Блог

Іван Шинкаренко

Кандидат економічних наук, партнер КМ Партнери

По приїзду з міжнародного форуму ITR (International Tax Review), присвяченого трансфертному ціноутворенню (далі – ТЦУ) та міжнародному оподаткуванню, традиційно хочу поділитися матеріалом-рефлексією на тему.

Примітно, що на цей раз проблематика ТЦУ не була темою № 1, яка турбує спільноту професіоналів із оподаткування. BEPS BEPSом, але схоже, всі зрозуміли, що серйозного прогресу в забезпеченні справедливого розподілу «податкового пирога» між країнами поки не очікується. Станом на сьогодні головне досягнення ОЕСР – створення величезного додаткового адміністративного тягаря для багатонаціональних компаній. Ну і, звичайно ж, додаткової роботи для податкових консультантів. І це на тлі суттєвого зменшення прогнозованості для платників податків – ті самі оновлені правила щодо постійних представництв імплементовані в різних країнах по-різному.

При цьому, схоже, що й функціонери ОЕСР вже не впевнені, чи трансформуються ці додаткові «видатки» на ведення транскордонного бізнесу в більші податкові надходження для країн, які наразі їх недоотримують.

А що ж тоді було питанням № 1 на форумі?

Таким питанням, на мою думку, стали зміни глобальної системи оподаткування в частині оподаткування «цифрової економіки» (digital economy). У даному випадку широке поняття «цифрової економіки» по суті має на увазі «китів» нової економіки, основних із яких зазвичай згадують під абревіатурою GAFA (тобто Google, Amazon, Facebook, Apple).

Щоб зрозуміти масштаби питання, наведу цифри. Згадана «велика четвірка» «китів» цифрової економіки плюс Microsoft у 2018 році одержали доходи, які в сумі перевищили 800 млрд доларів США. Це більше, ніж ВВП Саудівської Аравії, а ВВП України, до порівняння, в 2018 році склав менше 131 млрд доларів США. Тобто оподатковувати є що, а тому цікавість урядів до цього питання є зрозумілою.

При цьому багато фахівців погоджуються, що традиційні механізми до оподаткування цифрової економіки не пристосовані. І це стосується базових положень існуючого порядку міжнародного оподаткування. В результаті «кити» цифрової економіки нібито «не доплачують» у бюджет країн, із яких отримують основні доходи. Пишу «нібито», бо цього року з’явилися альтернативні дослідження, які оцінюють ефективне податкове навантаження «китів» цифрової економіки в ЄС на рівні традиційного бізнесу. Хоча тут питання методики, оскільки оцінки існуючих на сьогодні досліджень різняться майже втричі.

Якщо говоримо про оподаткування цифрової економіки, то в даному випадку постають два ключові аспекти – ПДВ та податок на прибуток/доходи з послуг у країні, де знаходяться отримувачі таких послуг.

Про ПДВ тут детально не будемо говорити, хоча для України є над чим замислитися і в контексті цього податку. Можна сміливо стверджувати, що існуючі в Податковому кодексі інструменти оподаткування ПДВ послуг нерезидентів, здебільшого, не працюють для «цифрових» послуг. Так, за ту ж рекламу в Facebook та Google сплата проводиться через карткові рахунки фізичних осіб. Відповідно, фактично такі операції не потрапляють під існуючі механізми контролю ПДВ. А якщо поглянути на обсяги рекламування в період передвиборчої агітації, то стає зрозумілим, що обсяги таких послуг, а відтак і втрачений на таких послугах ПДВ для бюджету, є дуже значними.

Ця проблема не є новою і в світі (зокрема, й в ЄС) вже знайшли механізми, яким чином такі «цифрові послуги» оподатковувати ПДВ. Достатньо поглянути у відповідний розділ Facebook для бізнесу (див. за посиланням), де чітко вказано, для резидентів яких країн рахунки на оплату виставлятимуться з ПДВ. І України серед таких країн немає, хоча є, наприклад, РФ та Індія.

Що ж стосується оподаткування прибутків/доходів, то найбільше обговорювали, звичайно ж, запровадження нового законодавства Францією. Так, влітку 2019 року Франція самостійно ввела новий податок у розмірі 3 % виручки від продажів «цифрових» рекламних послуг, замовниками яких є резиденти Франції. Такий податок застосовуватиметься ретроспективно з початку року до міжнародних підприємств «цифрової економіки» з консолідованим доходом вище 750 млн євро, з яких принаймні 25 млн євро є доходом із джерелом із Франції. Французькі урядовці очікують, що лише цього року надходження від податку складуть 400 млн євро. Хоча треба відмітити, що вказана ініціатива зі зрозумілих причин занепокоїла США, де вже розпочали вивчати цей податок на предмет порушення міжнародних зобов’язань Франції, зокрема, як такого, що порушує зобов’язання щодо послуг у межах СОТ. Побачимо, чи матимемо черговий торговельний спір за участі США.

Тим не менше, ця законодавча новація не є винаходом Франції, а є частиною пропозицій Єврокомісії, направлених на справедливе оподаткування «цифрової економіки». Такі пропозиції були представлені ще в березні 2018 року, але були заблоковані окремими країнами-членами, які мають шанси найбільше постраждати від нових правил, зокрема, Ірландією.

Цікаво відмітити, що такий податок з обороту планувався як виключно тимчасовий захід, який функціонуватиме до проведення реформування корпоративного податку в ЄС.

А ось бачення Комісії щодо реформування корпоративного податку є дуже цікавим. Так, передбачається запровадження концепції «віртуального» постійного представництва, яке охоплюватиме таке нове поняття як «значна цифрова присутність» у країні. Така присутність (тобто, «віртуальне» постійне представництво) виникатиме за виконання однієї з умов:

(1) річний дохід від спеціально визначених «цифрових послуг» із джерелами в країні перевищує 7 млн євро;

(2) більше 100 тис. зареєстрованих активних користувачів у країні;

(3) більше 3 тис. контрактів укладено з резидентами країни протягом року.

А після визнання «віртуального» постійного представництва постає питання з виділенням частини прибутку, яка має оподатковуватися на рівні представництва. І в цьому разі Єврокомісія враховує, що одним із вагомих (а може й найвагомішим) активом новітньої економіки є користувачі, тобто, їх кількість. Відповідно, звичайний аналіз розподілу функцій, активів та ризиків буде доповнено таким чином, щоб враховувати також і кількість користувачів в окремо взятій країні. Відповідно, чим більше користувачів, тим більше прибутку має бути віднесено до країни «віртуального» постійного представництва.

Цікава ідея. І ця ідея може бути цікава для України – на початок року у нас було близько 13 млн користувачів Facebook. Не 36 млн користувачів, як у Франції, але і не трохи більше 6 млн користувачів, як у РФ.

І легше буде виконувати плани щодо зборів податків у бюджет – кожен податківець реєструє 100 акаунтів у Фейсбуці і вуаля – значна цифрова присутність забезпечена.

А тому законодавцям є над чим задуматися і поза поточними законодавчими ініціативами з податків, які наразі активно дискутуються. І головне – не забути зобов’язати використовувати для цифрових послуг РРО, а краще два.

Прокоментувати