Аналітика

Верховний Суд – наші очікування не виправдовуються. Аналіз практики Верховного Суду щодо форми вини правопорушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України

27 серпня, 2018 Судова практика

Після аналізу нової практики реформованого Верховного Суду щодо розгляду справ про порушення митних правил, що передбачене ст. 485 Митного кодексу України (далі – МК України), ми засмучені. У рішеннях Верховний Суд під сумнів поставлені основи теорії права – чи можливо без умислу вчинити правопорушення, в якому ознакою складу правопорушення є наявність в діях особи спеціальної протиправної мети? Теорія вважає що ні, а деякі судді Верховного Суду – можна. Розглянемо це питання детальніше.

Якщо Державна фіскальна служба (далі – ДФС) за наслідками пост-аудиту митних декларацій змінює класифікацію товарів, то відносно митних брокерів складаються протоколи про порушення митних правил. За наслідками таких протоколів до брокерів застосовують штраф відповідно до ст. 485 МК України (300 % несплаченої суми митних платежів).

Під час застосування ДФС ст. 485 МК України виникають питання щодо об’єктивної та суб’єктивної сторони правопорушення. У цьому матеріалі ми зупинимося на суб’єктивній стороні правопорушення.

Як випливає з аналізу практики Верховного Суду, проблема виникає при встановленні наявності в діях особи суб’єктивної сторони правопорушення, тобто форми вини.

Так, деякі судді Верховного Суду вважають, що правопорушення, передбачене ст. 485 МК України, може бути вчинене як умисно, так і з необережності. Зокрема, у Постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 359/1615/16-а (головуюча суддя Ханова Р. Ф., учасники колегії Гончарова І. А., Олендер І. Я.)¹, Верховний Суд зазначив, що аналіз диспозиції ст. 485 МК України нібито свідчить про те, що дії, які становлять об’єктивну [sic] сторону даного правопорушення, можуть бути вчинені як у формі умислу, так і з необережності (насправді, мова йде про суб’єктивну сторону правопорушення):

«Аналіз диспозиції цієї статті свідчить про те, що наведені варіанти дій, які являють собою об’єктивну [sic] сторону даного правопорушення, можуть бути вчинені як умисно (в тому числі з непрямим умислом), так і у зв’язку з необережністю (недбалістю). Протилежний висновок суддів про те, що суб’єктивна сторона даного правопорушення можлива лише у формі умислу, є безпідставним, оскільки особа, відповідальна за передбачені цією статтею дії, може прямо і не бажати настання відповідної мети, однак повинна усвідомлювати можливість настання наслідків своїх дій у вигляді неналежної сплати митних платежів».

Однак таке тлумачення Верховним Судом диспозиції ст. 485 МК України суперечить базовим положенням теорії права.

Що передбачає ст. 485 МК України?

Стаття 485 МК України, яка закріплює склад адміністративного правопорушення, передбачає наступне:

«Заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв’язку з якими було надано такі пільги…».

Насамперед, звернемо увагу, що диспозиція ст. 485 МК України сформульована таким чином, що обов’язковою ознакою складу правопорушення є наявність в діях особи спеціальної протиправної мети, а саме: «Заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру…».

У теорії права під метою розуміється протиправний результат, наслідок, якого прагне досягти особа вчиненням адміністративного правопорушення².

Інше визначення мети – те, до чого хтось прагне, чого хоче досягти; ціль³.

Тобто мета – це уявлення особи про бажаний результат, якого вона прагне досягнути шляхом вчинення протиправних дій.

Закріплення законодавцем у диспозиції ст. 485 МК України спеціальної протиправної мети у формі звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру свідчить про те, що це правопорушення може бути вчинено ЛИШЕ та ВИКЛЮЧНО З ПРЯМИМ УМИСЛОМ. Тільки за наявності умислу особа може бажати досягнути певного результату.

Відповідно до ст. 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення умислом є «усвідомлення особою протиправного характеру своєї дії чи бездіяльності, передбачення шкідливих наслідків та бажання або свідоме допущення настання цих наслідків».

Навіть з точки зору логіки та здорового глузду неможливо вчинити правопорушення з бажанням досягнути певної мети необережно (недбало). Вже сама по собі наявність у диспозиції статті, що встановлює склад правопорушення, як обов’язкової ознаки мети вчинення правопорушення свідчить про те, що особа повинна усвідомлювати протиправність своїх дій і бажати (для досягнення поставленої мети) настання певних наслідків.

Звертаємо увагу на нелогічність доводів Верховного Суду у Постанові від 22.05.2018 р. у справі № 359/1615/16-а, який, стверджуючи про можливість вчинення правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, необережно зазначив, що особа «може прямо і не бажати настання відповідної мети». Якщо мета per se (вже за визначенням) є бажанням особи досягнути певного результату, то як особа, за логікою Верховного Суду, може прямо не бажати настання відповідної мети?

Тобто аналізоване правопорушення не може бути вчинено навіть з непрямим умислом (коли особа допускає настання наслідків). У діях особи має бути наявний саме прямий умисел (бажання наслідків). Це пов’язано з тим, що свідоме допущення особою настання результату неможливе, коли ставиться мета, адже мета є бажанням особи досягти певного результату.

