+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Верховний Суд: оскарження податкових перевірок у рамках кримінального провадження

16 березня, 2018 Інформаційні листи

1.

15 лютого 2018 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого Матієк Т. В., суддів Білик Н. В., Могильного О.П., Остапука В. І., Наставного В. В., Кравченка С. І., Яковлєвої С. В. виніс Постанову від 15.02.2018 р. у справі № 757/2200/17-к (далі – Постанова ВС), якою визнано законною Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 січня 2017 року про призначення податкової перевірки в рамках кримінального провадження, а касаційну скаргу адвоката залишено без задоволення.

Таку Постанову ВС НЕможна вважати обґрунтованою, вмотивованою та такою, що відповідає приписам Конституції України, законам, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини. І саме ці всі вказані аспекти ми розглядаємо у даному оглядовому листі.

2.

Разом із цим, поки ми готували цей огляд, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі: головуючого Бущенка А. П., суддів Григор’євої І. В., Голубицького С. С. винесли Ухвалу від 06 березня 2018 року № 51-499км17, якою прийняли рішення про передачу справи за касаційною скаргою на Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді про призначення перевірки в рамках кримінального провадження  ̶̶̶  на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як таку, що містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Ми безмежно вдячні Першій судовій палаті Касаційного кримінального суду Верховного Суду за таке мудре, зважене, обґрунтоване рішення, за дійсно правовий підхід, розуміння існування проблеми, її ґрунтовний аналіз, застосування принципу верховенства права і передачу правового аналізу питання права призначення слідчими суддями перевірок в рамках кримінального провадження, права оскарження такого роду ухвал на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Вважаємо це прикладом рішень, яких ми очікували і очікуємо від оновленого Верховного Суду.

3.

При цьому зі свого боку наводимо певний аналіз окремих моментів попереднього негативного рішення, про яке йдеться мова в розділі 1 цього листа. Публікуємо в тому стані проект, яким він був на момент оприлюднення рішення від 6 березня, про яке йде мова в розділі 2. Там сказано краще за нас стосовно багатьох аспектів.

Поряд з тим, сподіваємося, що й викладене в цьому огляді теж може бути корисним, у тому числі при розгляді цього питання Великою Палатою.

Тож щодо негативного рішення від 15 лютого:

На що посилався адвокат у касаційній скарзі? У Постанові ВС зазначено наступне (цитата):

«Вважаючи відмову апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження помилковою та передчасною, ОСОБА_4 у касаційній скарзі стверджує, що за відсутності в чинному КПК норми, яка безпосередньо передбачає можливість звернення слідчого або прокурора і розгляду слідчим суддею клопотань про призначення позапланової документальної перевірки, та норми, що передбачає оскарження стороною кримінального провадження такого рішення в апеляційному порядку, апеляційному суду належало керуватися положеннями Конституції України, загальними засадами КПК та практикою Європейського суду з прав людини й розглянути апеляційну скаргу адвоката Курчина О.Г., забезпечивши в такий спосіб право ОСОБА_4 на доступ до правосуддя».

Тобто в обґрунтування незаконності відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про призначення податкової перевірки в рамках кримінального провадження, було звернено увагу суду на:

  • право на апеляційне оскарження відповідно до Конституції України;
  • загальні засади КПК України;
  • практику Європейського суду з прав людини (далі  ̶  ЄСПЛ);
  • очевидну незаконність рішення слідчого судді у зв’язку із відсутністю відповідно до КПК України права на розгляд клопотань і винесення ухвал про призначення податкової перевірки в рамках кримінального провадження.

Однак такі доводи колегія суддів визнала необґрунтованими, зазначивши у мотивувальній частині Постанови ВС наступне:

(1) В Постанові ВС суд прийшов до висновків про те, що апеляційний суд, фактично, не міг прийняти до розгляду апеляційну скаргу адвоката на ухвалу слідчого судді про призначення податкової перевірки в рамках кримінального провадження, оскільки право на оскарження такого роду ухвал прямо не передбачено ст. 309 КПК України. Відповідно, будучи зобов’язаним діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, суд апеляційної інстанції не мав іншого виходу як відмовити у відкритті провадження, інакше б приписи КПК України були б порушені.

