Аналітика

Право на поновлення строків на оскарження судового рішення vs. принцип остаточності судового рішення (res judicata)

06 Квітня, 2018 Інформаційні листи

«Загальний закон – це свобода, яка закінчується там, де починається свобода іншого. — В. Гюго»

З однієї сторони процесуальне законодавство надає можливості поновлення строків оскарження судових рішень, а з іншої – встановлює принцип обов’язковості судових рішень. Можливість поновлення строку оскарження процесуальним законодавством пов’язується із поважністю причин пропуску такого строку, що в значній мірі залежить від суб’єктивної оцінки суду. У зв’язку з цим, на практиці межі можливостей поновлення строків оскарження судових рішень розмиті, і, як наслідок, часто принцип обов’язковості (остаточності) судового рішення порушується.

На жаль, особливо яскраво таке прослідковується в адміністративному судочинстві в ході розгляду спорів з органами державної влади, зокрема, з податковими органами, які неодноразово в ході розгляду справи пропускають такі строки через відсутність коштів на оплату судового збору та звертаються із заявами про поновлення таких строків.

Для прикладу, зупинимось детальніше на одному зі спорів з податковим органом, судові рішення щодо якого наявні у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Нижче наведемо хронологію розгляду справи:

Податковий орган подає апеляційну скаргу та не сплачує судовий збір, у зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без руху (Ухвала від 07.06.2016 р.)¹.
Протягом більш ніж місяця податковий орган судовий збір не сплачує і 14.07.2016 р. апеляційна скарга повертається (Ухвала від 14.07.2016 р.)². Відповідно, з 14.07.2016 р. рішення суду першої інстанції на користь платника податків набрало законної сили.
Податковий орган не погоджується із поверненням апеляційної скарги та подає касаційну скаргу на Ухвалу про таке повернення, при цьому знову не сплачує судовий збір. Відповідно, судом касаційної інстанції 05.08.2016 р. касаційна скарга залишається без руху³.
Знову ж таки протягом більш ніж місяця податковий орган судовий збір не сплачує і 15.09.2016 р. касаційна скарга повертається (Ухвала суду касаційної інстанції від 15.09.2016 р.)⁴.
Далі Податковий орган знову подає апеляційну скаргу й оскільки така скарга подана поза встановленим строком, суд Ухвалою від 07.11.2016 р. залишає її без руху для з’ясування, чи є причини пропуску строку поважними та чи підлягає такий строк, у зв’язку з цим, поновленню⁵.
Через півтора місяця судом апеляційної інстанції в Ухвалі від 28.12.2016 р. поновлюється строк подання апеляційної скарги без обґрунтування причин⁶ та здійснюється розгляд справи, за результатами якого 24.01.2017 р. рішення приймається на користь платника податків.
Податковий орган подає касаційну скаргу та не сплачує судовий збір, у зв’язку з чим суд касаційної інстанції Ухвалою від 13.02.2017 р. залишає касаційну скаргу без руху⁷.
Далі податковий орган двічі просить про продовження строку для усунення недоліків, «посилаючись на відсутність коштів для сплати судового збору» і двічі цей строк продовжується судом (Ухвалою від 11.04.2017 р.⁸ та 12.06.2017 р.⁹).
Маючи більш ніж півроку податковий орган не сплатив судовий збір та звернувся з третім клопотанням про продовження строку для усунення недоліків, у задоволенні якого суд касаційної інстанції відмовив та повернув касаційну скаргу (Ухвалою від 12.09.2017 р.).
Далі податковий орган сплачує судовий збір та чомусь чекає 2 місяці, після чого подає касаційну скаргу повторно. Тобто навіть, якщо рахувати з дня сплати судового збору – строк на подання касаційної скарги пропущений. Відповідно, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без руху для з’ясування причин пропуску строку¹⁰ .
09.01.2018 р., тобто майже через 11 місяців після спливу передбаченого законом строку на касаційне оскарження, такий строк Ухвалою Верховного Суду поновлюється¹¹ та здійснюється розгляд справи.

Як бачимо, у цьому спорі два пропущені строки, як на подання апеляційної скарги, так і на подання касаційної скарги, які були поновлені з підстав відсутності коштів у податкового органу на сплату судового збору, при цьому 2 місяці з пропущеного строку припали на період вже після сплати судового збору.

Тим не менше Верховний Суд визнав, що запізніле надходження до юридичного відділу податкового органу платіжного доручення про сплату судового збору (при відсутності будь-яких доказів) є поважною причиною пропуску строку і такий строк підлягає поновленню.

Така ситуація далеко не поодинока, аналогічні ситуації мали місце і в інших судових справах.