Як в теорії кримінального права?

Зауважимо, що нерозривний зв’язок мети з прямим умислом відомий в теорії права і властивий не лише для адміністративних правопорушень. Так, положення загальної частини кримінального права передбачають, що злочин, до складу якого входить як необхідна ознака мета або мотив, може бути скоєним тільки з прямим умислом.

Зокрема, у Науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу України за ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка⁴ зазначено:

«Злочин, до складу якого входить як необхідна ознака мета або мотив, може скоюватись тільки з прямим умислом…».

Аналогічно про те, що мета може бути тільки в злочинах, які вчиняються з прямим умислом, оскільки вона є свідченням бажання певного наслідку, зазначено у підручнику Кримінальне право України за ред. М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова⁵:

«Мотив дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин, а мета – заради чого, на який результат спрямовано його суспільно небезпечну діяльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мотив і мету злочину можна говорити лише у випадку вчинення умисних злочинів. При цьому мета може бути тільки в злочинах, вчинюваних із прямим умислом, оскільки вона є свідченням бажання певного наслідку…».

Відтак, неможливо, маючи на меті неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, заявити неправдиві відомості або надати документи, що містять такі відомості, необережно (тобто без прямого умислу). Вказаний підхід підтверджується як практикою Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ), так і протилежною практикою Верховного Суду, про що детальніше далі.

Чи є інша практика Верховного Суду?

Цікаво, що протилежна позиція щодо можливості вчинення правопорушення за ст. 485 МК України лише за наявності прямого умислу висловлювалася в інших справах тією ж суддею Хановою Р. Ф., яка відстоювала можливість вчинення даного правопорушення з необережності (в Постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 359/1615/16-а).

Зокрема, за головуванням судді Ханової Р. Ф. було винесено Постанову від 20.03.2018 р. у справі № 640/7258/17, у якій вказувалося, що правопорушення за ст. 485 МК України може бути вчинено тільки з умисною формою вини (прямим умислом) та акцентувалася увага на неможливості необережно заявити неправдиві відомості за наявності спеціальної протиправної мети у диспозиції статті (нижче цитата):

«Тобто, для притягнення до відповідальності, згідно статті 485 Митного кодексу України необхідно доведення факту заявлення в митній декларації, в даному випадку неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу.
<…>
При цьому, статтею 485 Митним кодексом України передбачено наявність спеціальної протиправної мети неправомірного звільнення від сплати чи зменшення розміру сплати митних платежів, що свідчить про те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки необережно не можливо заявити неправдиві відомості».

Тобто висновки однієї і тієї ж судді Ханової Р. Ф. у різних справах щодо одного і того ж питання (форми вини, передбаченої ст. 485 МК України) суперечать одне одному.

І хоча дана справа стосувалася ввезення особою автомобіля в митному режимі «тимчасове ввезення до 1 року» та зазначення нібито неправдивих відомостей про країну походження автомобіля, мети ввезення тощо, все ж висновки суду щодо тлумачення суб’єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, як і диспозиція ст. 485 МК України від цього не змінюються та повною мірою є застосовними і до справ про зазначення неправильного коду УКТ ЗЕД товару.

При цьому саме на «умисну» форму вини цього правопорушення звертали увагу й інші судді Верховного Суду (Васильєва І. А., Пасічник С. С. та Юрченко В. П.). Зокрема, у Постанові Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі № 607/2391/17 вказано:

«Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що для притягнення до відповідальності позивача за порушення, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України необхідно встановити наявність умислу позивача на вчинення відповідних дій. При цьому, для встановлення суб’єктивної сторони вказаного виду порушення необхідно правильно та повно встановити фактичні обставини справи задля розуміння наявності чи відсутності умислу ОСОБА_2 до заявлення в митній декларації неправдивих відомостей».

Аналогічно у Постанові від 06.06.2018 р. у справі № 607/1866/17 (судді Васильєва І. А., Пасічник С. С. та Юрченко В. П.)⁶ Верховний Суд зазначає:

«Тобто, для притягнення до відповідальності, згідно статті 485 Митного кодексу України необхідно доведення факту заявлення в митній декларації, в даному випадку неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу».

Тобто правова позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 22.05.2018 р. у справі № 359/1615/16-а, щодо можливості вчинення правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, з необережності, спростовується як мінімум тричі іншими Постановами Верховного Суду, в яких колегії суддів (в т. ч. за головуванням тієї ж судді Ханової Р. Ф.) зайняли протилежний підхід і вважають, що це правопорушення не може вчинятися з необережності, тому що обов’язковою є наявність в діях особи прямого умислу, спрямованого на зменшення розміру митних платежів чи звільнення від їх сплати.

Якою була практика ВАСУ?

