+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Чому митна вартість – це проблема для «білого» бізнесу, а для «сірого» – можливість, або де передбачена законом система контролю митної вартості дає збій?

08 жовтня, 2019 Інформаційні листи

На тлі чергової митної реформи в Україні увага небайдужої громадськості знову зосередилася на проблематиці контролю митної вартості під час імпорту товарів. У журналістських розслідуваннях з’являються технічні подробиці схем, які функціонують переважно за рахунок маніпуляцій із митною вартістю товарів, списки товарів із вартістю на кілограм та інші деталі, про які раніше відкрито не говорили.

Митна вартість є базою, з якої рахуються встановлені у відсотках податки та збори при імпорті товарів в Україну. А тому заниження митної вартості є одним із очевидних шляхів підвищити для імпортера економічну привабливість операції – одержати конкурентні переваги за рахунок привабливішої ціни та додатковий прибуток за рахунок економії на податках. А в подальшому – й можливість монополізувати відповідні ринкові сегменти, максимізуючи таким чином свою «ренту» та мінімізуючи ілюзорні переваги споживачів, що існують переважно в обмеженому періоді до монополізації ринку.

У даному випадку аспект визначення митної вартості виникає виключно щодо товарів, які проходять митне оформлення. Тобто ця проблема не стосується ситуації з «чорним» імпортом, коли товари потрапляють в Україну поза митним контролем. Іншими словами, мова про «сірий» імпорт, коли товари проходять митне оформлення, але без сплати належних платежів за рахунок творчого підходу при визначенні митної вартості або класифікації за УКТ ЗЕД.

При цьому, ґрунтуючись на більш ніж 10-річному досвіді роботи в практиці митного права, можемо стверджувати, що контроль митної вартості в Україні працює. Але працює він однобоко – потерпає від нього переважно «білий» бізнес, а не бізнес, що використовує різноманітні схеми «сірого» імпорту.

В чому ж причина такої ситуації?

Зрозуміло, що це питання є рівнянням із декількома «невідомими». Одним із таких «невідомих» є митні (і не тільки митні) інституції. Але залишимо цю проблему журналістам-розслідувачам та тим сміливцям, хто взявся за створення нової митниці.

У цьому ж матеріалі сконцентруємося на іншій складовій рівняння, а саме передбаченій Митним кодексом системі контролю митної вартості, яка, на наше переконання, відіграє також не останню роль у ситуації, що склалася.

Так, основним інструментом контролю митної вартості за Митним кодексом є документальний контроль. Тобто імпортер зобов’язаний подати документи на підтвердження митної вартості, а митниця має їх перевірити і, за необхідності, запитати додаткові документи.

Знайомі з питанням зауважать, що система контролю митної вартості за Митним кодексом фактично ґрунтується на Угоді про застосування статті VII ГАТТ, яка є ключовим стандартом СОТ, і будуть праві. Однак є нюанс. Справа в тому, що Угода про застосування статті VII ГАТТ не врегульовує питання, що стосуються деталей документального контролю митної вартості, тобто які саме документи і в яких випадках митники можуть вимагати.

А ось це і є тими деталями, в яких криється самі знаєте хто.

Документи, які декларант подає на підтвердження митної вартості, встановлені ст. 53 Митного кодексу.

І ця стаття містить три переліки документів:

  1. «Загальний» перелік, який подається на підтвердження митної вартості в звичайному порядку і включає декларацію митної вартості (у випадках, коли її треба подавати), ЗЕД-контракт, рахунки, документи щодо транспортування/страхування тощо.
  2. «Додатковий» перелік, який подається у визначених Митним кодексом випадках і включає документи для більш глибокої перевірки митної вартості, серед яких каталоги/специфікації/прейскуранти виробника, копія митної декларації країни відправлення та експертні висновки щодо якісних і вартісних характеристик товару.
  3. «Спеціальний» перелік для операцій між пов’язаними особами, який включає виписки з бухгалтерської документації щодо цін, за якими подібні товари реалізувалися в Україні, довідкову інформацію щодо вартості товарів у країні-експортері, розрахунок ціни (калькуляцію вартості).

Алгоритм документального контролю митної вартості прописаний у ст.53 Митного кодексу і схематично ми його зобразили на схемі нижче.

З алгоритму випливає суттєва асиметрія можливостей документального контролю для випадків операцій між пов’язаними особами та між незалежними один від одного суб’єктами ЗЕД.

