+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Військово-транспортний обов’язок в умовах воєнного стану (продовження)

автори: Олександр Мінін, Ярослава Івасюк, Ірина Гочачко

19 серпня, 2022 Ексклюзив

Раніше у нашому матеріалі «Військово-транспортний обов’язок в умовах воєнного стану» ми розповідали про обов’язки, покладені на підприємства у зв’язку з наявністю у них транспортних засобів. У попередньому матеріалі ми акцентували увагу на передачі транспортних засобів військовим формуванням та самій процедурі відчуження.


У цьому ж матеріалі ми зупинимось на такій складовій військово-транспортного обов’язку, як подання територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки (далі – ТЦК), тобто військкоматам, інформації про наявність транспортних засобів і техніки. Дане питання стало актуальним з огляду на те, що ТЦК почали більш активно стежити за виконанням такого обов’язку та навіть направляти підприємствам вимоги щодо надання відповідної інформації.


1. Нормативно-правове регулювання


Законодавство України передбачає обов’язок підприємств надавати ТЦК відомості про власні транспортні засоби. На рівні закону військово-транспортний обов’язок встановлено у ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон)


«Стаття 6. Військово-транспортний обов’язок


1. Військово-транспортний обов’язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів.


2. Порядок виконання військово-транспортного обов’язку визначається Кабінетом Міністрів України».


Як бачимо, власне порядок реалізації такого обов’язку на рівні закону не встановлений, а повноваження щодо визначення порядку реалізації вказаного обов’язку делеговані Кабміну. Такий порядок затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1921 «Про затвердження Положення про військово-транспортний обов'язок», з наступними змінами та доповненнями (далі – Положення).


Відповідно до абз. 2 п. 1 Положення:


«Дія цього Положення поширюється на центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, місцеві держадміністрації, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадян - власників транспортних засобів».


Саме у п. 15 цього Положення встановлено обов’язок подання інформації про транспортні засоби:


«15. Керівники підприємств, установ та організацій подають територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки щороку до 20 червня та 20 грудня інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, за формою згідно з додатком 1».


Таким чином, для підприємств встановлено обов’язок подавати двічі на рік, до вказаних граничних термінів, детальну інформацію за встановленою формою:


  • про транспортні засоби і техніку;

  • про їхній технічний стан;

  • про осіб, що працюють на відповідних транспортних засобах і техніці.


2. Обов’язок підприємства подавати інформацію про працівників, «що працюють на відповідних транспортних засобах і техніці»


2.1


З огляду на норму Положення постає питання, зокрема щодо подання інформації про співробітників підприємств. Процитований вище п. 15 Положення передбачає надання за встановленою формою відомостей «про осіб, що працюють на відповідних транспортних засобах і техніці».


Про яких осіб йдеться? Вищезазначене формулювання можна трактувати по-різному:


  1. працівники, трудові обов’язки яких пов’язані саме з автомобілями (наприклад, водії, водії навантажувача, трактористи, оператори машин, експедитори транспортні тощо). Тобто вони використовують автомобіль як основне знаряддя для виконання своєї роботи, вони дійсно працюють на машинах;

  2. будь-які працівники, які використовують автомобіль в межах своєї роботи (або в особистих цілях з дозволу керівників).


Роз’яснень або судової практики щодо того, який підхід є коректним, на жаль, немає. Втім, на нашу думку, все ж таки йдеться про тих працівників, для яких відповідне авто є основним засобом виробництва, необхідним для виконання його основних службових функцій. А тому, якщо у підприємства немає у штаті водіїв, які би працювали на авто, чи подібного, то немає про що повідомляти по цій категорії.


2.2


Водночас, оскільки інформацію слід подавати за встановленою формою, то варто звернути увагу і на формулювання у такій формі (Додаток 1 до Положення) (далі – Відомість).  П. 5 форми Відомості передбачає «список транспортних засобів і техніки, у тому числі автомобільних (тракторних) причепів, та закріплених за ними громадян». Тобто формулювання п. 5 форми Відомості не тотожні буквально формулюванню п. 15 Положення.


При цьому назва форми звучить як «Відомість про наявність і технічний стан транспортних засобів і техніки, а також про громадян, які працюють на підприємстві, в установі та організації на таких транспортних засобах і техніці…». Тобто у назві Відомості дублюється формулювання п. 15 Положення, а в п. 5 Відомості уже дещо інше формулювання про «закріплених» за відповідними транспортними засобами громадян.