ВАСУ також займав підхід, відповідно до якого в діях особи має бути наявний прямий умисел на вчинення правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України. Так, в Ухвалі від 10.10.2017 р. у справі № К/800/26523/17 ВАСУ вказав на обов’язкову наявність прямого умислу для кваліфікації дій за ст. 485 МК України, оскільки наявність спеціальної протиправної мети в диспозиції цієї статті вказує на те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини (цитата):

«Ст. 485 МК України передбачено, що склад вказаного вище правопорушення обумовлює наявність в діях декларанта особливої мети – ухилення від сплати податків та зборів, або зменшення їх розміру, та вини у формі прямого умислу. Диспозиція цієї статті передбачає спеціальну протиправну мету дій декларанта щодо заявлення неправдивих відомостей – неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру. Наявність спеціальної протиправної мети однозначно вказує на те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки на момент подачі декларації декларант повинен усвідомлювати факт заявлення неправдивих відомостей та умисно бажати, щоб заявлені ним неправдиві дані вплинули на розмір митних платежів, які йому доведеться сплатити за митне оформлення задекларованого ним товару».

Аналогічні висновки зроблені ВАСУ і в Ухвалі від 20.06.2017 р. у справі № 640/14563/16-А, де суд зазначив, що правопорушення, передбачене ст. 485 МК України, не може бути вчинено необережно – в діях особи має чітко прослідковуватися умисел. З урахуванням цього, зазначення особою невірного коду товару в декларації не може бути доказом того, що її дії були направлені на несплату митних платежів у формі прямого умислу. ВАСУ прийшов до висновку про відсутність складу правопорушення:

«Дії позивача було кваліфіковано за ст. 485 МК…
Вищевказаною статтею передбачено наявність спеціальної протиправної мети – неправомірне зменшення розміру сплати митних платежів, що свідчить про те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки необережно не можливо заявити неправдиві відомості.
Проте, зазначення позивачем невірного коду товару в декларації не може бути доказом того, що його дії були направлені на несплату митних платежів у формі прямого умислу.
Враховуючи відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 485 МК України та відсутності доказів подання позивачем недостовірних документів, наданої недостовірної інформації та внаслідок ненадання всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття митницею рішення про визначення коду товару, судами зроблено вірний висновок, що оскаржувана постанова N 571/80700/16 від 08.09.2016 р. є протиправною та підлягає скасуванню».

Зауважимо, що позиція ВАСУ щодо обов’язкової наявності умислу та особливої мети для кваліфікації дій за ст. 485 МК України була усталеною. Крім процитованої вище справи, вона також висловлена ВАСУ в Ухвалі від 20.06.2017 р. № 640/14563/16-А, Ухвалі від 27.04.2017 р. № 760/6773/15-А, Ухвалі від 09.11.2016 р. у справі № 537/2038/16-А, Ухвалі від 07.09.2016 р. у справі № 607/4858/15-А та інших.

Замість висновку…

Зауважимо, що однією з ключових цілей та гасел реформування Верховного Суду була необхідність забезпечення ним єдиної правозастосовчої практики. Принаймні на це звертають увагу чи не на усіх круглих столах, форумах, конференціях, які проводяться за участі суддів Верховного Суду.

Враховуючи це, складно зрозуміти, чому Верховний Суд (до того ж навіть в складі одних і тих же суддів) й надалі продовжує виносити протилежні рішення щодо одних і тих же питань. У даному випадку – щодо можливості вчинення правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, умисно чи з необережності.

У цьому аспекті зазначимо, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), яка є джерелом права в Україні, судова практика повинна відповідати стабільності тлумачення одних і тих самим норм права. Суд все ж може відійти від усталеної практики, проте, лише пояснивши відповідну зміну тлумачення. Про це ЄСПЛ вказав у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) від 07.07.2011 р.:

«39. Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись. Сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (див. рішення у справах «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), [ВП], заява № 63235/00, п. 56, ECHR 2007 IV та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy № 2) [ВП], заява № 10249/03, п. 104, ECHR 2009 …).
40. Проте Суд не вбачає жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, з якою зіткнувся заявник. Насправді, Верховний Суд України не навів жодних аргументів, щоб пояснити відповідну зміну тлумачення. Така відсутність прозорості мала обов’язково вплинути на довіру суспільства та віру в закон. З огляду на обставини цієї справи Суд вважає, що спосіб, у який національні суди тлумачили відповідні положення законодавства, негативно вплинув на їхню передбачуваність».

Винесення Верховним Судом протилежних рішень з одного і того ж питання, без пояснення та обґрунтування судом зміни підходу до тлумачення, порушує принцип правової визначеності (передбачуваності) та, за словами ЄСПЛ, підриває «довіру суспільства та віру в закон». Тим більше, що це має місце у такому, здавалося б, очевидному питанні як визначення, чи може правопорушення, диспозиція якого звучить як «заявлення…з метою…», бути вчиненим з необережності.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

¹https://reyestr.court.gov.ua/Review/74203958.

²Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення / Р. А. Калюжний, М. І. Іншин, І. М. Шопіна та ін. – Видання п’яте, із змінами та доповненнями станом на 10 вересня 2013 р. – К. : Алерта,2013. – 976 с.

³Словник української мови. В 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970 – 1980.

⁴Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) /За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – с. 61.

⁵Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с.

⁶http://reyestr.court.gov.ua/Review/74768443.

Перегляди 9615