Блог

Олександр Шемяткін

Партнер КМ Партнери

Добровільність сплати податків – це майже 90 % успіху податкової системи та її ефективності. Добровільність – це навіть не про бажання платити податки, це, швидше, про небажання їх не платити.

Вплив мотивації на поведінку економічних суб’єктів під час вибору товарів та послуг або прийняття рішення відкласти гроші чи витратити їх досліджується в економічній психології. Конструктори поведінки щодня впливають на мотивацію та вибір. Починаючи з батьків, які щодня впливають на власних дітей, закінчуючи маркетологами, які через рекламу або розташування товарів на вітринах впливають на вибір споживачів. Природнім шляхом батьки впливають на дітей власною поведінкою, хитрощами – маркетологи на споживачів. Які наслідки, коли вплив на дитину відбувається не у природній спосіб, а, наприклад, примусом? Травмована психіка, формальні відносини з батьками або взагалі їх відсутність? А уявляєте магазин, в якому палкою примушують обирати товар?

Придбання товару чи послуг, вступ до конкретного інституту, обрання місця роботи – все це вмотивована дія. Чи мало ситуацій, коли майбутню професію дитині обирали батьки, бо вважали, що так краще, або їм так було зручніше? Яка імовірність, що після закінчення випускник не змінить професію або згодом не відчує необхідність такої зміни? А якщо людина незадоволена облаштуванням квартири, робочого офісу? Вона буде шукати можливість змінити це, навіть банально переклавши речі на робочому столі, якщо більшого не дозволено. Бажання внутрішньої гармонії, свідомо чи підсвідомо, буде рухати людину в певному напрямку, виступаючи мотивом поведінки.

Відчуття свободи є природнім інстинктом людини, як і будь-якої живої істоти. Усвідомленість свободи може відрізнятися, але утискання свободи відчуває кожен. Добровільність сплати податків починається там, де сплата податків не викликає відчуття утискання свободи. Несправедливість, напевно, найбільш тісно пов’язана з відчуттям утискання свободи. Різні умови оподаткування, різні підходи до різних платників податків викликають відчуття несправедливості. Так само, як і неефективно-корупційне витрачання податків та економічно необґрунтований розмір податків.

На добровільність сплати податків впливає і віддаленість місця сплати податків від центру прийняття рішення щодо їх витрачання. Така віддаленість породжує байдужість до питання сплати податків та наслідків їх несплати. Такий самий психологічний вплив має інститут податкових агентів, коли не фізична особа сплачує свій податок, а це відбувається для неї автоматично, зусиллями роботодавця, як, наприклад, сплата ЄСВ. ЄСВ взагалі не сприймається як власне витрати працівника, а як обов’язковий платіж роботодавця.

Не все гаразд із сприйняттям податків і на рівні місцевої влади. Майже 53% фінансування місцевих бюджетів відбувається у вигляді трансфертів через центральний бюджет. Істотний відсоток ПДФО перерозподіляється в центральний бюджет. Отримання чи недоотримання надходжень від податку на майно порівняно із потенційно можливими надходженнями від цього податку компенсуються надходженнями із центрального бюджету, а отже, дають корупційні можливості для зменшення податку конкретним платникам податків. Відсутність перерозподілу частини ПДВ або акцизу у місцеві бюджети позбавляє зацікавленості у виявленні зловживань із цими податками через необліковані продажі підакцизних товарів або діяльність фіктивних компаній/операцій з ПДВ.

Відсутність мотивації для добровільної сплати податків у платника та інтересу місцевої влади розвивати таку добровільність українська податкова система намагається компенсувати примусом як центральним елементом цієї системи. Високі штрафи, незаконні методи збору податків («вибивання» авансів, блокування податкових накладних, спірні донарахування, застосування плану надходжень, плану податкового навантаження), з одного боку, витискають платників податків в тінь, а з іншого – породжують неефективну, дорогу для платників податків систему органів з наповнення бюджету, до якої із задоволенням підключаються всі правоохоронні органи. Україна витрачає вдвічі більше за країни OECD на збирання податків, використовуючи сумнівні методи та посідаючи 160 місце за індексом економічних свобод з 52 балами у 2019 році, і знаходиться на межі між репресивною та загалом невільною економікою. Стан податкової системи також погіршується низьким сервісом для сплати податків.

Майже тридцятирічний досвід української податкової системи наглядно демонструє, що існуюча система – система пригнічення підприємницького духу – малоефективна для задоволення суспільних інтересів, але високоефективна з точки зору корупційних можливостей. Ця система не має майбутнього. Вона має бути повністю перебудована на принципах, які стимулюють добровільну сплату податків та надають зручний сервіс для цього.

Нова система має, насамперед, впровадити інший принцип перерозподілу податків між місцевим та центральним бюджетом. Повинні бути запроваджені автоматичні алгоритми, які розподіляють непрямі податки між центральним та місцевим бюджетом, залишають всі прямі податки в місцевих бюджетах, а систему міжбюджетних трансфертів мають як виключення. Нова система має припинити систему вирівнювання бюджетів різних регіонів, створивши внутрішню конкуренцію між регіонами. Така конкуренція змусить конкурувати місцеву владу за платників податків шляхом створення кращих умов ведення бізнесу.

Нова система має залишати більше грошей громадянам та бізнесу, зменшивши податкове навантаження до економічно обґрунтованого (з урахуванням кривої Лафера), що буде стимулювати добровільну сплату податків. Сервіс по сплаті своєю зручністю має допомагати добровільно сплачувати податки.

Така система призведе до перерозподілу фінансів між місцевим та центральним бюджетом, що змусить передати більше функцій на місця, включаючи функції правопорядку. Така система зумовить зменшення коштів у центральному бюджеті, що призведе до необхідності скорочення функцій держави та підвищення ефективності витрачання коштів платників податків.

Система «податки – функції влади» знаходиться у взаємозв’язку. Останні роки Україна намагається реформувати функції влади та систему органів, що їх реалізовує. У підсумку держава не досягла суттєвих результатів, а економічне становище лише погіршується. Виходячи з такого досвіду, обґрунтованою є зміна вектору реформ та їх початок саме з податкової системи, яка залишить владі ті кошти, які залишить. І от саме з наявних коштів влада має виходити, визначаючи свої функції та інструменти їх реалізації.

Податки мають сплачуватись! А це можливо лише за умов їх добровільної сплати з відповідним внутрішнім ставленням платників до податкової системи.

Прокоментувати