Аналітика

Податкова звертається із запитами і вже проводить перевірки з питань дотримання граничних строків розрахунків за експортними / імпортними операціями. Право на проведення перевірок з цього питання поновлене з листопада 2022 року (див., зокрема «Чекаєте на поновлення перевірок з 1 липня 2023 року? А вони з багатьох питань вже «тут»») і підтверджене, з технічними уточненнями відповідних положень, наступними змінами до Податкового кодексу України (далі – ПКУ), які набули чинності з 01 серпня 2023 року (див. «Що з плановими та позаплановими податковими перевірками з 01 серпня 2023 року? Розширення кола позапланових перевірок і чи можуть прийти з плановою перевіркою тільки тому, наприклад, що маєте справу з паливом?»).

Через це для багатьох платників податків виникає реальний ризик застосування санкцій – пені 0,3 % у день за перевищення номінальних граничних строків розрахунків за такими операціями. А «збої» щодо цього питання, на жаль, були непоодинокі через порушення нормального ведення бізнесу повномасштабною військовою агресією росії і спричинені цим наслідки.

Та чи справді на цей час не було ніякого «пом’якшення» для платників?

З погляду нормативного регулювання ситуація насправді виглядає не так погано і є аргументи для тверджень, що порушень, за які має застосовуватися пеня, у цей час не було, бо не було діючої норми, яка б могла бути порушена:

1.

Обмеження строків розрахунків є засобом захисту (одним із передбачених Законом «Про валюту і валютні операції»). Зокрема, ст. 12 згаданого Закону визначає:

«Стаття 12. Заходи захисту

1) Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити такі заходи захисту:

…

2) встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів…».

При цьому вказаний Закон встановлює обмеження щодо часу дії таких заходів захисту, зокрема за ч. 2 ст. 12 Закону України «Про валюту і валютні операції»:

«2. Правління Національного банку України має право запровадити заходи захисту на строк не більше шести місяців та подовжувати строк дії попередніх заходів захисту на строк не більше шести місяців.

Рішення Правління Національного банку України про запровадження нового заходу захисту, якщо з дня припинення дії попереднього подібного заходу захисту минуло менше шести місяців, або про подовження строку дії кожного попереднього заходу захисту не більш як на шість місяців потребує підтвердження Радою Національного банку України наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

У разі необхідності отримання підтвердження наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною першою цієї статті, Правління Національного банку України не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії заходів захисту звертається з відповідним запитом до Ради Національного банку України. Рада Національного банку України приймає рішення щодо такого запиту протягом 20 календарних днів з дня його надання.

Неприйняття Радою Національного банку України рішення щодо наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною першою цієї статті, протягом 20 календарних днів після надання запиту Правління Національного банку України дає Правлінню Національного банку України право прийняти рішення про запровадження нового заходу захисту або подовження строку дії попереднього заходу захисту на строк, визначений Правлінням Національного банку України, але не більше ніж на шість місяців.

Обов’язковою умовою для прийняття Правлінням Національного банку України рішень, передбачених абзацом другим цієї частини, є надання звіту про запровадження заходу (заходів) захисту відповідно до частини четвертої цієї статті.

Загальний строк дії заходів захисту не може перевищувати 18 місяців протягом 24 місяців, починаючи з дня першого запровадження відповідного заходу захисту.

Правління Національного банку України має право достроково припинити дію будь-якого заходу захисту в разі, якщо підстави, через які було запроваджено такий захід захисту, втратили актуальність».

Тобто строк дії заходів захисту (до яких належить і встановлення граничних строків розрахунків по експортно-імпортних операціях) обмежений законом 18 місяцями протягом 24 місяців з дня першого запровадження відповідного заходу захисту.

Такий захід захисту, як встановлення граничних строків для розрахунків за експортно-імпортними операціями, був запроваджений відповідно до п. 21 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02 січня 2019 року № 5, ще з лютого 2019 року (з набранням чинності вказаним положенням, що узгоджене по часу з введенням у дію Закону «Про валюту і валютні операції»). Формального переривання застосування цього заходу захисту з того часу не було.

