Аналітика

27 квітня 2021 року набуде чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання надмірному тиску на суб’єктів господарювання» № 1320-IX (далі – Закон). Як вбачається з назви, Закон мав би зменшувати тиск на суб’єктів господарювання, однак чи це дійсно так з огляду на низку нововведень, що мають явно негативний характер для бізнесу? Далі про це у нашому оглядовому листі.

1.

Законом обмежуються повноваження органів місцевого самоврядування у сфері проведення заходів контролю щодо дотримання трудового законодавства (проведення перевірок). Такі повноваження органи місцевого самоврядування зможуть здійснювати лише у відношенні до підприємств, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад. Натомість щодо інших роботодавців органи місцевого самоврядування зможуть лише ініціювати проведення перевірки. Відповідні зміни вносяться до ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

2.

Законом надано визначення «створення перешкод» органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Такими діями вважатимуться невиконання законних вимог або недопущення до здійснення заходів контролю, підстави яких визначені законом.

Закон вносить зміни до ст. 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», закріплюючи обов’язок роботодавців не створювати перешкоди контролюючим органам при здійсненні ними заходів контролю, за умови, що зазначені заходи здійснюються відповідно до вимог закону.

Раніше такого окремого обов’язку в законодавстві закріплено не було, проте абз. 7 ч. 2 ст. 265 КЗпП вже давно передбачає відповідальність роботодавців за «недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні».

Зауважимо, що на практиці Держпраці дотримується підходу, що її вимоги завжди правомірні та законні, а тому роботодавці зобов’язані допустити посадових осіб Держпраці до перевірки, зворотне суб’єкт господарювання має доводити в судовому порядку.

Позитивним нововведенням є те, що контролюючі органи будуть зобов’язані в акті перевірки зазначати опис дій чи бездіяльності, що призвели до створення таких перешкод, з посиланням на відповідні норми закону. Відсутність відповідних записів в акті перевірки або їх недостатнє/неналежне здійснення може бути використано роботодавцями для оскарження рішень Держпраці.

З огляду на появу нового визначення «створення перешкод», зміни вносяться до ст. 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Якщо раніше норма передбачала відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб та створення перешкод, то відтепер відповідальність встановлено за невиконання законних вимог посадових осіб та недопущення посадових осіб до здійснення заходів державного нагляду (що відповідно до закону є складовою створення перешкод). Тобто фактично нової відповідальності не встановлено, змінено лише відповідну термінологію. Розмір адміністративного штрафу залишився незмінним: від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 гривень).

3.

Законом передбачено звільнення Держпраці від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях.

Часто поєднання обов’язку сплати судового збору та дефіцит коштів у державному бюджеті ставало для контролюючих органів перешкодою для оскарження судових рішень, якими було скасовано їх акти перевірок. Наявність у Держпраці обов’язку зі сплати судового збору певним чином захищало роботодавців від безпідставного оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанції за скаргою Держпраці.

Звільнення Держпраці від сплати судового збору суперечить положенням ст. 129 Конституції України, відповідно до якої основною засадою судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Встановлення необґрунтованих привілеїв для державних органів є прямим порушенням даного принципу.

У своїх рішеннях Верховий Суд, відмовляючи Держпраці у відстроченні або звільненні від сплати судового збору, неодноразово аргументував це тим, що «обов`язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права»¹.

Звільнення від сплати судового збору дозволить Держпраці безперешкодно подавати необґрунтовані апеляційні та касаційні скарги та затягувати процес прийняття остаточного судового рішення. Це у свою чергу передбачає необхідність для суб’єкта господарювання знову і знову доводити правомірність його дій та витрачати значні фінансові та часові ресурси.

Тож незрозуміло, що було дійсною метою даного Закону – зменшення тиску на суб’єктів господарювання чи розв’язання рук Держпраці в судових спорах?

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

¹Постанова Верховного Суду від 08.04.2021 року у справі № 160/6648/20, Постанова Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі № 160/4063/20, Постанова Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі № 160/8792/20.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2021

Прокоментувати