Так, для прикладу, у справі № 826/15582/15 податковий орган тричі¹² звертався до суду з касаційними скаргами й тричі такі скарги поверталися йому у зв’язку з несплатою судового збору. Тільки за результатами подання четвертої касаційної скарги у справі податковому органу було відкрито касаційне провадження та поновлено строк на касаційне провадження, при чому після спливу 1 року з моменту набрання судовим рішенням законної сили, оскільки, на думку суду касаційної інстанції, він був «пропущений не з вини скаржника»¹³. При чому будь-яке мотивування судом поновлення строку на оскарження – відсутнє.

Описані ситуації, до речі, також відіграють не останню роль в перевантаженості судів.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) до можливості поновлення строків оскарження як такої ставиться із пересторогою, зазначаючи, що поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, зі спливом значного терміну, має бути дуже обережним і обґрунтованим.

Так, у п. 40 та у п. 41 справи «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03.04.2008 р.), суд визначив (цитата):

«…якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито (див. пункти 19 та 20 вище), таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження…».

Як випливає з рішення, ЄСПЛ вважає, що підстави для поновлення необхідно вказувати у рішеннях. Це, власне, відповідає і вимозі мотивування рішень, передбаченій п. 3 ч. 4 ст. 246 КАСУ.

У п. 47 рішення у справі «Устименко проти України» суд зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення:

«47. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року)».

У нещодавньому рішенні у справі «Кузнецов та інші проти Росії» від 13.03.2018 р., ЄСПЛ, зокрема, підкреслив, що поновлення строків на оскарження означає відступ від принципу res judicata. І тому особи, які оскаржують за межами наданих законом строків, мають діяти з достатнім поспіхом. Відповідно, ЄСПЛ визнає в цьому рішенні відносно випадків пана Беззубко та пана Трубіцина, що вказані заявники подали заяви про поновлення строку на оскарження після спливу 4 місяців з дня визнання неприйнятними їх апеляційних скарг, а тому, за таких обставин, такі заявники діяли без належної старанності та задоволення їх клопотання про поновлення строку на оскарження за таких умов означало б глумитися (sic!, ‘flouting’ англійською) над принципом правової певності. З цих підстав ЄСПЛ визнав скарги пана Беззубко та пана Трубіцина неприйнятними.

При цьому в ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов’язано з тим, що держава має дотримуватися принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов’язків, встановлених нею ж.

Зокрема, на це ЄСПЛ звертав увагу у п. 74 рішення «Лелас проти Хорватії»:

«Держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов’язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».

У справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування» (особливо якщо мова йде, як і у даній справі, про майно та майновий інтерес особи) та пояснив його практичне значення. Зокрема:

«70. … Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб… Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов’язанні діяти вчасно та в належний спосіб, в т. ч. при оскарженні судових рішень у судовому порядку. Будь-які зволікання зі сплатою судового збору у строк, встановлений законодавцем для оскарження судового рішення, та звернення з клопотаннями про поновлення строку на оскарження через несплату судового збору вже саме по собі є порушенням принципу «належного урядування», про який говорив ЄСПЛ.

Держава (в даному випадку ̶ в особі податкових органів) не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень через невчасну сплату судового збору податковим органом та будь-які проблеми, що виникають під час внутрішньої процедури узгодження його сплати. Як зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, такі помилки, допущені органами державної влади, не повинні виправлятися за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (в даному випадку ̶ за рахунок платника податку у зв’язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, винесеного на користь такого платника податків).

Крім того, випадки неодноразового оскарження податковими органами з пропусками строків, на наш погляд, межують із зловживанням процесуальними правами.

У теорії держави і права під «зловживанням правом» розуміють «особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі»¹⁴.

Тобто ключовими ознаками зловживання правом є використання права недозволеним способом всупереч призначенню такого права.

Виходячи з положення ч. 2 ст. 45 КАСУ, під зловживанням процесуальними правами у розумінні КАСУ можуть підпадати будь-які дії, які суперечать завданню адміністративного судочинства. Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАСУ, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Виходячи з зазначеного, вбачається, що неодноразове подання скарг податковим органом кожного разу без сплати судового збору, а так само повторне подання клопотань про продовження строку для усунення недоліків з тих же самих підстав, та подання заяв про поновлення строку на оскарження з причин неможливості сплати судового збору має кваліфікуватися як зловживання процесуальними правами. Хоч податковий орган і має право на поновлення строку на оскарження, водночас спосіб реалізації цього права податковим органом (повторне звернення до суду за одних і тих же обставин) очевидно суперечить призначенню права на поновлення строку на оскарження.

Такі дії/бездіяльність можуть підпадати під зловживання процесуальними правами, визначене у п. 1 ч. 2 ст. 45 КАСУ –

«подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин … або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення».

У будь-якому разі перелік дій, які можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

Зауважимо, що вже починає з’являтися перша судова практика щодо визнання такий дій податкового органу зловживанням процесуальними правами. Так, наприклад, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд в Ухвалі від 20.03.2018 р. визнав зловживанням процесуальними правами дії податкового органу з неодноразового подання клопотань про продовження строку для усунення недоліків (сплати судового збору).