Тобто судом було зайнято підхід, що суд (в тому числі суд апеляційної інстанції) може діяти виключно відповідно до букви закону і «ні-ні» в сторону. Проте в такому разі суд повинен був бути послідовним і дотримуватися єдності у незгоді із незаконними діями усіх судів та незаконності усіх рішень. Однак такий підхід не було застосовано до рішення слідчого судді, і, розписуючи по суті відсутність в КПК України права оскаржувати в апеляційному порядку рішення слідчих суддів про призначення податкової перевірки в рамках кримінального провадження – суд «закриває очі» на відсутність в КПК України права та процедури винесення самих ухвал про призначення податкових перевірок у рамках кримінального провадження.

Зокрема, із Постанови ВС (цитата):

«Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.

Зазначеному імперативному принципу відповідає використана у КПК законодавча техніка, зокрема в ч. 1 ст. 309, що містить вичерпний перелік судових рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді, та цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.»…

Наведене свідчить про правильність висновку апеляційного суду про те, що за відсутності у вичерпному переліку ч. 1 ст. 309 КПК рішення слідчого судді про задоволення клопотання слідчого чи прокурора про проведення позапланової документальної перевірки, його апеляційне оскарження не можливе. Тому апеляційний суд обґрунтовано, посилаючись на ч. 4 ст. 399 КПК, відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Курчина О.Г. в інтересах ОСОБА_4».

Проте

Наводячи аргумент про необхідність дотримання органами державної влади ст. 19 Конституції України, виникає питання, чому сам Верховний Суд, як орган судової влади, ігнорує приписи п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України (цитата з чинної редакції після проведеної Конституційної реформи):

«Основними засадами судочинства є:

8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення».

Таким чином, відповідно до вказаної норми, наразі право на апеляційний перегляд справи є безумовним, а винятки не можуть визначатись законом і КПК України в тому числі.

Однак Верховний Суд не застосував та навіть не згадав у Постанові ВС про вказану норму Конституції України, яка відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України є нормою прямої дії, а звернення до суду гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.

Таке ж обурення викликає і посилання на ч. 1 ст. 1 КПК України, відповідно до якої порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства. Проте саме таке свавільне використання слідчим суддею своїх повноважень і порушення умов справедливого судочинства мало місце при винесенні слідчим суддею ухвали про призначення податкової перевірки в рамках кримінального провадження, право і процедура винесення якої не передбачені в КПК України.

І щодо вказаного у Постанові ВС міститься один, проте, вражаючий, висновок (цитата):

«Що стосується доводів касаційної скарги про незаконність самої ухвали слідчого судді, то вони не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 КПК рішення слідчого судді не підлягає окремому оскарженню, а згідно з положеннями ст. 424 КПК це рішення не є предметом касаційного перегляду».

Проте, що саме цим хотів сказати суд? Що доводи про незаконність самої ухвали слідчого судді про призначення податкової перевірки в рамках кримінального провадження є незаконними, оскільки таке рішення відповідно до приписів КПК України не підлягає оскарженню? Це якийсь сюрреалізм юридичної думки.

(2) У продовження аргументації позиції, що суд повинен діяти виключно відповідно до приписів закону, тобто КПК України, суд звернув увагу на неможливість застосування «аналогічного процесуального порядку» розгляду апеляційної скарги, зазначивши у Постанові ВС (цитата):

«Що ж стосується посилань у касаційній скарзі ОСОБА_4 на те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження з цих підстав, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, якими забезпечується право на апеляційне оскарження тих судових рішень, які прямо не передбачені нормами КПК, то вони не ґрунтуються на законі.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, і не суперечать вимозі імперативності. Водночас подолання прогалин процедури, яку не передбачено КПК, шляхом застосування аналогічного процесуального порядку є неприпустимим, оскільки призведе до нехтування окремими правами і свободами, які однаковою мірою гарантовано державою».

Проте

Суд знову ж таки є непослідовним у своїх підходах, адже він свідомо ігнорує ту обставину, що саме застосування «аналогічного» процесуального порядку відбулося при винесенні ухвали слідчим суддею про призначення податкової перевірки в рамках кримінального провадження. Так, приписами КПК України (ст. 131, 223, Гл. 20 КПК України) передбачено право слідчого судді на винесення ухвал про:

(і) застосування заходів забезпечення кримінального провадження,
(іі) проведення слідчих (розшукових) дій; та
(ііі) проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

У свою чергу, призначення податкової перевірки в рамках кримінального провадження не відноситься ані до слідчих дій/негласних слідчих дій, ані до заходів забезпечення кримінального провадження – отже, КПК України не передбачає процедури розгляду слідчими суддями клопотань про призначення податкових перевірок в рамках кримінального провадження, та винесення ухвал про призначення податкових перевірок в рамках кримінального провадження відповідно.

