Аналітика

Наразі триває період, протягом якого Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю (далі – Фонд) подає до підприємств позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі – норматив). Граничний строк звернення Фонду до суду з такими вимогами – 16.10.2026.

2025 рік – це останній рік, за який Фонд звертається з такими позовами. З початку 2026 року правила виконання нормативу суттєво змінилися. Це, серед іншого, призвело й до того, що у випадку виникнення спору не Фонд звертатиметься до суду, а підприємства¹.

18.12.2024 набрали чинності законодавчі зміни, якими встановлено, що у разі зміни до 31 березня показників у Реєстрі (який, серед іншого, наповнюється з Податкової декларації), що впливають на розмір адміністративно-господарських санкцій, Фонд формує та надсилає уточнений розрахунок таких санкцій.

Досить часто підприємства не подавали уточнюючу звітність до контрольної дати, унаслідок чого Фонд не враховував фактичне виконання нормативу та звертався до суду зі стягненням санкцій. У цьому матеріалі розглянемо ситуації, коли санкції нараховуються попри фактичне виконання нормативу, зокрема через неврахування Фондом усіх наявних відомостей. Інакше кажучи, формальна помилка у відображенні інформації фактично прирівнюється до невиконання самого нормативу.

Цей матеріал може бути корисним не лише підприємствам, які зіткнуться зі спорами за 2025 рік, а й у розрізі майбутніх періодів. Попри реформування, не виключаємо, що й надалі виникатимуть ситуації, коли через неточності у звітності контролюючі органи робитимуть помилковий висновок про невиконання нормативу.

Бездіяльність Фонду під час визначення «порушників» виконання нормативу

Однією з поширених ситуацій, яка призводить до виникнення спорів із Фондом, є невідображення у Податковій декларації² працівників за категорією «особа з інвалідністю».

Інколи така ситуація є наслідком помилки³ у звітності – підприємство застосовує ставку ЄСВ 22 % замість 8,41 %, унаслідок чого Фонд «не бачить» працівника як особу з інвалідністю. Водночас аналогічна ситуація може виникнути і без помилки роботодавця, оскільки законодавство не зобов’язує його застосовувати пільгову ставку ЄСВ 8,41 %. Відтак застосування ставки 22 % саме по собі не може свідчити про порушення роботодавця.

Отже, ключове питання – чи може Фонд визначити «порушників» виконання нормативу лише через невідображення працівника у Податковій декларації за відповідним кодом категорії, без перевірки інших відомостей, наявних у державних інформаційних системах? Вважаємо, що ні.

Так, автоматизований характер визначення роботодавців, які не виконали встановлений норматив, не означає, що Фонд може без додаткової перевірки покладатися на сформований автоматично результат. Така автоматизація не звільняє Фонд від обов’язку перевірити повноту та достовірність відомостей, що стали підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій. Такий обов’язок прямо випливає зі ст. 16 та ст. 62 Закону України «Про адміністративну процедуру», які зобов’язують адміністративний орган самостійно встановлювати всі обставини справи, використовувати інформацію, що перебуває у розпорядженні державних органів, та покладають на нього відповідальність за рішення, прийняті в автоматичному режимі.

Законодавство вимагає, щоб розрахунок санкцій здійснювався з використанням усієї інформації, що міститься у Державному реєстрі загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі – Реєстр) та Централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі – Банк). Водночас жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що факт виконання роботодавцем нормативу визначається лише на підставі даних Податкової декларації.

Так, до Банку включаються відомості про осіб з інвалідністю; крім того, і Реєстр містить інформацію про таких осіб. Тому навіть якщо припустити, що інформаційна взаємодія між Реєстром, Банком та Фондом для цілей нормативу фактично побудована таким чином, що відомості про працівників з інвалідністю визначаються виключно за кодом категорії застрахованої особи, зазначеним у Податковій декларації (ця звітність наповнює, серед іншого, Реєстр), така особливість функціонування державних інформаційних систем не може ставитися в провину підприємствам.

Іншими словами, якщо Фонд має доступ до інших державних інформаційних ресурсів, з яких можна встановити статус працівника як особи з інвалідністю, обмеження лише даними Податкової декларації означає, що Фонд не здійснив належної перевірки фактичних обставин. А тому застосування санкцій без перевірки та врахування іншої наявної інформації свідчить про неналежне з’ясування Фондом фактичних обставин справи та, відповідно, про його бездіяльність.

Відсутність підстав для застосування санкцій та пені

Закон пов’язує виконання нормативу саме з фактом працевлаштування необхідної кількості осіб з інвалідністю, для яких відповідне місце роботи є основним. Відповідно, обов’язковою умовою для застосування адміністративно-господарських санкцій є невиконання нормативу.