До цього варто додати, що така форма Відомості була прийнята тільки у 2015 році, в той час як Положення з формулюванням «громадян, що працюють на транспортних засобах» існує ще з 2000 року.


То що ж розуміється під «закріпленням» у п. 5 форми Відомості?


«Закріплення» можна розуміти як щось притаманне більш бюджетним установам. Так, у публічному доступі є низка розпорядчих документів різних державних органів чи установ та органів місцевого самоврядування з посиланням на Постанову КМУ № 848 від 04 червня 2003 року «Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями» про закріплення авто за певними особами. Наприклад, Наказ Чернігівської обласної держаної адміністрації або  Порядок використання службового автотранспорту Хмельницької міської ради та її виконавчих органів, якими, як правило, передбачається закріплення службового авто за посадовою особою та водіями.


Тож на практиці закріплення означає, як правило, визначення (1) кола осіб, які мають право розпоряджатися використанням конкретного авто (у зв’язку з певною посадою) та/або (2) водія, який працює на відповідній машині. Щоправда тільки друга категорія буквально відповідає «закріпленню за відповідним транспортним засобом», а по першій категорії не особа закріплюється за певним авто, а певне авто закріплюється за визначеною особою. Тож з граматичного погляду маємо підстави стверджувати, що тільки водії, які закріплені за певними авто, відповідають визначенню категорії, яка має зазначатися у формі Відомості і яка відповідає визначенню громадян, які працюють на таких транспортних засобах і техніці, що вказане в Положенні.


Тобто логічно вважати, що ТЦК цікавлять саме громадяни, які здатні виступати «операторами» відповідної техніки (транспортних засобів) і зазвичай працюють на ній (а не просто, скажімо, посадова особа підприємства, за якою закріплена машина з водієм, проте яка може навіть не мати водійських прав).


Для повноти викладення зазначимо, що абз. 9 ст. 10 Закону України «Про державний рух» відносить до компетенції власників транспортних засобів «здійснення обліку осіб, які допускаються до керування транспортним засобом». Однак це не означає закріплення таких осіб за відповідним транспортним засобом (повторимося, що це не можна ототожнювати із зворотним: закріпленням певного транспортного засобу за конкретним працівником) і не означає визнання таких осіб тими, хто працює на таких транспортних засобах (про що, до речі, може свідчити і дозвіл використовувати авто в неробочий час).


У якості аргументу на користь відсутності законодавчо обумовленого обов’язку строгого закріплення можна посилатися на імпліцитне визнання цього в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Так, за ч. 1 ст. 14-3 КУпАП адміністративна відповідальність покладається на керівника юридичної особи, в разі якщо не визначена відповідальна особа (тобто передбачається, що визначення такої особи можливе, проте не обов’язкове) чи до Реєстру не внесені дані про належного користувача транспортного засобу.


2.3


Додатково зауважимо, що ТЦК має бути відома дотична інформація про працівників щодо місця роботи і наявності прав на керування авто. Так, в Україні діє Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, до якого вноситься персональна інформація про громадян, зокрема місце працевлаштування. При цьому отримання таких даних здійснюється не виключно від громадянина або роботодавця, а й також шляхом обміну інформацією з іншими органами влади. Наприклад, дані про наявність у певної особи посвідчення водія наявні у Єдиному державному реєстрі МВС, як це передбачено п. 23 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого Постановою КМУ № 340 від 08 травня 1993 року.


Тож, виходячи із принципів належного урядування1, доведення переліку осіб, які просто використовують певні авто (однак не є «професійними операторами» відповідних транспортних засобів, тобто авто не є основним «знаряддям виробництва» для таких осіб), не має сенсу, а тому не потрібне.


3. Обов’язок подання Відомості під час воєнного стану


З метою всебічного аналізу хочемо окремо розглянути особливості виконання військово-транспортного обов’язку в особливий період. Зокрема, чи дійсно під час воєнного стану діють вимоги щодо звичайних облікових (звітних) заходів?


Це питання виникає, зокрема, через звернення ТЦК до підприємств, які не подавали Відомості, подекуди із застереженнями, що неподання може призвести до адміністративної відповідальності.


Розглянемо доречні аспекти щодо цього докладніше.


...

 

Повний текст статті доступний лише передплатникам сайту.

Перегляди 1499

Прокоментувати