У такому разі, яка процедура була застосована слідчим суддею при винесенні ухвали про призначення податкової перевірки? «Аналогічна»?

Тобто Верховний Суд закриває очі на застосування слідчим суддею неіснуючої процедури винесення ухвал про призначення податкової перевірки в рамках кримінального провадження, проте, «кричить» про неприпустимість застосування аналогічних процедур при оскарженні таких незаконних ухвал в апеляційному порядку. І про захист яких прав і свобод ідеться у Постанові ВС в такому разі?

І це за тих обставин, що право на апеляційне оскарження передбачено відповідно до прямих приписів ст. 129 Конституції України.

Вдається, що Феміда дійсно сліпа, проте, лише на одну чашу терезів.

(3) В обґрунтування законності відмови апеляційним судом у відкритті провадження, суд також опирався на практику Європейського суду з прав людини. вказуючи, що доступ до правосуддя не є безумовним і може бути обмежений. Зокрема, суд у Постанові ВС зазначив (цитата):

«В ухвалі Європейського суду з прав людини від 8 січня 2008 року щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі “Скорик проти України” зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.

За таких обставин наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже, не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд».

Проте

Верховний Суд, самостійно цитуючи Рішення ЄСПЛ у справі «Скорик проти України», ніби закриває очі на основну ідею ̶ непорушення самої суті права доступу до правосуддя, яке, у даному випадку, порушено самим Верховним Судом.

Разом із цим, Верховним Судом проігноровано відомий у юридичних колах, визначений у п. 39 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гарсіа Манібардо проти Іспанії» (Garcia Manibardo v. Spain) припис про те, що:

«стаття 6 Конвенції не зобов’язує договірні держави створити апеляційні чи касаційні суди (див., серед інших джерел, Делкорт проти Бельгії від 17 січня 1970 року народження, серія А №. 11, з 13-15, § § 25-26). Проте, якщо такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 повинні бути дотримані, зокрема шляхом забезпечення ефективного доступу до суду, так щоб позивачі могли отримати рішення, що стосується їх «цивільних прав і обов’язків».

При цьому саме вказані приписи згадує і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні від 08 квітня 2015 року № 3-рп/2015 також зазначив, що (пункт 2.1. рішення):

«Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 Рішення у справі “Делкур проти Бельгії” від 17 січня 1970 року та пункт 65 Рішення у справі “Гофман проти Німеччини” від 11 жовтня 2001 року)».

Таким чином, Європейський суд з прав людини та Конституційний Суд України наголошують – якщо в країні створено суд апеляційної інстанції, то особі має бути гарантоване ефективне право на доступ до такого суду для захисту своїх порушених прав.

І саме виходячи із визначених Європейських принципів і цінностей, Конституційною реформою були внесені відповідні зміни до ст. 129 Конституції України, про що зазначено у п. 3.8 пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким були внесені зміни до Конституції України, а саме:

«Запропонована нова редакція положення щодо забезпечення права на апеляційний перегляд та касаційне оскарження мінімізує наявні у чинній редакції пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України ризики розширеного тлумачення на рівні закону винятків із цього правила, що у наслідку спричиняє до обмеження конституційного права особи на оскарження судового рішення.

Нова редакція цього положення дасть змогу гарантувати особі право на перегляд справи судом принаймні один раз – в апеляційному порядку».

Тобто Верховний Суд застосував практику ЄСПЛ вибірково, вириваючи з контексту окремі фрази, навіть не намагаючись дійсно розібратися у ситуації, що склалась. Це є прикрим, оскільки ті положення та принципи, спрямовані на захист порушених прав та забезпечення доступу до правосуддя, які лежать на поверхні і, практично, є загальновідомими – навіть у новому складі Верховний Суд не застосовує.

Все вищевикладене яскраво демонструє, що Постанова ВС не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду. І вже точно не є достойним правовим висновком новоствореного Верховного Суду.