Податкова декларація за своєю правовою природою використовується для декларування сум нарахованого доходу, утриманих податків та нарахованого ЄСВ, а не для підтвердження чи спростування факту виконання нормативу. Тому помилка у такій звітності сама по собі не свідчить про невиконання нормативу.

Якщо підприємство фактично працевлаштувало необхідну кількість осіб з інвалідністю, відсутній факт правопорушення, за який передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій. Відповідно, відсутні підстави і для стягнення пені як похідного зобов’язання.

Хибний поворот у судовій практиці: коли помилка у звітності стає підставою для санкцій

Фактично бездіяльність Фонду набула системного характеру: замість того, щоб встановлювати реальний стан виконання підприємствами нормативу, Фонд лише обмежується зіставленням інформації з реєстрів та автоматичним застосуванням санкцій. У такому разі роботодавці змушені витрачати ресурси на врегулювання ситуації в позасудовому та/або судовому порядках. Такий формальний підхід додатково навантажує й без того перенавантажену судову систему. Адже у більшості випадків питання стягнення таких санкцій вирішується саме в судовому порядку.

Раніше судова практика у спорах, де потрібно було доводити виконання нормативу, переважно формувалася на користь роботодавців. Якщо підприємство у судовому процесі доводило фактичне працевлаштування необхідної кількості осіб з інвалідністю, суди зазвичай відмовляли Фонду у задоволенні позовів, незважаючи на помилку у звітності.

Однак остання судова практика свідчить про зміну вищевказаного підходу – Верховний Суд у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23 сформував вкрай спірний підхід:

«76. Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності.

77. Під час судового розгляду суд може врахувати, чи вживав роботодавець заходів для виправлення звітності до моменту накладення санкцій, а не переглядати результат автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

78. Таким чином, обов`язок роботодавця відповідати за достовірність звітності є ключовим у контексті виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Для уникнення санкцій або успішного їх оскарження роботодавець має забезпечити точність і своєчасність звітності, а в разі помилок – оперативно їх виправити та надати докази виконання нормативу. …

80.Тобто, суди враховували лише документи, подані відповідачем, та необґрунтовано відхилили дані з офіційних державних реєстрів (Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності), які мають автоматизований характер формування».

Наведена постанова Верховного Суду не є остаточним вирішенням спору по суті: справу було направлено на новий розгляд. Водночас сформульовані у ній висновки вже самі по собі є проблемними, оскільки фактично зміщують акцент із питання фактичного виконання нормативу на питання коректності відображення відповідних відомостей у звітності.

За логікою Верховного Суду, якщо у звітності роботодавця не було своєчасно відображено працівника як особу з інвалідністю, ризик відповідних наслідків має нести саме роботодавець, навіть якщо такі працівники фактично були працевлаштовані, а норматив був виконаний. Такий підхід викликає заперечення, оскільки він фактично прирівнює помилку у звітності до невиконання самого нормативу.

Ключова помилка такого підходу полягає в тому, що Верховний Суд надмірно розширив роль роботодавця як джерела інформації для державних інформаційних ресурсів. Роботодавець справді подає відомості, які можуть використовуватися для ведення Реєстру, зокрема щодо трудових відносин, нарахованого доходу та ЄСВ. У цій частині він відповідає за повноту, достовірність і своєчасність поданої ним інформації. Однак із цього не випливає, що роботодавець є первинним або єдиним джерелом усіх даних, які містяться у Реєстрі та Банку.

Насамперед це стосується відомостей про сам статус особи з інвалідністю: встановлення інвалідності, її групу, причину та строк. Такі відомості не створюються роботодавцем і не можуть залежати від того, яку ставку ЄСВ він застосував у Податковій декларації. Роботодавець не встановлює інвалідність і не адмініструє відповідні державні інформаційні ресурси. Тому ототожнення даних Реєстру і Банку з даними, поданими роботодавцем у Податковій декларації, є необґрунтованим.

Джерело формування Реєстру та Банку

Важливим для оцінки правомірності дій Фонду є не лише те, які саме дані були автоматично враховані під час формування розрахунку санкцій, а й порядок формування інформаційних масивів, на які посилається Верховний Суд. Саме цей порядок показує, що інформація про статус особи з інвалідністю та інформація про її трудові відносини мають різну правову природу й різні джерела походження.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) справді передбачає, що персоніфіковані відомості про заробітну плату, дохід, нарахований та сплачений ЄСВ, періоди трудових відносин та інші передбачені законом показники подаються до Пенсійного фонду України (далі – ПФУ), зокрема, роботодавцями. У цій частині роботодавець є одним із первинних джерел даних для Реєстру.

