятий» пункту 94 розділу I (щодо доповнення пунктом 201.16 статті 201)» Закону № 1797-VIII із датою набрання чинності 01.04.2017 р. Тобто законотворець явно недопрацював технічну сторону Закону № 1797-VII.

На жаль, подібне можна бачити і по деяких інших законах про зміни до ПКУ.

10.

Як підсумок:

Розглядувану норму було виключено з ПКУ не пізніше 01 липня (чи таки з 01 січня?) 2017 року.

Таке виключення відбулося з низкою неузгодженостей та неточностей; проте такої норми наразі вже немає, незважаючи на її «привід» на сайті ВРУ.

Посилання на текст на сайті ВРУ не може вважатися посиланням на «офіційний» текст. Так само, як і посилання на консолідований текст з будь-якого іншого джерела не може мати на сьогодні статусу посилання на «офіційний» текст, бо на сьогодні не існує консолідованого тексту нормативних актів зі змінами на певну дату, яким би законом було надано силу офіційних (справжніх). Це, на відміну від офіційних текстів окремих актів як вони прийняті, для яких офіційним текстом є друковане видання в одному з офіційних видань за визначеним переліком.

І тому на практиці доводиться подекуди встановлювати, а який же справжній текст закону станом на певну дату. Коли виникають спірні моменти щодо чинної редакції дотичних змін, варто перевірити, як саме і що вносилося як зміни. Адже інших механізмів, які б гарантували, що те чи інше є саме тією нормою ПКУ, яка діє у певний момент часу, на жаль, немає наразі.

Щодо розглядуваної конкретної проблеми, сподіваємося, що отримаємо відповідне рішення/позицію Верховного Суду, до розгляду якого вже потрапило це питання. Цікаво, чи визначиться також Суд окремо з питань «автентичності» консолідованих текстів ПКУ, і як це відобразиться зокрема на zakon.rada.gov.ua.

11.

Замість postscriptum

1.

Взагалі-то питання з «лавиною» і хаосом змін слід вирішувати в принципі, на інституційному рівні. Шляхи можуть бути різними. Починаючи із забезпечення суворого дотримання вже прийнятих законів. Здається, вже зовсім забули про дотримання принципу стабільності як однієї з основних засад податкового законодавства України за ПКУ:

«4.1.9. стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;».

Це може спрацювати принаймні на зменшення змін, забезпечення хоч якихось періодів стабільності. Тож щоб законодавці не порушували ж першими цю вимогу, і тим самим забезпечували хоч так деяку стабільність (хоч пів року та без змін). На підтримку цього можна згадувати і про правову визначеність як елемент верховенства права, панування якого забезпечується Конституцією, і про те, що Верховна Рада (як державний орган – єдиний в законодавчій гілці влади) має діяти за ст. 19 Конституції України на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Можливо, пропонувати зміни до процесу прийняття законодавчих змін. Наприклад, щоб у разі прийняття будь-яких змін до закону викладалася і офіційно приймалася повна версія цього закону зі всіма змінами на той час. І щоб прийняття подальших змін блокувалося до набуття чинності зміненою версією закону. Тобто щоб уникнути прийняття в рамках одного «вікна» по часу змін до різних версій.

І, можливо, варто поліпшити законодавчий процес, зробити його більш багатоступеневим, щоб обмежити прийняття того, що реально не дуже потрібне або неопрацьоване достатньо.

Наприклад, певна реінкарнація того, як це робили в Давніх Афінах. Так, пишуть, що спочатку там ставилося питання перед народом, чи всі закони варто зберегти як вони є. Якщо була пропозиція змін, то рішення щодо необхідності розгляду цього голосувалося, і за умови підтримки автор вносив до ради проект про новий закон і скасування старого. Рада розглядала проект і представляла його у формі визначення виявленої проблеми, яка потребує вирішення; при цьому одночасно оприлюднювався також власне пропонований проект як відповідний інструмент вирішення. Далі вже було голосування, чи підтверджується наявність проблеми і необхідність її рішення як принципово пропонується чи ні.

У реаліях сьогодення це могло б бути, наприклад, у формі відкритої петиції з оприлюдненням опису проблеми, обґрунтування її наявності і необхідності вирішення, і пропонованого принципового підходу до вирішення проблеми. І далі, чи набере така петиція мінімальну кількість голосів на підтримку (наприклад, ті ж відомі 25 тисяч) за умови, однак, що кількість тих, хто «проти», не перевищить голосів тих, хто «за». Врешті-решт джерелом влади за Конституцією (ст. 5) в Україні є народ, ніхто не може узурпувати державну владу. Тож чи не варто почути голос народу?

