Блог

Чому податок на виведений капітал – це добре з точки зору економічного розвитку, або чому в Україні не буде «економічного дива», якщо залишити status quo

08 Серпня, 2018 Блог

Іван Шинкаренко

Кандидат економічних наук, партнер КМ Партнери

Під час відпустки ознайомився з цікавими науково-популярними працями модного наразі економіста корейського походження Ха-Юн Чанґа, які наштовхнули на певні думки в контексті дискусії з приводу можливої заміни в Україні податку на прибуток податком на виведений капітал.

З урахуванням долучення до дискусії вже й представників вітчизняної правової науки, вважаю, що не завадить також і навести міркування з точки зору економіки.

Думаю, очевидно, що основним завданням, яке наразі стоїть перед країною в економічній сфері, є підвищення темпів економічного розвитку. Воно може бути виражене в темпах приросту ВВП, ВНД, ВВП чи ВНД на душу населення.

Однак, якщо розглядати проблему економічного розвитку з точки зору девелопменталістської традиції (яка розглядає економічні проблеми під кутом зменшення розриву між відсталими та розвиненими країнами), то, як вдало зауважив Ха-Юн Чанґ у свої праці «Економіка.

Інструкція з використання»:

«…економічний розвиток – це не лише збільшення доходів, що спостерігається за наявності «золотого дна» у вигляді запасів ресурсів, наприклад, нафти чи алмазів. Розвиток – це створення високотехнологічних виробничих потужностей…»1.

Як сам Чанґ визначає, економічний розвиток – це процес економічного зростання, що ґрунтується на збільшенні виробничого потенціалу, тобто спроможності організувати та трансформувати виробничу діяльність.

Значного «золотого дна» у нас, на жаль, немає, а тому з «рецептів» економічного успіху залишається тільки створення виробничих потужностей.

Іншими словами, якщо хочете досягти якісного економічного зростання, треба збільшити виробничий потенціал країни.

А як збільшується виробничий потенціал? Відповідь одночасно проста і складна – інвестуванням, інвестуванням у новітні технології, інфраструктуру, інший постійний капітал і т. д.

А тому ключовим показником «перспектив» розвитку країни є частка інвестування (валові вкладення у постійний капітал) у ВВП. І це можна підтвердити багатьма прикладами з історії світової економіки. Знову-таки звернемося до Чанґа:

«…інвестиційний коефіцієнт (відношення ВВПК до ВВП) — це гарний показник потенціалу розвитку. Справді, позитивне відношення інвестиційного коефіцієнта до темпів економічного зростання — це одне з небагатьох відношень в економіці, яке ніхто не піддає сумніву.
Загалом інвестиційний коефіцієнт у світі становить близько 20-22 %, але дуже різниться від країни до країни. У Китаї протягом останніх декількох років він становить аж 45 %… Жодній країні не вдалося досягти «дива» в темпах зростання (тобто отримати більш ніж 6 % за рік на душу населення) протягом тривалого часу, не інвестуючи хоча б 25 % від ВВП. На піку свого зростання країни вкладають щонайменше 30 % ВВП. Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років Японія мала інвестиційний коефіцієнт понад 35 %. З 1980-х років, коли в Китаї почалося «диво» зростання, інвестиційний коефіцієнт становив 30 % і більше, а протягом останнього десятиліття перевищив 40 %»2.

Таким чином, одним з рецептів успіху країн, які досягли успіху в розвитку своєї економіки, є високий інвестиційний коефіцієнт, тобто співвідношення інвестицій до ВВП.

А що ж з цим показником в Україні?

Згідно зі статистичною інформацією Світового Банку, цей показник для України у 2017 році склав 16,004 %³. Тобто ПОМІТНО нижче показника загалом у світі. Можна сміливо сказати, що Україна за цим показником чи не «пасе задніх». Звичайно, не Сомалі та Ангола – показник 10 % та 8 % відповідно, але недалеко.

Цікаве спостереження: якщо не брати буремні 90-ті, то пікові значення інвестиційного коефіцієнта в Україні припали на 2006-2007 роки, яким відповідали й високі темпи приросту ВВП:

Рік	«Інвестиційний коефіцієнт» (ВВПК до ВВП), %	Приріст ВВП, %
2006	24,6	7,3
2007	27,08	7,9

[складено за даними з сайту “The world bank”]

Щоправда, в 2008 році високе значення «інвестиційного коефіцієнта» не кореспондувало з значенням приросту ВВП. Однак це можна списати на глобальну фінансову кризу 2008 року, яка серйозно вдарила і по Україні.

Можна зробити висновок, що з поточним значенням інвестиційного коефіцієнта годі й сподіватися на «економічне диво» в Україні.
Тож до чого тут податок на виведений капітал?

На це питання можна відповісти питанням: а що є головним джерелом фінансування інвестицій у ринковій економіці?

Для відповіді на це питання знову процитую Чанґа:

«Попри поширену думку, головним джерелом інвестиційного фінансування є не емісія акцій або банківських кредитів, а нерозподілений прибуток (тобто прибуток, не розподілений між акціонерами)»4.

