Аналітика

«Все є отрутою, і ніщо не позбавлене її; лише дозування робить отруту непомітною» («Все – отрута, все – ліки; те й інше визначає доза»).

Парацельс

Вилучення транспортних засобів підприємств на підставі ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вже розглядалося в наших попередніх оглядах у деяких аспектах.

У цій статті розглядаємо особливості зокрема з огляду на тривалість залучення транспортних засобів, а також, як власне це має відбуватися за законом (і чому на практиці все інакше).

1.

Проте почнемо власне не з військово-транспортного обов’язку, а з ч. 3 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», за якою серед основних обов’язків водія транспортного засобу:

«Надавати транспортний засіб:

а) поліцейським та працівникам охорони здоров'я для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

б) поліцейським, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України для виконання непередбачених і невідкладних службових обов'язків по затриманню правопорушників. При цьому водій має право на відшкодування збитків згідно з чинним законодавством».

Ці вимоги/обов’язки так деталізовані у Правилах дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України (далі – Кабмін) № 1306 від 10.10.2001 р. з наступними змінами та доповненнями:

«2.7. Водій, крім водіїв транспортних засобів дипломатичних та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, оперативних і спеціальних транспортних засобів, повинен надавати транспортний засіб:

а) поліцейським та працівникам охорони здоров’я для доставки до найближчого закладу охорони здоров’я осіб, які потребують екстреної (швидкої) медичної допомоги;

б) поліцейським для виконання непередбачених і невідкладних службових обов'язків, пов'язаних із переслідуванням правопорушників, доставкою їх до органів Національної поліції, та для транспортування пошкоджених транспортних засобів.

Тож залучення, зокрема поліцейськими та працівниками охорони здоров’я, транспортних засобів для забезпечення виконання екстрених, непередбачених і невідкладних завдань відповідного роду відбувається і за звичайних часів.

Із цим можна вбачати певну аналогію і мобілізації автотранспорту на військові потреби. Проте наскільки близька така аналогія (адже наведені вище випадки явно передбачають надання для короткочасних і обмежених конкретною метою завдань) і які особливості військової мобілізації.

2.

Перед тим, як перейти до обговорення сучасного військово-транспортного обов’язку, зробимо ще історичний екскурс до часів, коли автотранспорт тільки почав набувати масовості, і чи не перших згадок про його залучення для військових потреб під час Першої світової війни.

Йдеться про «таксі Марни» або паризькі таксі, понад тисячу яких були в «пожежному порядку» залучені для термінового перекидання у вересні 1914 року частки резервів (за допомогою таксі було перевезено приблизно 6 000 осіб) на річку Марна, що допомогло відстояти Париж.

Про це можна почитати, наприклад, у Вікіпедії, та є ще достатньо інших матеріалів в інтернеті для бажаючих дізнатися більше про деталі тих подій.

Як пишуть в інтернеті, таке залучення таксі тривало щонайбільше кілька діб, і таксистам за це, здається, навіть заплатили.

Проте в контексті цього аналізу звертаємо увагу саме на короткочасність завдання, що узгоджується зі згаданим в розділі (1) вище – надання/залучення транспортних засобів таким чином саме для короткочасних екстремальних потреб.

3.

Тепер перейдемо власне до сьогодення і нашої країни.

Ст. 6 «Військово-транспортний обов’язок» Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон про мобілізацію) досить загальна, коротка; і ч. 2 вказаної статті віддає встановлення порядку виконання цього обов’язку на «відкуп» Кабміну:

«2. Порядок виконання військово-транспортного обов’язку визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок відшкодування державою вартості майна чи збитків, яких зазнають центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, а також громадяни внаслідок вилучення чи примусового відчуження транспортних засобів в особливий період, визначається законом».

4.

Проте дещо встановлено все ж таки і безпосередньо ст. 6.

У наведеній вище ч. 2 ст. 6 згадується про відшкодування державою вартості майна чи збитків, яких власники зазнають внаслідок вилучення чи примусового відчуження транспортних засобів в особливий період. З цього положення імпліцитно випливає, що в особливий період виконання військово-транспортного обов’язку забезпечується шляхом вилучення чи примусового відчуження відповідних транспортних засобів.

