Аналітика

І.

1.

Як відомо, Податковий кодекс України (далі – ПКУ) вимагає від фізичних осіб – резидентів подання щороку податкової декларації про майновий стан та доходи до 01 травня року, що настає за звітним, якщо інше не передбачено ПКУ:

«49.18. Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

…

49.18.4. календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб, - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу».

Така декларація за ПКУ підлягає поданню у разі отримання у звітному році оподатковуваних доходів, які однак не були оподатковані за законодавством України у джерела виплати, в тому числі іноземних.

Уявімо, що певна фізична особа, яку Україна продовжує вважати податковим резидентом (наприклад, через те, що особа виїхала за межі України не в порядку, встановленому для виїзду на постійне проживання за межами України), облаштувалася вже за кордоном, знайшла роботу і отримує офіційний дохід у формі тієї ж зарплати. За ПКУ Україна має право на оподаткування цих доходів, оскільки податкові резиденти України підлягають оподаткуванню в Україні щодо всього доходу, отриманого у всьому світі.

Звісно, можна згадати про можливі заходи щодо усунення подвійного оподаткування через отримання довідки про сплачені з того доходу за кордоном податки і заліком тих сум проти нарахованого в Україні з цього доходу податку. Проте це досить обтяжливо.

І тому питання, а чи можна таким особам поки що просто не подавати декларацію в Україні, і які через це можуть бути наслідки?

2.

Виходячи зі ст. 102 «Строки давності та їх застосування» ПКУ:

«102.6. Граничні строки для подання податкової декларації, скарги про перегляд рішень контролюючого органу, заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань підлягають продовженню керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу за письмовою заявою платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

102.6.1. перебував за межами України;

…

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

102.7. Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на:

102.7.1. платників податків - фізичних осіб;

…

102.8. Порядок застосування пунктів 102.6-102.7 цієї статті встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику».

Виходячи з належності вказаних положень до статті про строки давності та їх застосування, законодавець імпліцитно відносить граничні строки для подання податкової декларації до строків давності. Проте залишимо це тут поки ще без подальших коментарів.

Головне, що п. 102.6 ПКУ встановлює, що граничні строки для подання податкової декларації підлягають продовженню (тобто це не є дискреційним рішенням, а є обов’язком керівника контролюючого органу) за письмовою заявою платника податків, якщо протягом зазначених строків платник перебував за межами України.

Власне Порядок застосування¹ затверджений Наказом Мінфіну № 861 від 20.10.2017 р.

За цим Порядком Заява платника податків про продовження граничних строків (далі – заява) подається платником податків у довільній формі протягом тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення обставин, визначених п.п. 102.6-102.7 ст. 102 глави 9 розділу ІІ ПКУ, або початку їх дії, разом із документами, які підтверджують настання таких обставин.

Тож практично, якщо на час «звичайного» граничного строку для подання декларації особа перебувала за межами України, наведені норми ПКУ і прийнятого на їх підставі Порядку забезпечують продовження граничного строку для подання податкової декларації без якихось негативних наслідків на весь час такого перебування за умови звернення з відповідною заявою впродовж тридцяти (30) днів після повернення в Україну.

3.

При цьому фактично не виникає і зобов’язання по сплаті податку, адже п. 179.7 ПКУ так встановлює строки сплати податку з доходів фізичних осіб:

«179.7. Фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації…».

Тобто ПКУ встановлює строк до 01 серпня року, наступного за звітним, для сплати фізичними особами ПДФО та військового збору за результатами річного декларування, проте обов’язок щодо сплати в такий граничний строк встановлено тільки щодо тих сум податків, що зазначені в поданій особою податковій декларації.

А якщо декларація із зазначенням такого податку не подана, то відповідно і немає суми податку, зазначеного в податковій декларації до сплати.

