Аналітика

Встановити вину не можна засудити
Чи повинен платник нести відповідальність за порушення контрагента

21 березня, 2019 Інформаційні листи

Питання використання в податкових спорах вироків та інших рішень у кримінальних провадженнях стосовно посадових осіб підприємств-контрагентів за ст. 205 (Фіктивне підприємництво) Кримінального кодексу України (далі – КК України), на жаль, не втрачає своєї актуальності.

У продовження наших оглядових листів «Чи варто довіряти вирокам та іншим рішенням у кримінальних провадженнях за ст. 205 КК України?» та «До питання можливої тактики та оновлення підходів до судового розгляду щодо “нікчемних правочинів”», пропонуємо розглянути, чи дійсно в усіх випадках наявність вироку та інших рішень у кримінальних провадженнях стосовно директора/засновника контрагента за ст. 205 КК України має нести негативні наслідки для платника податків.

Нагадаємо, що контролюючі органи застосовують до платників податків штрафні санкції у зв’язку із здійсненням донарахувань за результатами податкових перевірок за так званими «нікчемними правочинами» з «фіктивними» контрагентами.

У той же час, за результатами аналізу природи штрафів, які застосовують за Податковим кодексом України (далі – ПК України), в розрізі критеріїв, що застосовуються Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) до визначення «кримінальне обвинувачення», можна дійти висновків, що такі штрафи носять саме характер кримінальних санкцій (детальніше в інформаційному листі «Кримінальна відповідальність за Податковим кодексом»).

Тобто при визначені правомірності/неправомірності застосування контролюючим органом такого роду штрафів, слід, перш за все, встановити наявність вини такого платника податків, а до самих штрафів за ПК України слід застосовувати правила, визначені для кримінальних покарань.

У розрізі даного питання цікаво відмітити Постанову Верховного Суду у складі Палати суддів Касаційного кримінального суду, в якій судді окремо зупинилися на питанні визначення вини особи:

«… для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, …необхідно встановити причинний зв’язок між діяннями (порушенням правил …) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен …, хто з них створив небезпечну … обстановку …, тобто з’ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила … вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою …».

Тобто Верховний Суд при встановленні правомірності застосування до особи відповідальності за кримінально каране правопорушення робить особливий акцент на необхідності визначення вини кожної особи, яка була задіяна у процесі вчинення кримінального правопорушення. Тобто, відповідно до зазначеної вище позиції Верховного Суду, не можна притягнути до кримінальної відповідальності особу, яка діяла сумлінно, проте порушила закон вимушено, через незаконні дії іншої особи, які вона не могла та не мала можливості передбачити.

Так, у вказаній вище Постанові Верховний Суд зазначає:

«Із огляду на конкретні обставини справи, те, що ОСОБА_2 не зміг уникнути .., не може бути поставлено йому за провину, тому що він не зобов’язаний був виходити з можливості грубого порушення … іншим …; він не передбачав і не мав можливості передбачити …».

Виходячи з розуміння необхідності цілісності судової практики в цілому, очікуємо, що аналогічний підхід буде застосовуватися судами і в податкових спорах.

Платник податків, який у своїх діях не допустив жодного порушення закону, діяв сумлінно та добросовісно, розумно очікуючи аналогічної поведінки і з боку свого контрагента, не може нести відповідальність за порушення закону таким контрагентом. Тобто суди, при оцінці податкових спорів стосовно операцій платника податків із «фіктивним» контрагентом, перш за все мають надати оцінку ступеню участі кожного з контрагентів у правопорушенні, а також з’ясувати, чи були направлені дії конкретного платника податків на здійснення порушення закону, або таке порушення з боку платника відбулося вимушено, через незаконні дії його контрагента, яких він не очікував та не міг передбачити.

Такий підхід повністю відповідає і загальним принципам індивідуальної відповідальності платника податків, закріпленої у ст. 61 Конституції України, відповідно до якої відповідати має саме та особа, яка припустилася порушення.

Сподіваємося, що така судова практика та принцип доведеності вини та оцінки ступеню відповідальності кожної відокремленої особи буде закріплена в майбутньому і в податкових спорах.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

Перегляди 2097