Аналітика

29 вересня у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт № 10100 про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення ефективності здійснення кримінального провадження та притягнення до відповідальності за корупційні злочини (далі – Законопроєкт № 10100).

На перший погляд, як вбачається із пояснювальної записки, Законопроєкт № 10100 подано з «добрим наміром» – «посилення боротьби з корупцією, зокрема на високому рівні, шляхом активних та ефективних розслідувань, а також забезпечення належної динаміки судових справ та винесених вироків», що є однією з умов Європейської комісії на шляху інтеграції України в ЄС.

І дійсно, з тексту Законопроєкту № 10100 бачимо, що ним усуваються строки давності притягнення до відповідальності за тяжкі й особливо тяжкі корупційні злочини, запобігається зловживання процесуальними правами тощо.

Однак не це стало причиною обговорень та хвилювань навколо Законопроєкту № 10100 в юридичній спільноті.

Основним предметом для дискусій стало повне, без виняткове скасування максимальних строків здійснення досудового розслідування до повідомлення особі про підозру, які свого часу були внесені в Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК) через так звані «поправки Лозового».

Чим можуть бути спричинені такі зміни та чому саме зараз? Давайте розбиратися.

1.

Ще у грудні 2017 року під час ухвалення нових процесуальних кодексів (ГПК, ЦПК та КАС) також було змінено і КПК.

Ці зміни в народі отримали назву «поправки Лозового», на честь однойменного депутата, який їх ініціював. Зокрема, «поправками Лозового» було запроваджено фіксовані максимально допустимі строки здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому нікому не повідомлено про підозру.

Якщо в поточній редакції із «поправками Лозового» встановлено окремий максимально допустимий строк здійснення досудового розслідування, який починає обраховуватися з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР), то із змінами, запропонованими Законопроєктом № 10100 (як і було до грудня 2017 року), – залишається тільки максимально допустимий строк, що починає обраховуватися лише з моменту повідомлення про підозру.

Що тут і казати, із прийняттям «поправок Лозового» у 2017 році бізнес полегшено зітхнув. Але зараз запропоновані Законопроєктом № 10100 зміни до КПК можуть бути передвісниками нової (або добре забутої старої) епохи безконтрольного і, що більш важливо, безкінечного тиску на бізнес під час досудового розслідування.

Для наочності розглянемо як Законопроєкт № 10100 планує змінити ст. 219 КПК України, яка встановлює строки досудового розслідування.

На практиці це означає, що органи слідства можуть необмежено довго і з особливою «пристрастю» здійснювати розслідування, протягом якого можуть вчинятись різні слідчі дії, зокрема допити, обшуки тощо.

І лише після повідомлення про підозру (якщо це взагалі відбудеться) – запуститься годинник строку досудового розслідування.

Так, як розглядали, наприклад, на початку 2022 року в нашому аналітичному матеріалі «Кримінальні провадження за ухилення від сплати податків: що змінилось за час роботи БЕБУ?», лише до 10 % від усіх кримінальних проваджень в принципі закінчуються судовим розглядом.

Зважаючи на таку сумну статистику, вірогідність того, що органи досудового розслідування все ж таки дістануться етапу повідомлення особі про підозру, починаючи з якого вони хоч якось будуть обмежені в часі здійснення досудового розслідування, вкрай мала.

Тоді як посадові особи відповідного підприємства, як і сам бізнес, зазнаватимуть втрат і шкоди (матеріальних, наприклад, через блокування діяльності бізнесу на час проведення обшуків, внаслідок накладення арештів, та репутаційних).

Так, коли йдеться про економічні злочини, наприклад потенційне ухилення від сплати податків, de-facto чітко зрозуміло, хто саме є насправді підозрюваним в кожному конкретному кримінальному провадженні – це посадові особи відповідного підприємства. Однак de-jure такі посадові особи не матимуть жодного процесуального статусу, що призводить до складнощів при намаганні захистити свої права.