При цьому такий висновок ще й суперечить правовому висновку, викладеному у Постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року № 5-142кс(15)17, відповідно до якої (цитата):

«Висновок:

У разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої статті 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої статті 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК».

При цьому, відповідно до приписів до п. 7 § 3 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (цитата):

«Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України».

Саме передбачена вказаною нормою ситуація мала місце у даному випадку, оскільки Постановою ВС суд відступив від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Проте всупереч вказаній нормі закону, судді Другої судової палати Касаційного кримінального суду при Верховному Суді не передали дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а здійснили розгляд даної справи, винесли рішення по суті та відступили від раніше ухваленого висновку Верховного Суду України в Постанові від 12 жовтня 2017 року № 5-142кс(15)17 самостійно.

Таким чином, «розібравши по кісточкам» Постанову Касаційного кримінального суду при Верховному Суді від 15 лютого 2018 року в справі № 757/2200/17-к, вбачається, що процедура прийняття такого рішення була порушена, а наведені в ньому висновки не відповідають приписам закону. Тобто є підстави вважати, що при винесенні такого рішення, суд був дещо заангажованим та упередженим, що мало безпосередній вплив на винесення незаконного рішення.

У свою чергу, засобом для боротьби з такими незаконними рішеннями та припиненням практики винесення слідчими суддями ухвал про призначення податкових перевірок в рамках кримінального провадження – вважаємо, є звернення до Конституційного Суду України із конституційною скаргою на п. 78.1.11 ПК України, який і стає підставою для розгляду слідчими суддями клопотань про призначення податкових перевірок. Адже це єдина норма закону, яка і не є навіть процесуальною, де згадується про такого роду рішення і то, у контексті надання права контролюючим органам на призначення податкових перевірок на підставі такого роду ухвал. Проте вона не може бути процедурною для слідчих суддів.

Крім того, залишається також можливість звернення до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених права, у зв’язку із прийняттям незаконних рішень, порушенням процедури, неможливістю оскарження незаконних рішень – порушується ціла низка прав, закріплених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також приписи Рішень ЄСПЛ, які в Україні є джерелом права.

При цьому, оскільки відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, на розгляд Касаційного кримінального суду Верховного суду наразі очікують інші аналогічні касаційні скарги на ухвали апеляційних судів про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвалу слідчих суддів про призначення перевірок в рамках кримінального провадження – сподіваємось, що Касаційний кримінальний суд Верховного Суду підійде до їх розгляду більш ґрунтовно, відповідально та винесе рішення у відповідності до приписів Конституції України, практики ЄСПЛ, приписів КПК України.

Наразі ж сподіваємося на справедливий розгляд даного питання Великою Палатою Верховного Суду за результатами розгляду справи, переданої на розгляд Ухвалою Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 березня 2018 року № 51-499км17.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2018

Перегляди 2736

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Кримінальні провадження щодо ухилення від сплати податків: підсумки за 2017 рік 17 квітня, 2018    466

Вироки у кримінальних провадженнях за ст. 212 КК України за 2017 рік 17 квітня, 2018    177

Протокол допиту та податкова інформація не є доказом «фіктивності» 13 квітня, 2018    1235

Постанова Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року 13 квітня, 2018    309

Постанова Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року 13 квітня, 2018    1163

Реальне призначення вироків за ст. 205 КК: чи є сенс у ст. 205 КК як такій? 06 квітня, 2018    758

Вироки у кримінальних провадженнях за ст. 205 КК України за 2016-2018 роки (перший квартал) 06 квітня, 2018    219

Різні позиції Верховного Cуду щодо наслідків ст. 205 КК відносно контрагента – хто правий? 15 березня, 2018    1203

Ухвала Верховного Суду від 06 березня 2018 року 15 березня, 2018    1395

Чому прикро читати рішення оновленого Верховного Суду щодо наслідків ст. 205 КК стосовно постачальника? 27 лютого, 2018    1644

Кримінальні провадження щодо ухилення від сплати податків за три квартали 2017 року: статистика, хід розгляду та вироки 26 грудня, 2017    1083

Податкові перевірки в рамках кримінального провадження 2017 року
Статистика. Перелом практики. Коментарі
01 грудня, 2017    3363

Прокоментувати