Аналітика

Пропозиції щодо запровадження кар­динально іншої філософії в оподаткуванні підприємств поступово набирають обер­тів – ідея із заміною податку на прибуток підприємств новим податком на операції з виведення капіталу знаходить все більше прихильників.

Лейтмотивом запропонованих ново­введень є запровадження оподаткування операцій, в результаті яких виводиться ка­пітал із бізнесу. З такими операціями біз­нес добре знайомий. Це рішення власника про виплату дивідендів на користь неплат­ника податку на виведений капітал, при­ховане виведення у вигляді прирівняних платежів (роялті, відсотки на користь не­резидентів, фінансова допомога неплатни­кам, інвестування за кордон). Це також операції, в результаті яких необхідно здій­снити донарахування за певних умов.

Розглянемо застосування у запропо­нованій моделі – моделі податку на виве­дений капітал – звичайної ціни, врегулю­вання правил та порядку визначення якої в Податковому кодексі України завжди було й тепер залишається недосконалим.

Застосування звичайної ціни до опе­рацій з виведення капіталу є запобіжни­ком виведення капіталу з-під оподатку­вання шляхом використання неринкових цін під час продажу товарів (робіт, послуг) неплатникам або зловживання з оцінкою внесків до статутного капіталу платника податку на виведений капітал.

Відповідно, у пропозиціях стосовно за­конодавчої ініціативи, розроблених парт­нером, адвокатом “ЮФ КМ Партнери” Олександром Шемяткіним та керуючим партнером аудиторської фірми “Капітал Плюс” Тетяною Шевцовою за участі екс­пертів ЮФ “КМ Партнери” та аудиторської фірми “Капітал Плюс” (повний текст пропо­зицій опублікований на інтернет-ресурсі KMP.UA) щодо податку на виведений капі­тал пропонується застосовувати звичайну ціну для визначення бази оподаткування низки операцій у зв’язку з:

• продажем товару (послуг, робіт) неплатникам податку в усіх операціях, крім продажів шляхом відкритої пропози­ції через торговельні мережі, магазини, інтернет-сайти, тощо;
• здійсненням внеску у негрошо­вій формі;
• виплатою дивідендів у негрошо­вій формі.

Прив’язка до звичайної ціни не є впро­вадженням чогось радикально нового. Сьогодні, згідно з положеннями чинного Податкового кодексу, застосування зви­чайної ціни передбачається для низки ви­значених законом випадків.

Так, для податку на додану вартість звичайна ціна застосовується як нижня гранична межа для визначення бази опо­даткування самостійно виготовлених то­варів (послуг) та необоротних активів (в разі відсутності даних бухгалтерського обліку). У цілях нарахування податку на доходи фізичних осіб звичайна ціна ви­користовується для доходу в негрошовій формі та щодо безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

У контексті податку на прибуток, який пропонується замінити податком на виве­дений капітал, звичайна ціна побіжно зга­дана для цілей проведення коригувань фінансового результату.

Однак застосування звичайної ціни відповідно до поточної редакції Податкового кодексу, призводить до пев­них труднощів. Так, в податковому законо­давстві єдиними положеннями, що регу­люють питання визначення звичайної ціни для всіх указаних вище ситуацій, залиши­лися положення підпункту 14.1.71 Податкового кодексу.

Виходячи з поточної редакції підпунк­ту 14.1.71 Податкового кодексу, звичайна ціна визначається як “ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом”.

Тобто, базовим правилом, яке засто­совується за умовчанням, є те, що ціна договору є звичайною. Існує низка спеці­альних правил щодо визначення звичайних цін у таких ситуаціях: держав­не регулювання цін; здійснення операції, коли обов’язковим є проведення оцінки; проведення аукціону; укладання фор­вардного та ф’ючерсного контракту; про­даж майна, переданого в заставу.

На цьому визначеність із застосуван­ням звичайної ціни, виходячи з поточної редакції Податкового кодексу, завершу­ється, і далі починають з’являтися самі лише питання. Йдеться про положення “Якщо не доведено зворотне, вважаєть­ся, що така звичайна ціна відповідає рів­ню ринкових цін”, до якого більше запи­тань, ніж відповідей, починаючи з того, в якому порядку й за якими правилами доводиться зворотне, та завершуючи тим, як співвідноситься звичайна ціна із ринковою ціною.

Для однозначного застосування та ро­зуміння положень щодо звичайної ціни як органами Державної фіскальної служби, так і платниками, у пропозиціях стосовно законодавчої ініціативи щодо податку на виведений капітал пропонується змінити визначення звичайної ціни, значно доопрацювавши правила, порядок та умо­ви визначення останньої.

Зокрема, йдеться про пропозиції ви­значити звичайну ціну як грошовий вираз вартості товарів (робіт, послуг), необорот­них активів, що визначається за наступни­ми правилами в порядку їхньої черговості:

• за рівнем не нижче ціни придбання товарів (робіт, послуг), а для необоротних активів – не нижче балансової (залишко­вої) вартості за даними бухгалтерського обліку;
• за рівнем не нижче середньозваже­ної ціни продажу (відчуження) товарів (робіт, послуг) з врахуванням можливих сезонних коливань споживчого попиту;
• за ціною, визначеною на рівні ви­робничої собівартості, яка розрахована за даними бухгалтерського обліку.

Перше правило щодо ціни придбання не є новим і вже застосовується на прак­тиці для цілей оподаткування податком на додану вартість.

Пропозиції щодо використання серед­ньозваженої ціни продажу серед іншого враховують відповідну ситуацію на ринку продажу товарів (послуг, робіт). Йдеться про сезонні коливання споживчого попи­ту, які є природними для багатьох ринків. Тому для таких випадків пропонується визначати ціну продажу (відчуження) в розрізі відповідних періодів.

Ну і, власне, використання ціни на рівні виробничої собівартості за даними бухгалтерського обліку пропонується за­кріпити як правило, що може використо­вуватися платниками податків за власним вибором без врахування черговості.

Однак навіть запропоновані правила не в змозі вирішити всі випадки, що тра­пляються в бізнесі. Наприклад, питання переоцінки товару, надання маркетинго­вих знижок тощо. Тому ризик виникнення спору з органами Державної фіскальної служби все одно залишається.

У зв’язку з цим у пропозиціях стосов­но законодавчої ініціативи про податок на виведений капітал пропонується поверну­ти допустиме відхилення від звичайних цін, якщо відхилення у бік зменшення або збільшення знаходиться в межах 20%. У цьому разі податкові зобов’язання із за­стосуванням звичайної ціни органами Державної фіскальної служби нарахову­ватися не можуть.

Інші ж спеціальні правила визначення звичайних цін (державне регулювання, аукціони, оцінка тощо), які передбачені у поточній редакції Податкового кодексу, зберігаються.

Проаналізовані вище пропозиції щодо змін по звичайній ціні не тільки забезпе­чать чітке та однозначне розуміння й за­стосування звичайної ціни на практиці для оподаткування податком на виведений капітал, але й сприятимуть вирішенню вже існуючих питань із застосуванням звичайної ціни для цілей податку на до­дану вартість та податку на доходи фізич­них осіб.

Завантажити pgf-файл статті (210 Kb)

Прокоментувати