Аналітика

Нещодавно ми писали про те, що суд визнав нечинною постанову Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) від 29.04.2017 р. № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”» (далі – Постанова № 295), яка визначала процедуру здійснення контролю за додержанням законодавства про працю.

Із відкритих реєстрів стало відомо, що 19.06.2019 р. у судовій справі № 826/8917/17 було відкрито касаційне провадження за скаргами КМУ та Держпраці. Обоє просили зупинити виконання рішення суду, однак Верховний Суд відмовив. Наразі очікується призначення справи до розгляду.

Тим часом, Держпраці лише через місяць після винесення рішення суду встигла розробити та оприлюднити для обговорення на веб-сайті проєкт нової Постанови КМУ про здійснення контролю за додержанням законодавства про працю (далі – Новий порядок контролю). Аналогічний проєкт також викладений на веб-сайті Міністерства соціальної політики України.

Насамперед проєктом передбачається розширити підстави проведення інспекційних відвідувань – за дорученням Прем’єр-міністра України; зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; депутатським запитом народного депутата та у разі невиконання вимог припису. Окремо передбачено, що на вимогу суб’єкта господарювання інспектор праці має надати копію направлення на проведення інспекційного відвідування.

Крім того, пропонується передбачити єдину тривалість інспекційного відвідування для всіх суб’єктів господарювання – не більше 10 робочих днів, а сам перебіг строку рахувати із дня надання суб’єктом господарювання документів та пояснень для перевірки.

Також цікавим є те, що якщо Постанова № 295 передбачала право інспекторів праці безперешкодно без попереднього повідомлення в будь-яку годину доби проходити до приміщень суб’єктів господарювання лише під час проведення інспекційних відвідувань із питань виявлення неоформлених трудових відносин, то наразі проєктом пропонується закріпити це право за інспекторами праці незалежно від того, чи предметом перевірки є питання виявлення неоформлених трудових відносин, чи інші.

У проєкті також пропонується встановити лише один день на оскарження вимоги інспектора праці. При цьому на час розгляду скарги на вимогу проведення заходу контроль зупиняється.

Тобто в основному зміни передбачають розширення повноважень Держпраці та надання їм більше можливостей для ретельніших перевірок суб’єктів господарювання.

Позитивним є те, що проєктом, на відміну від Постанови № 295, передбачено незастосування заходів відповідальності у разі виконання припису щодо усунення порушень, у т. ч. за несвоєчасну та не в повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці (крім використання праці неоформлених працівників, відповідальність за що настає незалежно від виконання припису).

Решта – переважно граматичні та орфографічні зміни, власне, старої Постанови № 295. Тому назвати її новою, на наш погляд, дуже складно, якщо взагалі можливо.

Як бачимо, Держпраці не враховано ті порушення та невідповідності законодавству, на які звернув увагу суд, визнаючи нечинною Постанову № 295. Зокрема, знову безпідставно поширено норми Конвенції МОП № 81 про інспекцію праці у промисловості і торгівлі та Конвенції МОП № 129 про інспекцію праці в сільському господарстві на відносини, які такими Конвенціями не регулюються, а також не розмежовано суб’єктів господарювання, на яких розповсюджуватиметься Новий порядок перевірки, та суб’єктів господарювання, під час перевірки яких застосовуватиметься Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Відмітимо, що це свого часу стало однією з основних причин непогодження Державною регуляторною службою України проєкту Постанови № 295 до її прийняття та в подальшому встановлення судом порушення процедури погодження регуляторного акта.

Cуд також звертав увагу на безпідставність наділення повноваженнями на здійснення контролю посадових осіб виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об’єднаних територіальних громад, оскільки Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачають таких повноважень. Однак у проєкті Нового порядку перевірки ці органи знову «з повноваженнями» здійснювати заходи контролю, хоча ніяких змін до вказаних законів не вносилося.

У цілому, Новий порядок контролю як підзаконний акт у багатьох питаннях не відповідає Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» як основному закону, що регулює питання проведення перевірок.

Таким чином, проєкт Нового порядку контролю, по суті, дублює положення старої Постанови № 295, за виключенням деяких змін, та не враховує тих невідповідностей законодавству, на які звертав увагу суд, визнаючи нечинною Постанову № 295, Державна регуляторна служба України та бізнес-спільнота. Сподіваємося, проєкт буде суттєво доопрацьований та цього разу прийнятий відповідно до вимог законодавства. У будь-якому випадку, за тих же недоліків, що були у Постанові № 295, у Нового порядку перевірки мало шансів на «виживання» та отримання погодження Державної регуляторної служби України.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2019

Прокоментувати