Аналітика

Із поверненням надміру сплачених податків із Державного та (або) місцевих бюджетів на поточні рахунки платників податків у передбачені Податковим кодексом України (далі – ПКУ) строки, якщо йдеться про матеріальні суми, у податкових органів майже завжди виникають певні складнощі (необхідність додаткових погоджень, додаткової інформації про реквізити платежів, відсутність відповідних сум за даними інтегрованої картки і т. д.). Така ситуація, попри реформи податкових органів та неодноразову зміну керівництва, залишається стабільною. Тож платникам у більшості випадків для повернення надміру сплачених податків доводиться звертатись до суду.

Нещодавно Верховний Суд розглядав питання щодо належного способу захисту у справах щодо повернення надміру сплачених податків, яке, сподіваємось, нарешті остаточно поставить крапку у цьому питанні. Так, у Постанові Верховного Суду від 03.03.2020 р. у справі № 814/3691/15 за позовом платника податків про стягнення надмірно сплачених авансових внесків з податку на прибуток, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд підтвердив правомірність вимоги позивача зі стягнення переплати з Державного бюджету України та, обґрунтовуючи своє рішення, зауважив наступне:

«Вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а тому сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж, наявність рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суми надмірно сплачених авансових внесків у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку».

Тобто Верховним Судом підтверджено, що належним та ефективним засобом захисту платників у спорах щодо повернення надміру сплачених грошових зобов’язань із податків є стягнення коштів із бюджету. Така позиція відповідає вимогам ПКУ, Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини. Сподіваємось, що така Постанова Верховного Суду нарешті поставить крапку у питанні способу захисту платників податків у спорах про повернення коштів та сприятиме формуванню єдиного підходу на рівні адміністративних судів, який дозволив би забезпечити належне та ефективне виконання судових рішень у таких спорах.

Історія питання

Історично у позиції адміністративних судів щодо вирішення такої категорії спорів спостерігались значні коливання.

До 2015 року адміністративні суди однозначно визнавали, що належним засобом захисту платників податків у спорах щодо повернення надміру сплачених грошових зобов’язань із податків є вимоги про стягнення таких коштів із бюджету¹.

Однак, у 2015 році Верховним Судом України було прийнято низку рішень², у яких вимоги про стягнення надміру сплаченого податку було визнано неналежним способом захисту. Позиція Верховного Суду України полягала у тому, що для повернення коштів податковим законодавством встановлена спеціальна процедура, яка передбачає складення фіскальними органами висновків про повернення коштів із бюджету та передачу таких висновків до органів казначейства. Відтак, правильним способом захисту, на думку Верховного Суду України, були вимоги про зобов’язання фіскального органу скласти та подати органу казначейства висновок про суму, яка підлягає відшкодуванню та (або) поверненню з бюджету.

До такої позиції Верховного Суду України було багато питань щодо її правового обґрунтування та власне виконання тоді адміністративними судами покладених на них завдань щодо захисту прав платників податків. Певний час навіть була відсутня однозначна позиція серед адміністративних судів. Вищий адміністративний суд України намагався відійти від такої позиції³, однак Верховний Суд України із таким намаганням не погодився⁴. Детальніше щодо цього у наших оглядах: «Судова практика в спорах про стягнення податків з державного бюджету» та «Вимоги про стягнення податку з бюджету: Верховний Суд України скасував рішення, яким Вищий адміністративний суд України всією палатою відійшов від практики Верховного Суду України».

Тож на певний час платники податків залишились наодинці із проблемою виконання судових рішень у справах щодо повернення коштів із формулюваннями зобов’язати податковий орган скласти та подати до органу казначейства висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань.

Новостворений Верховний Суд у складі Великої Палати Верховного Суду у ході розгляду питання повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ, у зв’язку із відсутністю механізму відшкодування сум ПДВ, включених до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, Постановою від 12.02.2019 р. у справі № 826/7380/15 визнав стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ належним засобом захисту, тим самим відійшовши від попередньої позиції Верховного Суду України. Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла правильного висновку, що засіб захисту має бути ефективним (тобто, забезпечувати відновлення порушеного права) і саме стягнення коштів відповідає цим ознакам. Детальніше – у нашому оглядовому листі «Велика Палата ВС підтвердила право платників на стягнення податку з державного бюджету».

Однак, оскільки «буквально» відхід від попередньої правової позиції був здійснений щодо відшкодування сум ПДВ через відсутність механізму відшкодування таких сум, в інших справах (щодо повернення податку на прибуток, інших податків) адміністративні суди переважно займали консервативний підхід та продовжували зобов’язувати податкові органи складати висновки про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань⁵.

P.S. За неофіційними даними станом на 01.03.2020 р. переплати з податку на прибуток становили 30 млрд грн.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

¹Позиція Верховного Суду України викладена в його постановах від 24.02.2009 р. (справа за позовом ЗАТ «Авангард») та від 17.06.2008 р. (справа за позовом ЗАТ «Чорнобаївське»).

²Така позиція викладена, наприклад, в постановах ВСУ від 02.12.2015 р. у справі № 826/17403/14, від 24.11.2015 р. у справі № 816/1229/14, від 17.11.2015 у справі № 2А-18442/11/2670, від 16.09.2015 р. у справі № 2а/0570/17001/2012.

³Ухвалою ВАСУ від 04.02.2016 р. у справі № 806/2256/15 (№ К/800/44985/15), яка була прийнята адміністративною колегією у кількості 17 суддів, суд визнав, що належним способом захисту прав платника є саме вимога про стягнення податку. Аналогічний підхід ВАСУ використовував певний час і в подальших своїх рішеннях, наприклад, в Ухвалі від 02.03.2016 р. у справі № 820/19449/14 (№ К/800/22662/15), в Ухвалі від 02.03.2016 р. у справі № 2а/0570/13834/2012 (№ К/800/2650/13).

⁴Постановою від 07.06.2016 р., розглядаючи справу про стягнення бюджетного відшкодування з ПДВ, Верховний Суд України скасував вказану Ухвалу ВАСУ від 04.02.2016 р. у справі № 806/2256/15 (№ К/800/44985/15).

⁵До прикладу, Постанова ВС від 20.12.2019 р. у справі № 826/17883/13-а, Постанова ВС від 13.12.2019 р. у справі № 804/15615/15.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2020

Прокоментувати