Якщо наявність проблеми і необхідність її вирішення визнавалася таким чином, то питання передавалося до колегії вибраних законотворців, які розглядали проект фактично в режимі судового засідання і за результатами рішення приймали більшістю голосів. Оскаржити таке рішення про прийняття нового закону міг будь-який громадянин, і така скарга підлягала розгляду, хоч й тими ж законотворцями.

До речі, а якщо виявлялося, що внесена пропозиція суперечить основним принципам політичного і суспільного ладу, то на винуватого автора накладався штраф, а в серйозних випадках відповідальність могла бути і суворішою, аж до смертної кари включно.

Тож, може, задуматися і над відповідальністю законодавців? Наприклад, свого часу десь натрапили на таку пропоновану систему: після завершення каденції законодавчого органу на всенародне голосування виноситься оцінка результатів діяльності цього органу, хай за 10-бальною шкалою. Якщо набере великий «+» (наприклад, більше 7), то будь-які закони, прийняті цим складом, можуть бути змінені вже лише кваліфікованою більшістю, і принаймні після голосування двічі, таким чином з розривом в часі не менше півроку. Бо добре попрацювали, за що їм подяка від суспільства! Якщо оцінка діяльності органу виявиться десь посередині, скажімо, в діапазоні від 4 включно до 7, то – нейтрально, ніяких наслідків. А якщо оцінка менше 4, то по законодавцях проводять судовий процес по кожному окремо, бо «напартачили», із визначенням особистої відповідальності кожного. За шкоду треба відповідати, і чим більше права, тим більша відповідальність. А прийняті цим складом закони визнаються такими, що підлягають перегляду та зміні в обов’язковому порядку за наявності петиції щодо відповідного конкретного закону за якоїсь мінімально необхідної кількості голосів на підтримку цього.

Окремо можна згадати і про досвід вирішення проблеми забезпечення єдності канонічних текстів Біблії. Кому цікаво, може пошукати в інтернеті.

Звісно, є різні ідеї і міркування, крім «художніх» як викладені вище, щодо забезпечення впорядкування нормативного регулювання. Проте головним тут стає наявність політичної волі дійсно зробити це.

2.

2.1.

Також щодо власне проблеми значення коду УКТ ЗЕД у податковій накладній як «ознаки» дійсності чи недійсності податкової накладної з огляду на мету підтвердження нею податкового кредиту. Ми ж начебто йдемо до Євросоюзу? А значить, маємо привести наше податкове законодавство у відповідність до директив Євросоюзу, де питання ПДВ належить до найбільш врегульованих.

2.2.

Такий реквізит, як зазначення коду товару за товарною номенклатурою, не передбачений Директивою ЄС 2006/112/ЄС від 28.11.2006 р. про спільну систему податку на додану вартість, яка виступає джерелом для українського законодавства з ПДВ і з якою мають бути узгоджені відповідні положення законодавства України з ПДВ на шляху до вступу до ЄС. Директивою ЄС 2006/112/ЄС встановлено (цитується з сайту ВРУ за посиланням):

«Секція 4

Зміст рахунків-фактур

Стаття 226

Без обмеження окремих положень, викладених у цій Директиві, для цілей ПДВ рахунки-фактури, виставлені відповідно до статей 220 та 221, повинні містити лише такі реквізити:

(1) дату видачі;

(2) порядковий номер на основі однієї або декількох серій, що забезпечує унікальну ідентифікацію рахунку-фактури;

(3) ідентифікаційний номер платника ПДВ, зазначений у статті 214, під яким оподатковувана особа постачала товари чи послуги;

(4) ідентифікаційний номер платника ПДВ замовника, як зазначено в статті 214, під яким замовник отримував постачання товарів або послуг, стосовно яких він відповідальний за сплату ПДВ, або отримував постачання товарів, як зазначено у статті 138;

(5) повне найменування та адресу оподатковуваної особи та замовника;

(6) кількість та характер постачених товарів або обсяг та характер наданих послуг;

(7) дату, на яку було здійснено або завершено постачання товарів чи послуг, або дату, на яку було здійснено авансовий платіж зазначений у пунктах (4) та (5) статті 220, якщо така дата може бути визначена та відрізняється від дати виставлення рахунку-фактури;

(7a) якщо податкове зобов’язання виникає в момент отримання платежу відповідно до статті 66(b), а право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання виникає у момент виникнення податкового зобов’язання з ПДВ, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання – коментар «Облік грошових коштів»;