Так, у вказаній справі суд залишив скаргу без руху через несплату судового збору та неподання заяви з зазначенням інших підстав для поновлення строку. Згодом за клопотанням податкового органу суд продовжив строк для усунення недоліків ще на 10 днів, однак, судовий збір знову не був сплачений. Податковий орган повторно звернувся з клопотанням про продовження строку для сплати судового збору та подав довідку, яка підтверджує неможливість сплати судового збору. Однак суд відмовив у задоволенні клопотання, пославшись на положення про зловживання процесуальними правами, та пояснив, що податковим органом

«не надано суду доказів того, що після продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги відпадуть обставини, які позбавляють заявника апеляційної скарги можливості сплатити судовий збір одночасно з поданням апеляційної скарги та відповідач зможе сплатити судовий збір після продовження строку усунення недоліків, а також надати відповідні докази, на підтвердження підстав для поновлення строку».

І хоча в цій справі скарга була повернена на підставі ст. 299 КАСУ, а не безпосередньо положень ст. 45 КАСУ, все ж суд звернув увагу, що подібні дії податкового органу мають ознаки зловживання процесуальними правами.
Детальніше щодо першої практики застосування судами положень про зловживання процесуальними правами у нашому оглядовому листі.

Зважаючи на вищевикладене, випадки оскарження із пропуском строків, передбачених процесуальним законодавством, не слід залишати без уваги.

З набранням чинності КАСУ у новій редакції у суду з’явилася можливість виправити такі порушення принципу остаточності судового рішення та відреагувати на випадки зловживання податковим органом правом на подання апеляційних чи касаційних скарг, зокрема, шляхом залишення таких скарг без розгляду.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 123 КАСУ:

«4. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду».

І хоча дана стаття визначає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду при поданні позову (як це випливає з системного аналізу ст. 123 КАСУ і формулювання «залишає позовну заяву без розгляду»), вона може бути за аналогією застосована і до випадків безпідставного поновлення строку на оскарження рішень в апеляційному чи касаційному порядку.

Аналогічно, якщо дії податкового органу, описані вище, розглядати як зловживання процесуальними правами, то відповідно до ч. 3 ст. 45 КАСУ суд може у будь-якому випадку (навіть без огляду на положення ч. 4 ст. 123 КАСУ) залишити без розгляду або повернути скаргу:

«3. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання».

Отже, можливості реагування на відповідні ситуації з метою недопущення порушення принципу остаточності судового рішення наявні, і, відповідно, суди можуть надати належну правову оцінку діям податкових органів із застосуванням відповідних наслідків, передбачених ч. 4 ст. 123 КАСУ (за аналогією) та ч. 3 ст. 45 КАСУ.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

¹https://reyestr.court.gov.ua/Review/58157954;

²https://reyestr.court.gov.ua/Review/58980664;

³https://reyestr.court.gov.ua/Review/60147575;

⁴https://reyestr.court.gov.ua/Review/61821707;

⁵https://reyestr.court.gov.ua/Review/62541929;

⁶https://reyestr.court.gov.ua/Review/63790380;

⁷https://reyestr.court.gov.ua/Review/64860294;

⁸https://reyestr.court.gov.ua/Review/66046787;

⁹https://reyestr.court.gov.ua/Review/67193583;

¹⁰https://reyestr.court.gov.ua/Review/70380158;

¹¹https://reyestr.court.gov.ua/Review/71511663;

¹²

Ухвалою ВАСУ від 09.06.2016 р. податковому органу відмовлено у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору та повернуто касаційну скаргу.
Податковий орган звертається до Верховного Суду України (при чому без залишення заяви без руху знову не обійшлося) та намагається довести неоднакове застосування норм процесуального права ВАСУ в Ухвалі від 09.06.2016 р. у зв’язку з наявністю рішення ВАСУ, яким його раніше звільняли від сплати судового збору. Проте, Ухвалою від 26.09.2016 р. Верховний Суд України відмовляє у допуску справи до провадження.
Навіть не чекаючи рішення Верховного Суду України, податковий орган подає другу касаційну скаргу, яка Ухвалою ВАСУ від 24.10.2016 р. знову повертається податковому органу у зв’язку з несплатою судового збору.
Третю касаційну скаргу повернуто у зв’язку з несплатою судового збору у повному обсязі (сплачено у меншому розмірі, ніж необхідно було) – Ухвала ВАСУ від 01.02.2017 р.
І нарешті лише з четвертої спроби ВАСУ поновлює податковому органу строк на касаційне оскарження рішення та відкриває провадження у справі. При чому після спливу майже 1 року з моменту набрання судовим рішенням законної сили (19.04.2016 р.) – Ухвала ВАСУ від 24.04.2017 р;

¹³http://reyestr.court.gov.ua/Review/66220745;

¹⁴Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник.

З повагою,

Перегляди 33048