В операціях між суб’єктами ЗЕД, які не залежать один від одного, митниця має право запитати додаткові документи виключно в тому разі, якщо в «загальному» переліку є розбіжності, ознаки підробки чи не всі відомості. В усіх інших випадках (включаючи спрацювання профілів ризику в сумнозвісній АСАУР1) у митниці немає законних підстав запитувати будь-які додаткові документи. Відповідно, митна вартість має визначатися за контрактною ціною. Крапка.

А ось у випадку операцій між пов’язаними особами митники можуть послуговуватися всією повнотою засобів для документального контролю митної вартості. Тут можна запитати і «додатковий», і «спеціальний» перелік документів. Звичайно, мають бути «обґрунтовані підстави» вважати, що взаємозв’язок вплинув на ціну. Але «обґрунтованість» є оціночним поняттям і в українських реаліях не часто є дійсно працюючим запобіжником для контролюючих органів.

У теорії така асиметрія можливостей контролю є виправданою. Свідоме заниження контрактної ціни є можливим виключно у випадку проведення конкретної операції між пов’язаними особами. Який же ж незалежний постачальник погодиться недоотримати ціну лише для забезпечення імпортеру економії на податках? Або ж настільки довіриться покупцю, що погодиться отримати частину ціни з інших джерел?

Але це тільки в теорії. А на практиці може виявитися, що помітна кількість операцій між підприємствами, які формально не є пов’язаними, насправді ж мала б контролюватися значно суворіше.

Так, насправді, однією з найважливіших переваг, що пропонуються податковими гаванями є навіть не вкрай вигідні податкові режими, а анонімність. Тобто приховування справжнього власника та/або керівника компанії. І схеми використовують найрізноманітніші. Від «пакетної пропозиції» з номінальним власником, яку придбаває знову ж таки «номінальний» власник і т.д., до витончених «кільцевих структур» корпоративної власності. Розплутати такі структури вкрай важко, якщо тільки її володільці не втрачають пильність або ж не виникають інші проблеми (наприклад, спір між співвласниками).

Таким чином, за чинним Митним кодексом у випадку операцій між «приховано-пов’язаними» підприємствами митники мають дуже обмежені інструменти для контролю митної вартості. Більше того, якщо документи із «загального» переліку підготовлені якісно, то митники, по суті, не мають законної можливості відмовити в застосуванні ціни, вказаної у рахунку.

Натомість, «білі» імпортери, якими часто є українські підприємства міжнародних груп, не приховують пов’язаності з постачальником і, як наслідок, часто потрапляють під весь арсенал контролю митної вартості. Справді, потрібно ж демонструвати, що контроль, як-ніяк, а працює.
Як же ж виправити таку ситуацію?

Проблеми із законодавством потребують вирішення шляхом змін до законодавства. І «ліки» від приховування пов’язаності вже знайдені, оскільки схожа проблема вигулькнула під час практичного застосування іншого механізму контролю цін у податкових цілях, а саме правил трансфертного ціноутворення (далі – ТЦУ). Зокрема, Податковий кодекс передбачає, що контроль ТЦУ застосовується не тільки у випадку операцій між пов’язаними особами, а й у тому разі, коли контрагент-нерезидент зареєстрований у країні, включеній у затверджений Кабінетом Міністрів України перелік «низькоподаткових» країн, або ж створений в організаційно-правовій формі, включений у другий перелік Кабінету Міністрів України.

Нехай пробачать нас чесні незалежні імпортери, але наразі складається враження, що митниці також не завадило б мати можливість посиленого документального контролю під час операцій із «ризиковими» країнами та контрагентами. Та сама можливість запитати експортну декларацію зайвою точно не буде. Це надало б законні методи контролю таких операцій і позбавило б від «відмазок» для нездійснення такого контролю.

А для попередження коментарів, що такі правила, мовляв, суперечитимуть СОТ, одразу наведемо ст. 17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ:

«Ніщо в цій Угоді не тлумачиться як таке, що обмежує або ставить під сумнів право митних адміністрацій упевнитися в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданих для цілей митного оцінювання».

Можливість запитати додаткові документи для перевірки митної вартості є нічим іншим, ніж правом упевнитися в істинності відповідних заяв декларанта. А відтак, будь-яких суперечностей із правилами СОТ не виникає.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Автоматизована система аналізу та управління ризиками.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2019

Перегляди 153

Прокоментувати