(8) база оподаткування для окремих ставок або звільнення від оподаткування, ціна за одиницю, без урахування ПДВ, а також будь-які знижки або часткові повернення коштів, якщо вони не включені в ціну за одиницю;

(9) застосовну ставку ПДВ;

(10) суму ПДВ, що підлягає сплаті, за винятком застосування спеціального положення, згідно з яким, відповідно до цієї Директиви, такий реквізит не включають;

(10a) якщо замовник, що отримує постачання, виставляє рахунок-фактуру замість постачальника – коментар «Самовиставлення рахунку-фактури»;

(11) у випадку звільнення від оподаткування – покликання на застосовне положення цієї Директиви чи на відповідне національне положення або будь-яке інше покликання, яке вказує на те, що постачання товарів або послуг звільнено від оподаткування;

(11a) якщо замовник відповідальний за сплату ПДВ – коментар «Зворотне нарахування»;

(12) у випадку постачання нового транспортного засобу, здійсненого відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(a) – характеристики, визначені в пункті (b) статті 2(2);

(13) у разі застосування маржинальної схеми для туристичних агентів – коментар «Маржинальна схема – туристичні агенти»;

(14) у разі застосування одного зі спеціальних положень, застосовних до вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату – коментар «Маржинальна схема – вживані товари»; «Маржинальна схема – витвори мистецтва» або «Маржинальна схема – предмети колекціонування та антикваріат» відповідно;

(15) якщо особа, відповідальна за сплату ПДВ, є податковим представником для цілей статті 204 – ідентифікаційний номер платника ПДВ, зазначений у статті 214, такого податкового представника, а також його повне найменування та адресу».

Тобто, як бачимо, такий реквізит, як власне код за УКТ ЗЕД, не відноситься до обмеженого («лише таких») переліку реквізитів за Директивою ЄС про спільну систему податку на додану вартість. А тому його наявність не вбачається необхідною для належного функціонування системи, і навіть певною мірою суперечить їй, з огляду на вихід за межі обмежувального переліку («лише таких»).

2.3.

До речі, текст Директиви (переклад якого доступний за наведеним вище посиланням) теж зі змінами, і ось як це питання вирішується вказано на початку (дотичні місця виділяємо) – головне, що текст зазначається не як офіційний і фактично питання правильності остаточної «справжньої» консолідації залишається осторонь:

Цей текст слугує суто засобом документування і не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex

(До Розділу V: Економічне та галузеве співробітництво
Глава 4. Оподаткування)

ДИРЕКТИВА РАДИ 2006/112/ЄС
від 28 листопада 2006 року
про спільну систему податку на додану вартість

(OB L 347 11.12.2006, с. 1)

Зі змінами, внесеними:

Офіційний вісник
сторінка дата
ДИРЕКТИВОЮ РАДИ 2006/138/ЄC від 19 грудня 2006 року L 384 92 29.12.2006
ДИРЕКТИВОЮ РАДИ 2007/75/ЄC від 20 грудня 2007 року L 346 13 29.12.2007

Що ж, теж варіант. Як то кажуть: спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2024

Перегляди 244

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Олександр Мінін виступив на ХІІ Податковому форумі АПУ 28 вересня, 2023    237

Чи може платник податків надати в суд документи, які не були надані податковому органу, та на якій підставі суд може не враховувати ці документи? 15 травня, 2023    1857

Статус «ризикового»: все ж таки оскаржується чи ні? 23 листопада, 2022    1208

При зверненні до суду для стягнення податкового боргу та заборгованості з ЄСВ податкова не буде сплачувати судовий збір 08 листопада, 2022    490

Зміни до переліку документальних позапланових перевірок, які дозволено проводити на період до припинення або скасування воєнного стану 07 листопада, 2022    803

Як бізнесу розуміти проголошення податкової реформи 10-10-10 (+3) 13 вересня, 2022    670

Податкове законодавство в умовах воєнного стану 07 березня, 2022    1799

Які зміни внесено в ПКУ з 01 січня 2022 року Законом № 1914? 25 січня, 2022    3037

Верховна Рада прийняла законопроект № 4184: «податок на Google» та інші важливі зміни 09 червня, 2021    2217

Податкові пільги для нових значних інвестицій 02 квітня, 2021    2733

Що змінилося з 01 січня 2021 року у сфері оподаткування? 02 лютого, 2021    6738

Питання міграції та оподаткування під час пандемії COVID-19 02 грудня, 2020    3136

Прокоментувати