Аналітика

Замість епіграфа – анекдот з минулого:

Вечір. Бруд. Сльота.

Понурий стрій полонених червоноармійців мнеться перед тачанкою Нестора Махно.

Батько полірує нігті алмазною пилочкою і командує своїм молодцям:

- Цього розстріляти! (Постріл, зойк, звук падаючого тіла.)

- І цього теж розстріляти. (Постріл, зойк ...)

- Цього повісити.

- Цього розстріляти.

Почувши вирок, черговий червоноармієць падає на землю і починає битися в істериці з криками: "Ні, ні!!! Не хочу, не треба!!!"

- Опа! А цього не треба. Він не хоче.

Успіхи фіскалів

13 лютого 2019 року Державна фіскальна служба України (далі – ДФСУ) відзвітувалась щодо своїх успіхів у сфері готівкових розрахунків. Зокрема, за інформацією, наведеною за посиланням:

Тобто, як розуміємо, кожна перевірка, в якій приймали участь згадані підрозділи, закінчилась штрафними санкціями за порушення у сфері обігу готівки.

Як відомо, штрафні санкції за порушення у сфері обігу готівки встановлені сумнозвісним Указом Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 (далі – Указ), з яким вже досить давно і поки що безуспішно намагається боротись бізнес-спільнота.

Наприклад, одна з останніх спроб була здійснена в рамках Європейської Бізнес Асоціації, де обговорювався проект відповідного Закону, який мав би змінити Указ та запровадити більш ліберальні та зрозумілі штрафи.

Усі розуміють, що норми Указу, як, до речі, і частина норм, що стосується здійснення розрахунків із застосуванням РРО, «віджили» своє і потребують їх перегляду. Однак, як свідчить поточна практика, державу, мабуть, влаштовує ситуація, за якої органи ДФСУ продовжують застосовувати значні та нерозмірні штрафи, незалежно від характеру порушення у сфері обігу готівки.

Суди

Як досить негативні фактори можна відзначити нещодавні рішення Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 810/3811/17¹ та від 05 листопада 2018 року у справі № 803/780/17².

Зокрема, в рішенні від 17 грудня 2018 року у справі №810/3811/17 Верховний Суд зайняв достатньо консервативний підхід до процесу оприбуткування готівки та застосування штрафів за Указом та відзначив, що:

Досить ліберальні рішення судів першої та апеляційної інстанції були скасовані.

У рішенні ж Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі № 803/780/17 суд дійшов висновку, що обмежувальні строки для застосовування санкцій, передбачених Указом, що встановлені ст. 250 Господарського кодеку України (далі – ГК України), до правопорушень, вчинених після внесення змін у ч. 2 ст. 250 ГК України, не застосовуються.

Нагадаємо, що такі зміни набули чинності з 01 січня 2011 року та окреслили коло санкцій, на які обмежувальний строк, передбачений ч. 1 ст. 250 ГК України, не поширюється:

Оскільки Указ був прийнятий в період дії Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України (укладено Конституційний Договір № 1к/95-ВР від 08 червня 1995 року), Верховний суд дійшов висновку, що він має силу закону. А отже, на санкції, передбачені цим Указом, обмежувальні строки не розповсюджуються.

Чи все так погано?

На наш погляд, із санкціями, що передбачені Указом, слід все ж таки продовжувати боротися, не зважаючи на зазначену вище погану судову практику на найвищому рівні. Адже ті ж суди виходять з аргументів, які представлені до їх уваги, а дослідження наявних судових рішень свідчить про те, що в напрямку аргументації проти свавілля податківців ще багато невикористаних можливостей.

І вважаємо, що є аргументи, сукупність яких, разом із масовістю оскаржень, має колись забезпечити перегляд в тому числі підходів Верховного Суду України та нового Верховного Суду до штрафів на підставі Указу.

Крім того, слід відзначити, що деякі суди вже досить сміливо відходять від позицій Верховного Суду, наводячи відповідну аргументацію³, хоча й не завжди їх позиція приймається апеляційною інстанцією.

Перспективи на майбутнє з цього питання залежать значною мірою від того, який підхід буде обраний і обґрунтований платником податків у конкретній справі.

В якості аналогії тут також доцільно згадати досить давню історію з так званою ПДВ FOBією, коли податкові органи наполягали на тому, що до експортних поставок на умовах FOB застосовується ставка 20 %, а не 0 %, оскільки перехід права власності відбувається на борту судна у територіальному морі України (12-мильній зоні). Тобто поставка на умовах FOB відбувається на території України, а значить застосовується ПДВ за ставкою 20 %. Перші спори з цього питання платниками податків були програні (див., наприклад, Постанову Вищого господарського суду України від 11 – 24 липня 2002 року у справі за позовом ТОВ «Компанія «МАСА інвест груп»). Але згодом суди вдалось переконати в протилежному підході (див. Постанову Вищого господарського суду України від 08 липня 2003 року у справі за позовом Концерну «Райдуга» та подальші рішення з цього питання). При тому, що законодавство не змінювалося, і суд виходив лише з аргументів, наведених у справі. Перші спроби були невдалими саме через недосконалість аргументації (наприклад, у деяких випадках намагалися побудувати позицію, що іноземне судно – то вже інше, а тому поставка «на борту судна» (FOB) – це вже не на території України), а коли була побудована правильна лінія аргументації (що експорт для цілей ПДВ визначений спеціально, і що товар вважається експортованим, якщо це просто посвідчено належним чином вивізною митною декларацією, незалежно від умов поставки), то і рішення суду, виходячи з цих аргументів, стали на користь платників податків.

Тож розглянемо деякі з аргументів, які поки що не «зайшли» повною мірою до спорів щодо штрафів щодо операцій з готівкою.

Чому ж строки, передбачені ст. 250 ГК України мають, все ж таки, застосовуватись до санкцій, що передбачені Указом? ...

Повний текст статті доступний лише передплатникам сайту.

Прокоментувати