З практики нам відомо, що, доки немає підозри, органи слідства відмовляються надати інформацію та документи на запити щодо кримінального провадження, посилаючись на таємницю досудового слідства. Тобто буде ситуація, коли неможливо ознайомитись із матеріалами досудового розслідування і перевірити, наскільки вагомими є докази, що дозволяють правоохоронцям проводити слідчі дії.

2.

Важливо зауважити, що поточна редакція ст. 219 КПК із фіксованими строками не означає, що органи слідства загнані такими жорсткими строками в «глухий кут» і мають завершувати досудове розслідування до дня повідомлення про підозру із швидкістю детектива Коломбо.

Звичайно, це не так – адже ч. 3 ст. 219 КПК передбачена можливість слідчого / прокурора звертатися за продовженням строків досудового розслідування до повідомлення про підозру. Однак таке звернення має бути належним чином обґрунтовано та вмотивовано, й у відповідному клопотанні необхідно зазначити:

• «обставин, що перешкоджали здійснити інші необхідні процесуальні дії раніше»,
• «строку, необхідного для проведення або завершення процесуальних дій», та
• «інших відомостей, що обґрунтовують необхідність продовження строку досудового розслідування».

І саме з цим на практиці виникають проблеми в органів досудового розслідування.

Водночас таке клопотання має бути подане не пізніше п’яти днів до спливу строку досудового розслідування, встановленого ст. 219 КПК України, а строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає.

Тобто законом передбачена можливість продовжувати строки досудового розслідування, однак лише за наявності належного обґрунтування такого продовження та вчасного звернення слідчого / прокурора.

Такий чіткий механізм, як він є зараз (із встановленими строками досудового розслідування до повідомлення особі про підозру, із механізмом продовження таких строків у дійсно необхідних для цього випадках), дозволяє всій системі функціонувати певною мірою передбачувано: бізнес може формувати обґрунтовані законні очікування, а органи слідства певним чином дисциплінуються, адже у них є розуміння обмеженості по часу на певні дії.

До речі, якщо виходити із попереднього КПК 1960 року, в ньому строк досудового розслідування взагалі був обмежений двома місяцями (ст. 120 попереднього КПК 1960 року). Водночас у цей строк включався час з моменту порушення кримінальної справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження у справі. Тобто у строк два місяці включався час розслідування як до повідомлення особі про підозру, так і час розслідування після такого повідомлення.

Як було зазначено свого часу у Рішенні Конституційного суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003, продовження зазначеного строку є винятком, а дотримання розумних строків здійснення досудового розслідування кореспондує із міжнародними договорами України:

«Таким чином, законом встановлено загальне правило – досудове слідство повинно бути закінчено протягом двох місяців, а продовження цього строку є винятком з цього правила. Додержання строків слідства є однією з умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів.

Строки досудового слідства відповідно до міжнародних договорів України повинні бути розумними. Статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року (995_043) передбачено, що кожен має право при розгляді будь-якого пред’явленого йому кримінального обвинувачення бути судимим без невиправданої затримки (підпункт “с” пункту 3).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (995_004) кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

… 

Але за будь-яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без порушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (995_004)».

Отже, є всі підстави говорити, що навіть ті строки здійснення досудового розслідування, які визначені зараз ст. 219 КПК, є більш ніж достатніми для забезпечення належного розслідування.

Можна припустити, що скасування «поправок Лозового» зумовлене в тому числі тим, що за майже шість років існування цих положень органи слідства «втомились» ходити до слідчого судді за продовженням строку, який ще й треба правильно розраховувати, що не завжди вдавалось.

Власне, це адресовано в пояснювальній записці до Законопроєкту № 10100:

«Практика застосування підходу з обмеженням строку розслідування до повідомлення особі про підозру показала негативний вплив на стан розслідування не лише корупційних, а й інших злочинів. Оскільки фактично неумисне недотримання строку навіть в один день або помилка його обрахунку може мати наслідком закриття кримінального провадження та неможливість реалізації основних завдань кримінального провадження визначених у статті другій Кримінального процесуального кодексу України».

Але чи дійсно необхідно прямо аж вносити зміни до процесуального закону, якщо співробітники правоохоронних органів не можуть виконувати свої посадові обов’язки?

А як же, наприклад, дотримання принципу «належного урядування»?