Ч. 3 вказаної статті далі уточнює (для зручності і забезпечення посилань при подальшому аналізі наводимо цю частину ст. 6 повністю):

«3. Виконання військово-транспортного обов’язку під час мобілізації, якщо не введений правовий режим воєнного чи надзвичайного стану, здійснюється згідно з Мобілізаційним планом України шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації.

Обсяги транспортних засобів за типами та марками, що планується залучити під час мобілізації, для підприємств, установ та організацій усіх форм власності встановлюються згідно з Мобілізаційним планом України місцевими державними адміністраціями за поданням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Залучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональними органами Служби безпеки України, відповідним підрозділом Служби зовнішньої розвідки України на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, що оформлюються відповідними розпорядженнями.

Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби.

Повернення транспортних засобів власнику здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оголошення демобілізації.

Порядок компенсації шкоди, завданої транспортним засобам внаслідок їх залучення під час мобілізації, визначається Кабінетом Міністрів України».

Згадувані в ч. 2 і ч. 3 ст. 6 «особливий період» і «мобілізація» визначені ст. 1 Закону про мобілізацію так:

«Особливий період – період … , який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».

«Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення … на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано».

Тобто особливий період починається за першою подією, яка відбувається раніше: (а) початок мобілізації чи (б) введення воєнного стану.

Відповідно ч. 3 ст. 6 Закону про мобілізацію встановлює, що виконання військово-транспортного обов’язку в особливий період – мобілізації, за умови якщо НЕ введений правовий режим воєнного чи надзвичайного стану, здійснюється шляхом безоплатного залучення транспортних засобів на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації.

Проте в Україні з 24.02.2022 р. введений режим воєнного стану, початково Указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні» з наступним продовженням.

Відповідно положення ч. 3 ст. 6 Закону про мобілізацію, і зокрема передбачене нею виконання військово-транспортного обов’язку шляхом безоплатного залучення транспортних засобів на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації, з 24 лютого незастосовні?

5.

Перед тим, як продовжити аналіз з юридичного погляду, дозволимо міркування загального плану – чи доречно взагалі говорити про просте «залучення» транспорту, коли йдеться про тривале вилучення у власника, з реальним використанням іншими корисних властивостей «залученого», ймовірно, аж до його значного чи навіть повного «споживання»? Якась алюзія на відповідну сцену про надання у тимчасове користування зі сховища речових доказів у фільмі «Зелений фургон»:

І власне з економічного погляду: авто, яке «залучається» від підприємства, мабуть, не просто так було на підприємстві – там зовсім «зайве і непотрібне», а використовувалося, було потрібне. І якщо протягом деякого часу підприємство може без нього «перебитися», то якщо діяльність підприємства продовжується, і зберігається потреба, для якої був придбаний автомобіль, то підприємству треба шукати заміну «залученому» від нього авто, чи то покупкою нового, чи орендою, для виконання відповідних функцій. Тобто для підприємства у такому випадку в операційному плані ефект від «залучення» еквівалентний відчуженню (експропріації?) авто.

Є й інші проблеми, про які говорили ще навіть до початку повномасштабного вторгнення росії, наприклад, у публікації «Військово-транспортний обов’язок: чи всі сторони задоволені» від 05.02.2022 р. на сайті онлайн-медіа АрміяINFORM. Для зручності наводимо відповідний витяг:

«На сьогодні значна кількість мобілізованої автомобільної техніки вже не використовується … Є чимало автомобілів, які вийшли з ладу, або під час артобстрілів зазнали значних пошкоджень. Їхнє відновлення та подальша експлуатація потребує значного фінансового ресурсу, а отже, є економічно недоцільним. Та всі ці машини перебувають як на балансі військових частин, так і залишаються майном, яке враховане у балансі тих підприємств, від яких ця техніка була відмобілізована …

— Однак повернути цю техніку власникам військові частини теж не можуть, … Адже її повернення має здійснюватися після видання Указу Президента про демобілізацію. … Тож на сьогодні уся ця техніка зберігається у військових частинах, не використовуються і є тягарем для них.