Тож на сьогодні є підстави для висновків, що такий захід, як граничні строки для розрахунків по експортно-імпортних операціях, припинив дію за законом навіть ще в серпні 2021 року по завершенню дозволеного законом максимального 18-місячного строку його дії.

2.

Окремо, мабуть, варто також поставити питання: а наскільки виправданим можна було б визнати застосування такого заходу захисту зараз?

Адже запровадження таких заходів захисту не є абсолютною дискрецією НБУ, а дозволяється законом за наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону «Про валюту і валютні операції»:

«Стаття 12. Заходи захисту

1. Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити такі заходи захисту…».

Що конкретно може бути підставою для запровадження такого засобу захисту, як встановлення граничних строків розрахунків? І наскільки це може бути виправдано з погляду балансу інтересів і очікуваного причинно-наслідкового зв’язку впливу такого заходу на ті фактори, з посиланням на які запроваджується такий засіб захисту?

Чи наявні зокрема звіти, аналізи щодо цього питання?

Наразі ж можемо бачити звітування НБУ про досягнення рекордних позитивних показників (за повідомленням прес-служби НБУ від 07 серпня 2023 року):

«Станом на 1 серпня 2023 року міжнародні резерви України за попередніми даними становили 41 718,6  млн дол. США. У липні вони зросли на 6,9%, вдруге поспіль оновивши рекордний показник за всю історію незалежності України. До цього  максимальний рівень резервів був зафіксований 1 липня 2023 року – 39 026,5 млрд дол. США. 

Упродовж липня міжнародні резерви продовжували зростати завдяки стійким та ритмічним надходженням від міжнародних партнерів, що перевищили чистий продаж валюти Національним банком та боргові виплати країни в іноземній валюті.

Загалом упродовж минулого місяця динаміку міжнародних резервів визначала низка чинників.

По-перше, надходження на користь уряду та виплати за обслуговування й погашення державного боргу

На валютні рахунки уряду в Національному банку надійшло 4 681,3 млн дол. США. З цієї суми:

• 1 657,4 млн дол. США – макрофінансова допомога від ЄС;
• 1 496,3 млн дол. США – пільговий кредит під гарантії Уряду Японії через механізм Цільового фонду Світового банку;
• 1 300,3 млн дол. США – грантові кошти через трастовий фонд Світового банку, з них – 1 250,0 млн дол США від Сполучених Штатів;
• 227,3 млн дол. США – від розміщення валютних облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП)».

У цьому повідомленні цікаве не тільки власне визнання позитивної динаміки і досягнення рекордних абсолютних показників за всю історію незалежності, а й перелік основних чинників поточної динаміки, серед яких надходження / платежі за експортно-імпортними операціями не згадуються. Тож вплив останніх виходить не такий суттєвий, якщо не заслуговував навіть згадки.

А тому наскільки ще потрібен суттєвий обмежувальний підхід у цьому плані?

Один із принципів належного урядування, як він сформульований зокрема у Кодексі адміністративного судочинства України (ч. 2 ст. 2) (далі – КАСУ), – це прийняття (вчинення) рішень суб’єктами владних повноважень «8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)».

Серед інших дотичних принципів, сформульованих у ч. 2 ст. 2 КАСУ, до розглядуваного питання, мабуть, варто також загадати вимоги до прийняття рішень суб’єктами владних повноважень:

«1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії)».

Щодо п. 1 ч. 2 ст. 2 КАСУ – див. частину (1) цього огляду про вичерпання дозволених законом строків дії такого заходу.

Щодо п. (2) і п. (3) – ніяких звітів, аналізів і обґрунтувань НБУ не бачили.