Отже, якщо в особи є підстави для перенесення граничного строку подання декларації аж на період після 01 серпня року, що слідує за звітним, то відповідно станом на 01 серпня у такої особи не настають граничні строки сплати податків (адже ще немає поданої декларації, в якій такі податки визначено).

4.

Звертаємо увагу, що дані за періоди перебування особи за кордоном можуть бути перевірені навіть при тривалому періоді перебування за кордоном (за межами звичайних строків давності у 3 роки). І це незалежно від того, чи подавав платник декларацію у звичайні строки, чи вдався до відстрочки за законом.

Так, п. 102.1 ПКУ встановлено загальні 3-річні строки давності, протягом яких податкові органи мають право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків.

При цьому, однак, далі таке застереження:

«102.2. Грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо:

102.2.1. податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано …».

Проте навіть в разі подання декларації, однак за умови перебування за кордоном, ПКУ передбачає вихід за звичайні строки давності:

«102.3. Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого:

102.3.1. платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні».

Тобто перебіг строків давності для проведення перевірок та донарахування платникам податків зобов’язань зупиняється на час перебування таких платників за кордоном, якщо таке перебування є безперервним та тривалим (від 183 днів). І подання декларації впродовж цього часу не впливає на таку зупинку перебігу строків давності для перевірок.

5.

Час перебування за кордоном впливає не тільки на граничні строки для подання декларації, а й (як зазначено у наведеному вище п. 102.6. ПКУ) на граничні строки для подання заяви про повернення надмірно сплачених грошових зобов’язань (які становлять за п. 43.3 ПКУ, звичайно, стандартні 1095 днів).

Цей аспект важливий, наприклад, для вирішення питання подвійного оподаткування зарплат, сплачуваних українським підприємством співробітникам, які фізично тривалий вже час працюють за кордоном. За умови перебування в певній країні понад 183 дні та країна набуває права на оподаткування такої зарплати, адже вважається, що робота виконується на території тієї країни. Тож співробітник має задекларувати там цей дохід і сплатити податок з нього. Проте з цього зарплатного доходу й українське підприємство має утримувати податок у джерела виплати. Так і виникає подвійне оподаткування.

Наразі його пропонується вирішувати з поданням річної декларації і підтвердженням податку, сплаченого за кордоном, на підставі чого такий закордонний податок має бути зарахований в погашення зобов’язань, а сума, яка в Україні утримана у джерела, – повернута як сплачена надмірно.

Тож якщо зараз не подавати декларацію через перебування за кордоном, то право на подання заяви на відшкодування не буде втрачено через «автономність» перебігу строків; насправді ці строки взаємопов’язані.

Як підсумок по цьому розділу:

Перебування за кордоном на час настання звичайних граничних строків для подання річної податкової декларації є підставою за законом для продовження цих строків за умови звернення впродовж 30 календарних днів після повернення в Україну.

Тож ті, хто перебуває за кордоном, не пов’язані жорстко фіксованими строками для подання декларації і можуть вирішувати це питання вже після повернення в Україну.

Це допомагає також пом’якшити вирішення питання податкової резиденції: більшість тих, хто виїхав, продовжують вважатися податковими резидентами України, хоч деякі з них себе вже такими не вважають. Власне навіть питання резидентності України може не виникати в практичній площині, якщо людина не повертається в Україну, адже тоді для неї і строки для подання декларації не настають. А якщо людина планує просто час від часу відвідувати Україну, то з плином часу у неї буде більше аргументів для підтвердження вже нерезидентського статусу.

Для тих же, хто повертається, розглядувані норми дають можливість краще підготуватися до декларування в Україні, зібрати необхідні підтвердження щодо сплачених за кордоном податків, щоб не платити двічі, і заявити до відшкодування суми податків, якщо подвійне оподаткування таки мало місце (наприклад, як це може бути з оподаткуванням зарплати, виплачуваної українським підприємством співробітнику за кордоном).

...

Повний текст статті доступний лише передплатникам сайту.

Прокоментувати