… керівники деяких підприємств цю техніку не вимагають і не очікують на відшкодування. Вони просять лише документи на неї для подальшого списання і зняття із власного балансу. Тому що через цю проблему підприємство не може ні реорганізуватися, ні реформуватися, ні навіть закритися».

У бухгалтерів підприємств, з яких залучено автотехніку, виникають також питання щодо наявності підстав для продовження амортизації такого майна підприємством та щодо ПДВ, сплаченого при придбанні, адже ця техніка не використовується у господарській діяльності підприємства.

Тож загальний висновок з цього може бути, що безоплатне залучення для користування понад коротких «пожежних» епізодів, на більш тривалий час, з поверненням у невизначеному майбутньому, достатньо далекому (понад операційний цикл підприємства), не є реально належно обґрунтованим і виваженим варіантом.

6.

Власне є сумніви і щодо нормативної обґрунтованості такого підходу під час воєнного стану з огляду на вищезгадані положення ч. 2 і ч. 3 ст. 6 Закону про мобілізацію, з яких вбачається, що в особливий період, якщо вже оголошений воєнний стан, має здійснюватися саме вилучення чи примусове відчуження транспортних засобів.

Як розглянули в розділі (4) вище, особливий період – це час з моменту початку мобілізації АБО з моменту введення воєнного стану в Україні. Тож особливий період може бути (а) як з веденням воєнного стану, так і (б) – без нього (тільки в силу оголошення мобілізації).

Відповідно положення наступної (за ч. 2) ч. 3 ст. 6 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» про те, що якщо воєнний стан відсутній, то військово-транспортний обов’язок виконується шляхом залучення транспорту в безоплатне користування, слід вважати спеціальною нормою для такого спеціального випадку особливого періоду, за якого мобілізація вже відбувається, а воєнного чи надзвичайного стану немає.

Проте, як вже згадували вище, це не про наш теперішній час – воєнного стану.

7.

А що ж таке вилучення та примусове відчуження транспортних засобів і ким та як має проводитися?

Для відповіді на це питання звертаємося до Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»:

«Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості;

2) вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об’єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Тож для приватних підприємств має йтися про примусове відчуження майна, як воно визначене вказаним законом. Вилучення – це в державних підприємств.

Вказаний Закон також встановлює наступні особливості цього:

«Стаття 3. Способи примусового відчуження або вилучення майна

1. Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості.


2. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.

…

Стаття 4. Органи, що приймають рішення про примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану

1. Примусове відчуження або вилучення майна у зв’язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради … .


2. У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті...

Стаття 9. Право на відшкодування вартості майна

1. Право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного … стану мають юридичні особи … у яких відчужені … транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану … і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.

…

Стаття 12. Порядок повернення примусово відчуженого майна, що збереглося, та надання взамін іншого майна

1. У разі якщо після скасування правового режиму воєнного … стану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку.


2. Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно. Одночасно особа зобов’язується повернути грошову суму, яка була нею одержана у зв’язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

3. Колишній власник майна, яке було примусово відчужене, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо».

Не будемо далі цитувати вказаний Закон щодо особливості оформлення примусового відчуження майна, його оцінки та компенсації. Кому потрібно – можуть звернутися безпосередньо до тексту Закону або за фаховою консультацією.

 Акцентуємо тут тільки увагу, що:

• примусово відчужене майно може бути і повернене після завершення воєнного стану, якщо колишній власник на цьому наполягає¹,


• примусове відчуження відбувається на умовах попереднього чи наступного відшкодування вартості майна,


• примусове відчуження має відбуватися за рішенням саме військового командування, як це визначено ч. 2 ст. 1 вказаного Закону:

«2. Термін "військове командування" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим воєнного стану" …».

У свою чергу Законом «Про правовий режим воєнного стану» визначено:

«Стаття 3. Військове командування

1. Військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:

Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об’єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з’єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань».