Однак Закон № 2464 не визначає роботодавця єдиним джерелом формування Реєстру. Реєстр є організаційно-технічною системою, яка формується і ведеться з використанням відомостей із різних передбачених законом джерел, а ПФУ здійснює інформаційний обмін з іншими державними інформаційними системами, у тому числі з Банком.

Отже, роботодавець може бути первинним джерелом відомостей про факт роботи, нарахований дохід та ЄСВ, але не є і не може бути первинним джерелом відомостей про встановлення особі інвалідності. Сам факт інвалідності виникає не внаслідок подання роботодавцем звітності, а внаслідок рішення уповноваженого державою механізму оцінювання та подальшої передачі відповідних відомостей до державних інформаційних систем.

Особливо показовим є приклад Банку. Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 121, визначає Банк як автоматизовану систему у сфері обліку інформації про осіб з інвалідністю та пов’язаних із цим відомостей. При цьому Банк містить, зокрема, дані про групу інвалідності, причину інвалідності, дату її встановлення, строк дії відповідного статусу, дату наступного оцінювання, ступінь втрати професійної працездатності, а також окремо – відомості про зайнятість і місце роботи особи.

Таке нормативне розмежування є принциповим. Дані про статус особи як особи з інвалідністю формуються у сфері охорони здоров’я, соціального захисту та відповідного державного оцінювання, тоді як дані про трудові відносини, заробітну плату та ЄСВ формуються, зокрема, на підставі відомостей роботодавця. Це різні категорії інформації, і помилка в одній із них не може автоматично спростовувати існування іншої.

Ба більше, Положення № 121 прямо передбачає включення до Банку даних про працевлаштованих осіб з інвалідністю, отриманих від ПФУ відповідно до законодавства. Тобто в частині інформації, яка є ключовою для визначення виконання нормативу, законодавець передбачив не безпосереднє наповнення Банку роботодавцем, а інформаційну взаємодію між державними системами.

У результаті нормативна модель виглядає не як проста схема «роботодавець подав звітність – Фонд застосував санкцію», а як складніша інформаційна взаємодія: відомості про встановлення інвалідності формуються уповноваженими державними суб’єктами та інформаційними системами; відомості про трудові відносини, зарплату і ЄСВ подаються, зокрема, роботодавцем до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; ПФУ веде Реєстр і передає відповідні дані до Банку; Фонд використовує ці інформаційні масиви для визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу.

Саме тому висновок Верховного Суду про роботодавця як джерело інформації для «зазначених реєстрів» є надмірно широким. Юридично коректніше говорити, що роботодавець є одним із первинних джерел інформації для Реєстру щодо трудових відносин, нарахованого доходу та ЄСВ, але не є єдиним джерелом формування Реєстру і не є первинним джерелом відомостей про встановлення особі інвалідності.

Звідси випливає і процесуальний обов’язок Фонду та Суду. Якщо нормативна модель передбачає використання кількох державних інформаційних масивів, то автоматичний результат, сформований на підставі лише окремого показника податкової звітності, не може сам по собі вважатися належним доказом невиконання нормативу. Автоматичне вивантаження даних не дорівнює доказу відсутності інвалідності у працівника і не замінює обов’язку належно встановити фактичні обставини.

Тому у такій категорії спорів Суд мав би насамперед перевіряти не лише поведінку роботодавця, а й можливості та дії самого Фонду: чи мав Фонд нормативну та технічну можливість отримати інформацію з Реєстру, Банку та інших державних інформаційних систем; чи містили ці системи відомості, з яких можна було встановити статус працівника як особи з інвалідністю та факт його працевлаштування; і чи виконав Фонд обов’язок використати такі відомості до формування розрахунку санкцій. Саме ці обставини є ключовими для оцінки того, чи дійсно висновок про невиконання нормативу був обґрунтованим.

За що саме несе відповідальність роботодавець

Окремо слід розмежовувати відповідальність за достовірність звітності та відповідальність за невиконання нормативу. Порушення правил заповнення або подання звітності може мати самостійні правові наслідки, якщо такі наслідки прямо передбачені законом. Однак воно не може автоматично підміняти собою факт невиконання нормативу, якщо необхідна кількість осіб з інвалідністю фактично працювала на підприємстві за основним місцем роботи.

Саме в цьому полягає головна проблема висновку Верховного Суду: Суд фактично визнав ключовим не юридичний факт, з яким закон пов’язує застосування санкції, а технічний результат автоматизованого аналізу даних. У такій логіці навіть доведене працевлаштування осіб з інвалідністю відступає перед тим, що автоматизована система не ідентифікувала таких працівників через особливості або помилки у звітності.

