Блог

Олександр Шемяткін

Партнер КМ Партнери

«Чим складніше – тим мутніше, а чим мутніше – тим більше корупції» … – короткий зміст Бюджетного кодексу України.

Більш «мутний» закон важко собі уявити. Розділ IV «Міжбюджетні відносини» Бюджетного кодексу – це суть українських реалій: центр вирішує, кому, скільки і за скільки.

Навіщо встановлювати такий принцип розподілення доходів між місцевим і державним бюджетами, щоб потім городити купу норм та надавати право КМУ вирішувати, кому і скільки повернути?

Бо так купується в Україні лояльність депутатів-мажоритарників та фракцій у ВР, а ще так можна отримувати «подяку» за виділення необхідної суми відповідній території.

Чому взагалі на рівень державного бюджету передали таку кількість функцій держави?

Стаття 95 Конституції: «Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами».

Де він, справедливий розподіл, у Бюджетному кодексі? Суцільний договірняк.

Чому кошти піднімаються до центрального рівня, а потім спускаються на обласний та районний рівень? Чому не можна початково залишати кошти без «прохальної» та «давальної» процедури?

Статті 82 та 83 Бюджетного кодексу передбачають, що за рахунок коштів Державного бюджету здійснюється фінансування видатків на забезпечення:

конституційного ладу,

державної цілісності та суверенітету,

незалежного судочинства,

а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню.

Під «конституційний лад» в широкому сенсі можна підвести майже всі відносини в державі, у тому числі і щодо місцевого самоврядування. Чому в такому випадку такі елементи конституційного ладу як державна цілісність та суверенітет, незалежність судочинства виділяються в Бюджетному кодексі окремо? Хто вирішив, які видатки не можуть бути передані місцевому самоврядуванню? Депутати, що їх і розподіляють кожного року?

Безспірним є фінансування за рахунок державного бюджету армії та центральних органів влади. Але все інше – чому не за рахунок бюджету, який залишається на обласному рівні без потрапляння до «загального котла»? Чому поліція не може фінансуватися місцевим бюджетом? Чому частина судової системи не може фінансуватися місцевим бюджетом? Бо «бонзи» в центрі втратять повноваження? Так, може, з цього треба починати боротися з корупцією – прибирати базові основи для її існування – «дерибан» центрального бюджету шляхом його істотного зменшення?

Чому обласні ради виконують технічну роль з розподілення коштів, отриманих з центру у вигляді трансфертів і субсидій, а не збирають ці кошти самі та не здійснюють фінансування власної поліції, судів?

Саме так з’являються внутрішньодержавна конкуренція територій за населення, бізнес та інвестиції. Саме так одні території почнуть жити краще, але інші будуть їх «дожинати», надававши по «політичному обличчю» місцевій еліті.

Реформа в Україні має початися з повної зміни принципів формування доходної та витратної частин бюджету, визначення джерел фінансування поліції, освіти, медичних установ, дорожнього господарства. Після таких змін роль у суспільстві та повноваження КМУ та народних депутатів будуть значно зменшені, а тому і бажаючих до «корита» поменшає. І не буде в такому випадку доленосних президентських і парламентських виборів в Україні. Буде 24 важливих, але не доленосних.

Прокоментувати