Тож примусове відчуження має відбуватися за рішеннями вказаних осіб – командирів, за погодженням з органами виконавчої влади відповідних місцевостей, де має відбуватися відчуження, а в зоні бойових дій – навіть без такого погодження.

8.

Які можна зробити попередні висновки з вищевикладеного?

Є підстави стверджувати, що виконання військово-транспортного обов’язку

• після 24.02.2022 р., тобто під час воєнного стану,


• шляхом безоплатного залучення транспортних засобів з поверненням після демобілізації,


• територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (далі – терцентри),


• на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, що оформлюються відповідними розпорядженнями, –

відбувається не за законом, і не на підставі закону, а швидше «за інерцією», так, як це робилося раніше, адже мобілізація (без воєнного стану) в Україні оголошена вже давно. Тож маємо «особливий період» через мобілізацію – до 24.02.2022 р., під час якого відбувалося безоплатне залучення транспортних засобів, як вже звикли, а з 24.02.2022 р. – вже інший особливий період – з правовим режимом воєнного стану.

Для такого періоду за правового режиму воєнного стану виконання військово-транспортного обов’язку шляхом безоплатного залучення транспортних засобів з поверненням після демобілізації законом не передбачено.

Натомість ст. 6 Закону про мобілізацію імпліцитно, а іншими вищезгаданими законами прямо, передбачена можливість примусового відчуження транспортних засобів.

А за загальною нормою ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тож з 24 лютого мало б відбуватися не безоплатне залучення, а виключно вилучення та примусове відчуження транспортних засобів?

9.

Так було б правильно і з погляду справедливості: адже забирають авто не у всіх, а, для початку, – тільки в тих, в кого є відповідні авто, і не «стовідсотково», а певною мірою вибірково. Тож на таких «обраних» осіб покладається більший тягар порівняно з іншими.

Чи справедливо це? Мабуть, не зовсім. Якщо цей обов’язок сприймати, як певний «податок на війну», то виходить одні сплачують (і до того в ж в різних розмірах), а інші ні. Чи не справедливіше було б застосувати «податок» на всіх. Як відповідні витрати, які фінансуються чи то за рахунок податків в цілому, чи за рахунок допомоги. Примусове відчуження з компенсацією хоч на якомусь етапі це забезпечує: тим, в кого є потрібні засоби, держава має врешті-решт компенсувати їх вартість, якщо забирає, і таким чином власники не несуть прямих втрат. А вартість забраного розподіляється через бюджет на всіх.

Так було б правильно, мабуть, і з погляду зменшення корупційних ризиків: ще на слуху історія з одеським воєнкомом, який за публікаціями в інтернеті за хабарі забезпечував звільнення від мобілізації. Чи могло б таке бути і щодо авто, коли на відбір і залучення транспортних засобів впливали б в окремих випадках і корупційні чинники? Якщо ж за транспортний засіб мають заплатити, то це вже інша справа, і корупційних ризиків буде менше.

Власне і з погляду підтримки економіки, і забезпечення її відновлення, застосування саме передбаченого законом на період воєнного стану підходу (виконання шляхом примусового відчуження) є важливим і кориснішим: якщо в підприємства безоплатно залучили транспортний засіб чи існує реальна загроза цього, то чи буде підприємство купувати новий такий засіб «на заміну», адже і його можуть так само «залучити». Це, мабуть, одна з причин, поряд з падінням економіки в цілому й іншими загрозами, чому суттєво скоротилася реєстрація нових транспортних засобів відповідних категорій в Україні. А вони що, не потрібні економіці? Маємо ж як перемогу бачити не «випалену пустелю», а стан кращий, ніж був.

Тож саме вказаний підхід вартий застосування. Власне він був би простішим і зрозумілішим.

А які кроки можливі на практиці, з огляду на наведені вище міркування, для тих, хто стикається з мобілізацією належних їм транспортних засобів?

...

Повний текст статті доступний лише передплатникам сайту.

Прокоментувати