Якщо Фонд мав можливість отримати інформацію про працевлаштованих осіб з інвалідністю з Реєстру, Банку або через іншу передбачену державою інформаційну взаємодію, але не зробив цього або не врахував такі відомості, саме така бездіяльність Фонду є першопричиною помилкового висновку про невиконання нормативу. У цьому разі роботодавець не повинен нести наслідки того, що орган, уповноважений визначати роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу, не використав доступні йому державні джерела інформації.

Інакше кажучи, судовий контроль у таких спорах не може зводитися до питання, чи була Податкова декларація своєчасно виправлена роботодавцем. Суд має встановити, чи була у Фонду можливість самостійно перевірити фактичне виконання нормативу на підставі офіційних державних даних і чи виконав Фонд цей обов’язок. Якщо норматив фактично виконано, а Фонд міг це встановити, але не встановив, відсутній сам юридичний факт, з яким Закон № 875-XII пов’язує застосування адміністративно-господарських санкцій.

Тому висновок про те, що несвоєчасне виправлення звітності саме по собі не звільняє від сплати санкції навіть за наявності протилежних фактичних обставин, істотно розширює межі відповідальності роботодавця. Закон встановлює санкцію за невиконання нормативу, а не за те, що виконання нормативу було відображено у державних інформаційних ресурсах не в той спосіб або не в той момент, який очікує автоматизований механізм Фонду.

Отже, більш коректним підходом було б розмежування трьох питань: по-перше, чи допустив роботодавець помилку у звітності; по-друге, чи були у державних інформаційних системах або могли бути встановлені через належну інформаційну взаємодію відомості про статус працівника як особи з інвалідністю та його працевлаштування; по-третє, чи справді роботодавець не виконав норматив. Лише останнє питання може бути підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій за ст. 20 Закону № 875-XII, тоді як невикористання Фондом доступної йому інформації має оцінюватися як його власна бездіяльність, а не як порушення роботодавця.

Куди пішла судова практика

Спірний висновок Верховного Суду вже активно застосовується судами нижчих інстанцій. Так, П’ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 24.07.2026 у справі № 400/4675/25 визнав правомірним застосування санкцій до підприємства, яке фактично працевлаштувало необхідну кількість осіб з інвалідністю, однак своєчасно не відобразило відповідні відомості у податковій звітності. Суд виходив із того, що на дату автоматичного розрахунку санкцій Фонд не мав актуальної інформації про таких працівників через помилку у первинній звітності.

Таким чином, підставою для санкції фактично стає вже не невиконання нормативу як такого, а помилка у способі документального відображення факту його виконання. Такий підхід спотворює правову природу відповідальності: замість перевірки фактичного виконання нормативу перевіряється правильність наповнення державних інформаційних ресурсів, а підприємство, яке норматив виконало, змушене нести санкції через помилку у звітності.

Окрема проблема для резидентів Дія Сіті

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачає, що резиденти Дія Сіті застосовують ставку ЄСВ 22 % незалежно від наявності у працівника інвалідності. Водночас форма Податкової декларації не передбачає прямої можливості відобразити працівника як особу з інвалідністю з одночасним застосуванням ставки 22 %, а не 8,41 %.

Таким чином, резидент Дія Сіті, діючи відповідно до вимог законодавства щодо ЄСВ, фактично може не мати можливості коректно відобразити такого працівника у звітності. Відповідних змін до форми Податкової декларації Мінфін не вніс.

Висновок

Роботодавці мають враховувати описаний підхід судової практики: навіть фактичне виконання нормативу може не захистити підприємство від застосування санкцій, якщо відповідна інформація не була своєчасно відображена у Податковій декларації.

Сподіваємося, що судова практика зміниться і суди не визнаватимуть порушення там, де його немає. Водночас наразі ситуація залишається невизначеною. Попри те, що з 01.01.2026 законодавством запроваджено нові підходи до виконання нормативу, Мінфін лише наказом від 25.08.2026 № 453 затвердив форму Звіту про нарахування, обчислення та сплату внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю (набрав чинності 25.09.2026). Не можемо виключати, що навіть попри наявність такої форми звітності, податкові органи також будуть орієнтуватися й на дані Податкової декларації, зокрема щодо застосування ставки ЄСВ 8,41 % для відображення осіб з інвалідністю.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

¹Детальніше про зміни – у нашому матеріалі «Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю – нові правила з 2026 року».

²Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску.

³Надалі для цілей цього матеріалу ми використовуватимемо формулювання «помилка у звітності» як узагальнене позначення відповідної ситуації. Водночас наголошуємо, що в кожному конкретному випадку така ситуація не обов’язково є наслідком саме помилки роботодавця.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2026

Прокоментувати