Блог

Олександр Шемяткін

Партнер КМ Партнери

Запустити економіку, бо без цього війну не виграти – визначила влада свій пріоритет. Для цього проглядаються наступні інструменти:

• заклики людей повернутися в Україну;
• залякування бізнесу за несплату податків, а війна – то не аргумент, з одночасними дзвінками податкової про аванси;
• створення індустріальних парків;
• звернення до бізнесу для отримання пропозицій про поліпшення умов.

Це може розвинути воєнну та повоєнну економіку? А чи це не той самий інструментарій, який використовувався до 24 лютого 2022 року? І що, допомогло? Але висновків нуль, бо поточна система прийняття рішень по-іншому працювати не може.

Головний принцип економічного планування української влади полягає в тому, що спочатку – політичні проекти, а потім під це підкручують економіку. За три роки поточної влади ніхто з оточення Президента так і не наважився сказати йому, що в країні не вистачає грошей на ці проекти, і бізнес у таких умовах не розвивається. Як наслідок, Україна має значний відсоток тіньової економіки та, як виразився Гетманцев, «побутову корупцію». Непобутова корупція, я так розумію, це та, яка здійснюється під централізованим контролем, і така корупція – частина бюджетної політики, тому з нею все ОК?

З огляду на заяви представників влади, сьогодні є два глобальних виклики: фінансування армії та відновлення зруйнованої інфраструктури. Якщо з фінансуванням армії все зрозуміло (хоча якість використання коштів має бути забезпечена, насамперед, через брак цих коштів, а «дерибан» у цій сфері має прирівнюватись до державної зради), то відновлення інфраструктури має здійснюватися не понад усе, а виходячи з наявних коштів за життєво необхідними пріоритетами.

Створення умов для швидкого відновлення бізнесу має бути другим пріоритетом після фінансування армії, навіть понад відновлення інфраструктури. Для цього має бути чітко визначена ця мета і далі запропонований інструментарій. Вищенаведений інструментарій свідчить, що наразі у влади немає такого пріоритету.

Заклик людей повертатися в Україну без створення реальних конкурентних умов під час конкуренції за людський капітал у країнах Євросоюзу не спрацює – від слова «зовсім». Куди повертатися сім’ям, в яких зруйноване житло? До колективного Гетманцева? Світ вже створює умови для українців, і з часом буде намагатися утримати адекватних, а особливо – талановитих. Мантри, які зараз співає влада, що чоловіки в Україні, тому і сім’ї повернуться, виглядають, м’яко кажучи, непереконливо. Поїдуть, не сумнівайтесь. Хтось – заради дітей, хтось – бо немає куди повертатися. Хтось – тому що там легше вести бізнес і немає колективного Гетманцева.

Історія України доводить, що крім дострокового припинення правового режиму індустріального парку (вільної економічної зони), корупції навколо та «схематозу» (через які їх і закінчували), індустріальні парки мало чим допомагали. Уже зараз корупція розпочнеться навколо вибору територій, на яких мають бути ці парки. Уявляєте, яку конкуренту перевагу отримує власник землі, де буде розміщений індустріальний парк?

Що б могло свідчити про пріоритет на розвиток бізнесу у фіскальній політиці, виходячи з розуміння, що Україна в будь-якому випадку має залучати зовнішнє фінансування? На мою думку, це могли б бути наступні кроки:

• амністія капіталу, без будь-яких податків, яка дозволить введення в обіг коштів, зокрема в банківський сектор, без фінмоніторингу та незалежно від суб’єкта. Амністія передбачає виключно вимоги щодо напрямків використання коштів: військові облігації (з можливістю їх придбання, зокрема, у валюті); на бізнес-проекти всередині країни. Ці гроші для України – питання виживання, а тому ігнорування вимог фінмоніторингу може пройти непоміченим західними партнерами. Така амністія має поширюватися і на чиновників. Ми ж побачили, що якщо ні, то вони все одно все вивезуть закордон, благо, на митниці такі ж чиновники;
• застосування до всіх суб’єктів господарювання режиму оподаткування Дія Сіті, за винятком вимоги щодо обов’язкового розміру зарплати, та застосування особливостей регулювання трудових відносин. Нагадаю, цей режим передбачає: ПнВК – 9 відсотків, ПДФО – 5 відсотків, ЄСВ – у розмірі мінімального платежу (база МЗП); щодо зайнятості – можливість обмежити застосування КзПП;
• найшвидше відновлення відшкодування ПДВ, припинення механізму депонування коштів, СЕА ПДВ – виключно як статистика, та перейти на квартальний період для тих, хто не має роздрібної торгівлі, що зменшить вимивання коштів на ланцюгу B2B; звільнення від оподаткування ПДВ імпорту та зменшення ставки ПДВ до 15 відсотків із значним зменшенням пільгових операцій. Це збільшить для бізнесу обігові кошти, змістивши основну точку збору ПДВ в місця реалізації кінцевим споживачам. Обов’язково необхідно прибирати зв’язок із господарською діяльністю. Єдиний показник для збереження податкового кредиту – це використання в оподатковуваних операціях;
• скасування системи СЕАРП (контроль реалізації пального) та перехід на збирання акцизу в місцях випуску палива на ринок (на рівні виробник/імпортер);
• спрощення документального забезпечення господарської діяльності (детальніше за посиланням);
• повернення відшкодування підприємствам витрат на зарплату, яку вони платять мобілізованим працівникам. Після 2014 року тишком-нишком держава «зіскочила» із цього свого обов’язку, переклавши його на бізнес. Але в нинішніх умовах для багатьох підприємств це шлях до неплатоспроможності;
• найшвидше зняття обмежень на купівлю валюти для цілей ведення ЗЕД;
• тотальне скорочення контролюючих органів та перегляд їхніх функцій;
• мають бути скорочені витрати бюджетів на утримання держапарату, який не приймає безпосередньої участі у захисті країни від ворога. Обмеження зарплати 10 МЗП здається завищеним, особливо на тлі підтримки громадян на рівні 1 МЗП.

Важливим аспектом бюджетної політики має бути визначення джерелом компенсації втрат держави та громадян від агресії РФ саме коштів РФ, а не бюджетних коштів за рахунок платників податків. Для цього має проводитись відповідна політика та переговори з іноземними партнерами з використанням вже доступного міжнародного досвіду (наприклад, виплати Компенсаційної комісії ООН на користь Кувейту за рахунок коштів, отриманих від продажу іракської нафти, як компенсація за вторгнення Іраку у Кувейт).

Політичні рішення мають базуватися, виходячи з доступних від такої політики коштів, без перегляду податкового навантаження під чергові забаганки. Як наслідок, економіка буде забезпечена коштами, бізнес отримає можливість працювати без схем та забезпечити зайнятість населення. Контролери мають відправитись за «рускім кораблем» і лише в такому випадку є шанс у перспективі виграти конкуренцію за українців, які виїхали або планують виїхати.

PS: коли рада реформ починала працювати, я відразу написав: без звільнення Гетманцева – це все профанація. Без звільнення Гетманцева, а наразі вже колективного Гетманцева, дії влади щодо підтримки бізнесу та повернення українців будуть виключно гаслами.

Прокоментувати