Аналітика

Наприклад, підприємству із посиланням на такі популярні зараз “нікчемні правочини” зменшено бюджетне відшкодування ПДВ на суттєву суму. Платник йде до суду, витрачає значні ресурси та час на судову тяганину без можливості отримати належне йому бюджетне відшкодування допоки триває спір. Чи варто платнику податків сподіватися на компенсацію всіх збитків, спричинених результатами такої податкової перевірки?

Якщо вірити заявам влади, то так. Зокрема, нещодавно в пресі з’явилася новина, що “Янукович начебто вимагає покарати усіх ініціаторів необґрунтованих перевірок підприємств та продумати “законодавчий механізм відшкодування завданої платникам шкоди за рахунок винних у цьому посадовців”. Тому Азаров доручив міністру доходів і зборів Олександру Клименку навести порядок у відомстві і забезпечити виконання доходів бюджету “не за рахунок пресингу платників, а за рахунок співробітництва”.

Таким чином, представники влади самі визнають, що податковими органами завдається шкода платникам податків і цю шкоду слід компенсувати. Однак навряд чи варто очікувати, що держава сама себе покарає і в найближчому часі із власної ініціативи почне перераховувати на рахунки платників податків кошти в якості компенсації завданої податковими органами шкоди. Відповідно, платник податків має брати ініціативу у свої руки.

Нижче розглянемо, на що може розраховувати платник податків, якому завдали шкоди податкові органи, і яким чином та на яких підставах звертатися за відшкодуванням завданої шкоди.

Слід зазначити, що мова йде не про шкоду у вигляді витрати на правову допомогу щодо оскарження незаконних податкових повідомлень-рішень (далі  – “ППР”), про що ми писали раніше в ряді публікацій (див. серію статей “Відшкодування витрат як метод боротьби з податковим беззаконням“), а про шкоду, яка може виражатись у формі майнової: інфляція, проценти за незаконне користування державою грошовими коштами платника, упущена вигода, а також моральної: завдання шкоди діловій репутації компанії.

У даному контексті варто провести паралель із Постановою Верховного Суду України від № 29/639-25/35-А-61/204-55/137-2012. Мова йде про спір між вкладником та банком стосовно, серед іншого, відшкодування шкоди, завданої банком внаслідок незаконного користування останнім депозитним вкладом за час судового спору. Суд прийняв рішення на користь вкладника та вказав правомірним стягнення з банку індексу інфляції, 3 % річних із суми, що підлягала поверненню, за час судової тяганини.

Так і в розглядуваному випадку, допоки триває судовий спір (як показує практика, це може розтягнутися на три роки та довше), держава “законно” та безкоштовно користується сумою ПДВ, що підлягала відшкодуванню, протягом тривалого судового процесу. Таке собі безкоштовне добровільно-примусове кредитування держави, в той час як платник податків міг би використати цю суму як з метою покрити операційні витрати, так і з метою інвестування у виробництво тощо.

Тому, вбачається цілком логічним, що і у випадку незаконного “зняття” бюджетного відшкодування з ПДВ зі сторони податкових органів платник податків вправі розраховувати не лише на повернення належної йому суми ПДВ, а й компенсації за незаконне користування нею, з урахуванням індексу інфляції, процентів за час судової тяганини.

Підтвердженням права платника податків на відшкодування завданої податковим органом шкоди є положення ст. 56 Конституції України, як норми прямої дії: “Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень”.

Додатковим підсиленням слугує положення ст. 1173 ЦК України: “Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів”. Відтак, сама шкода та її розмір визначатиметься в рамках відповідних норм ЦК України.

В якості ілюстрації принципової можливості стягнути з податкового органу шкоди слугує Постанова ВГСУ від 5 червня 2013 року у справі № К-4962/09, де платнику податків вдалося отримати рішення про стягнення з податкового органу майнової шкоди, завданої незаконним ППР та податковим арештом. Також варто зазначити і про Ухвалу ВАСУ від 26 березня 2013 року у справі № К-13316/09, відповідно до якої із податкового органу на користь платника податків стягується як майнова, так і моральна шкода за незаконно винесене податковим органом ППР.

Варто бути уважним у вирішенні питання, в рамках якого судочинства звертатись з вимогою про відшкодування шкоди, завданої податковим органом внаслідок винесення незаконного ППР.

Відповідь дає положення ч. 2 ст. 21 Кодексу про адміністративне судочинство України (далі – “КАС України”), відповідно до якого: “Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства”.

Тобто КАС України чітко розмежовує два варіанти звернення до суду з метою відшкодування завданої податковим органом шкоди:

• в порядку адміністративного судочинства, якщо вимоги про відшкодування шкоди заявлено разом із основною вимогою (наприклад, щодо скасування ППР);
• в порядку господарського або цивільного судочинства, якщо вимоги заявлено окремо. При цьому фізична особа звертається до суду в порядку цивільного судочинства, а суб’єкт господарювання – в порядку господарського.

Варто відмітити, що в інших процесуальних кодексах не міститься прямої вказівки на підсудність справ з вказаним предметом спору (див. ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 108-114 Цивільного процесуального кодексу України). Однак такий недолік компенсується вже зазначеною ч. 2 ст. 21 КАС України.

Практичним підтвердженням цього слугує сформована судова практика, зокрема зазначена вище Постанова від 05.06.2013 р. у справі № 29/639-25/35-А-61/204-55/137-2012, прийнята в порядку господарського судочинства, оскільки вимоги щодо відшкодування шкоди заявлено окремо.

Разом з тим аналогічна категорія справ вирішувалася і адміністративними судами – при одночасному заявленні як основної вимоги (скасування ППР, наприклад), так і вимоги щодо відшкодування шкоди. В якості прикладу можна навести Ухвалу ВАСУ від 14.09.2011 р. у справі № К/9991/63552/12 та Ухвалу ВАСУ від 02.10.2013 р. у справі № К/9991/63552/12.

Отже, ще одним методом боротьби із податковим беззаконням може слугувати звернення до суду з метою відшкодування завданої податковими органами шкоди як матеріального (упущена вигода, індекс інфляції, процент за незаконне користування грошовими коштами), так і морального характеру (ділова репутація).

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації. 

З повагою,

© ТОВ «КМ Партнери», 2013

Прокоментувати