Таке обґрунтування необхідності скасування «поправок Лозового» прямо суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Наприклад, у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) встановлено наступне:

«70. Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». <…> Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер’їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

71. <…> Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року)».

Тобто, якщо наявність ситуації із пропуском державними органами строків, встановлених для здійснення досудового розслідування, та неможливістю продовжувати кримінальне переслідування дійсно винних осіб спровокована саме державними органами, які не можуть дотриматися власних запроваджених процедур, то чому добросовісний бізнес має від цього зазнавати негативного впливу?

Звісно, для топ-корупційних злочинів, в яких роками триває збір доказів і завдаються величезні збитки для держави, необхідність у постійному продовженні строків може заважати вести розслідування.

Також скасувати строки у досудових розслідуваннях, де ще немає підозри, можна було б в утопічному світі, де кримінальні провадження відкриваються лише щодо дійсно винних осіб та на підставі дійсних доказів, а не чи за кожною другою податковою перевіркою платників податків.

Однак у нашій реальності «білому» бізнесу та крупним інвесторам, які стали фігурантами кримінальних проваджень лише завдяки наявності податкового спору, наявність чітко встановлених строків здійснення досудового розслідування надавала хоч якусь передбачуваність процесу та надію на закриття кримінального провадження і припинення втручання в господарську діяльність.

3.

Як уже зауважували, у пояснювальній записці до Законопроєкту № 10100 зазначено, що скасування «поправок Лозового» зумовлено рекомендаціями Єврокомісії щодо подолання корупції на шляху України до євроінтеграції.

У зв’язку з цим цікаво, що ж там «за парканом» у наших європейських сусідів і чи насправді скасування строків досудового розслідування буде узгоджуватись з європейським законодавством.

Ми попередньо проаналізували питання строків досудового розслідування у таких країнах, як Італія, Франція, Австрія та Німеччина.

Наприклад, в Італії строки «прив’язані» до моменту повідомлення про підозру та саме з цього моменту починають обчислюватись. Однак нещодавно також в Італії була проведена так звана «Реформа Картабії», якою були внесені зміни щодо здійснення попереднього розслідування, зокрема в частині встановлення скорочених строків та скасування судових процесів без винесення вердикту, якщо вони тривають понад визначений час.

У Франції фіксовані строки досудового розслідування до моменту оголошення підозри запровадили лише в кінці 2021 року, зараз строки попереднього розслідування у Франції не можуть перевищувати двох років з моменту вчинення першої слідчої дії.

Для Австрії також характерні фіксовані строки досудового розслідування, які обліковуються до моменту висунення обвинувачення та становлять три роки із можливістю продовження судом.

Кримінальний процесуальний кодекс Німеччини взагалі не містить строків досудового розслідування ані до, ані після повідомлення про підозру. Слідство у Німеччині здійснюється за принципом прискореного розслідування, тобто чим швидше, тим краще. І це логічно, адже кримінальне переслідування має бути направлене саме на виявлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності, а не на вчинення безпідставного тиску на таких осіб безкінечний період часу.

На жаль, такий підхід, як, наприклад, у Німеччині (повна відсутність строків) взагалі неможливо уявити в нашій країні. А тому, допоки в нашій країні продовжується безпідставне ініціювання кримінальних проваджень за участі добросовісного бізнесу, нічого позитивного для бізнесу скасування «поправок Лозового» не обіцяє.

***

Підсумовуючи зазначене, неможливість органів слідства дотримуватись встановлених законом строків та процедур не є належним обґрунтуванням, яке може дійсно пояснити необхідність внесення змін до КПК. Тим паче, що йдеться саме про процесуальний закон, яким врегульоване кримінальне переслідування особи (що є підставою для найбільшого втручання у права та майно особи).

Ми сподіваємось, що законодавець все ж таки обмежить свої апетити та Законопроєкт № 10100 не буде прийнятий в редакції, в якій ми його зараз бачимо, а «поправки Лозового» не будуть скасовані щодо строків здійснення досудового розслідування абсолютно всіх кримінальних правопорушень.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2023

Прокоментувати