Ключовим принципом податку на виведений капітал є те, що нерозподілений прибуток не оподатковується. Податкові зобов’язання виникають лише при розподілі прибутку, тобто при його виплаті власникам (як дивідендів або приховано).

Тобто ключовою особливістю податку на виведений капітал є стимул залишати прибуток в бізнесі. А отже, забезпечувати бізнес ресурсами для інвестування в нові технології, виробничі потужності тощо.

Саме тому гіпотетично прийняття податку на виведений капітал має призвести до зростання валових вкладень у постійний капітал, а отже, й покращити ситуацію з інвестиційним коефіцієнтом.

Звичайно, реальність може виявитися далекою від економічного абстрагування, адже є й інші фактори, які впливають на рішення щодо інвестування, зокрема політичні. Але ці фактори дослідити вкрай важко, якщо взагалі можливо. Тож залишу їх «поза кадром».

Чи можемо ми перевірити справедливість цієї гіпотези?

Певний досвід застосування цієї моделі оподаткування на сьогодні накопичила лише Естонія, яка провела реформу корпоративного оподаткування в 2000 році та замінила прибутковий податок на так званий «податок на грошові потоки» (cash flow taxation model). У своїх загальних рисах вказана модель нагадує податок на виведений капітал, запровадження якого наразі розглядається в Україні.

А тому доцільно поглянути, як вплинуло запровадження нової моделі оподаткування на інвестиційний коефіцієнт в Естонії. Проілюструю це графіком нижче:

[складено за даними з сайту “The world bank”]

Таким чином, з моменту запровадження моделі оподаткування лише розподіленого прибутку, інвестиційний коефіцієнт в Естонії стабільно зростав до 2008 року. При цьому з 2000-2006 роки показник зріс з 26,62 % до 36,74 %, тобто більш ніж на десять процентних пунктів.

У 2008 році почалося зниження, але це можна пояснити особливістю цього року. Нагадаю, що з 2008 року світ охопила глобальна фінансова криза. При цьому і з часів кризи показник в Естонії не знижувався нижче 20 %.

Для порівняння наведено показник у цілому по ЄС. Як бачимо, в цілому по ЄС за цей період показник був стабільним та коливався в межах 21-22 %.

Що відбувалось з приростом ВВП в Естонії протягом цього періоду?

Рік	«Інвестиційний коефіцієнт» (ВВПК до ВВП), %	Приріст ВВП, %
2000	26,62	10,6
2001	27,21	6,3
2002	30,54	6,1
2003	32,70	7,4
2004	31,78	6,3
2005	32,90	9,4
2006	36,74	10,3
2007	36,57	7,7

[складено за даними з сайту “The world bank”]

Тобто за цей період Естонія забезпечила дуже пристойні темпи приросту ВВП, які попадають в категорію «економічного дива» за Чанґом.

Але чи доводить це, що гіпотеза про позитивний вплив на інвестиції від запровадження податку на виведений капітал є правильною?
На жаль, строго з наукової точки зору – ні. Однієї Естонії для цього недостатньо. А ці дані можна «списати» на інші фактори чи тренди (подібна динаміка прослідковувалося в Балтійських країнах у цілому).

Та й Україна не Естонія.

Однак вказані дані, скоріше, свідчать на користь цієї гіпотези, а тому дають підстави для оптимізму.

Тож, що у підсумку?

На сьогодні можна впевнено стверджувати, що з такими показниками інвестування сподіватися на пристойні темпи зростання економіки в Україні не варто. Економічного «дива» точно не станеться. А якщо станеться, то це буде справжнє диво, а не просто економічне.

В парламент вже внесений проект про запровадження податку на виведений капітал, однією з головних переваг якого є стимулювання бізнесу до реінвестування прибутку. Тобто цей податок має збільшити частку інвестицій у постійний капітал у ВВП, підтвердженням чого є досвід Естонії. А це є важливою передумовою пришвидшення економічного розвитку.

Податок на виведений капітал має й багато інших переваг у порівнянні з діючим прибутковим податком, зокрема спрощення адміністрування, зменшення корупційних ризиків у фіскальних відносинах тощо.

При цьому реальних альтернативних інструментів збільшення інвестицій в економіці на сьогодні ніхто не пропонує.

Тож який висновок? Необхідно щонайшвидше змінювати модель оподаткування, щоб не проґавити ще один рік можливостей збільшити виробний потенціал, пришвидшити економічне зростання та підвищити добробут.

Примітки:

¹Стор. 116. Ха-Юн Чанґ. Економіка. Інструкція з використання/Ха-Юн Чанґ; пер. З англ. Андрій Лапін. – 2-ге вид. – К. : Наш Формат, 2017 – 400 с. – іл.

²Стор. 213 Ха-Юн Чанґ. Економіка. Інструкція з використання/Ха-Юн Чанґ; пер. З англ. Андрій Лапін. – 2-ге вид. – К. : Наш Формат, 2017 – 400 с. – іл.

³За посиланням.

⁴Стр. 257 Ха-Юн Чанґ. Економіка. Інструкція з використання/Ха-Юн Чанґ; пер. З англ. Андрій Лапін. – 2-ге вид. – К. : Наш Формат, 2017 – 400 с. – іл.

Перегляди 6944