Тож чи не маємо справу з рецидивом підходу просто «тримати і не пущати» всупереч принципам валютного регулювання, встановлених Законом «Про валюту і валютні операції»:

«Стаття 2. Принципи валютного регулювання

1. Валютне регулювання в Україні ґрунтується на таких принципах:

1) свобода здійснення валютних операцій, що передбачає:

право фізичних та юридичних осіб – резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;

право фізичних та юридичних осіб – резидентів придбавати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через митний кордон України валютні цінності;

запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України;

недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції;

2) ризикоорієнтованість, прозорість, достатність та ефективність валютного регулювання, що реалізується шляхом:

спрямованості на забезпечення фінансової стабільності, економічного і соціального розвитку;

відповідності заходів захисту, строків їх запровадження та обсягів, пов’язаних з ними валютних обмежень масштабам і структурі системних ризиків, що загрожують фінансовій стабільності;

обґрунтованості запровадження та подовження строку дії заходів захисту;

тимчасового характеру дії заходів захисту;

підзвітності та публічності Національного банку України під час запровадження заходів захисту, подовження строку їх дії, оцінки результативності застосування заходів захисту;

пріоритетності менш дискримінаційних інструментів валютного регулювання над більш дискримінаційними та пропорційності застосування таких інструментів;

пріоритетності ринкових інструментів валютного регулювання над адміністративними;

…».

У підприємств і так є нормальна бізнес-зацікавленість для найшвидшого отримання як платежів від експорту, так і отримання передоплачених товарів по імпорту. Чи потрібен ще щодо цього наглядач із суворими санкціями, і наскільки це обґрунтовано?

3.

Вбачається, що питання щодо санкцій (пені) може розглядатися як вирішене, принаймні щодо «прострочень» перших півтора років війни через зупинку перебігу відповідних строків положеннями пп. 69.9 підрозділу 10 Перехідних положень ПКУ, за яким (у редакції, чинній до 01 серпня 2023 року) «Для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім:

• дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 та 392, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків;
• строків проведення камеральних перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, прийняття рішення за результатом її розгляду, нарахування пені;
• строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки;
• строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків – суб’єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов’язки, передбачені статтями 59 – 60, 87 – 101 цього Кодексу, та/або визначення грошових зобов’язань згідно із статтею 116 цього Кодексу;
• строків подання та розгляду скарг на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, передбачених підпунктом 56.23.3 пункту 56.23 статті 56 цього Кодексу».

Винятків щодо строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів цією нормою не встановлено.

Відповідно до абз. 2 п. 1.1 ст. 1 ПКУ: «Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику».

Відповідно до положень пп. 19-1.1.4 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПКУ, контролюючі органи, визначені пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 ПКУ, зокрема здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

Також ч. 4 і ч. 6 ст. 11 Закону «Про валюту і валютні операції» «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику», визначений в якості органу валютного нагляду з відповідних питань, який відповідно до ч. 9 ст. 11 наділений правом на проведення перевірок з питань валютного законодавства, а за ч. 8 ст. 13 застосовує пеню за порушення граничних строків розрахунків, яка передбачена ч. 5 ст. 13.

Тож, відповідно до зазначеного, контроль за дотриманням строків здійснення розрахунків по експортно-імпортних операціях покладений на контролюючі (податкові) органи, а тому застосовується положення пп. 69.9 підрозділу 10 Перехідних положень ПКУ.

Тому перебіг граничних строків розрахунків по експортно-імпортних операціях був зупинений з 07 березня 2022 року, коли набули чинності відповідні зміни до ПКУ.

Зазначена зупинка по строках для валютного законодавства припинена лише з 01 серпня 2023 року відповідно до змін, що внесені до пп. 69.9 ПКУ Законом України від 30 червня 2023 року № 3219-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану», а саме «в абзаці першому підпункту 69.9 слово “Для” замінити словами і цифрами “Тимчасово, до 1 серпня 2023 року, для“».

Тож є нормативне підґрунтя вважати проблему вирішеною принаймні щодо перебігу строків у період з 07 березня 2022 року до кінця липня 2023 року, через зупинку перебігу строків у цей період.

А що далі, чи можемо очікувати на принципові зміни?

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2023