Аналітика

Частина 1. Історичний аспект та загальний огляд статей Кримінального кодексу України щодо ухилення від несення військової служби

Неоголошена війна на сході нашої держави на теперішній час є темою номер один у випусках новин, де левова частка матеріалів присвячується зоні АТО та військовослужбовцям, що несуть обов’язок військової служби.

При цьому, як серед військовослужбовців, так і серед громадськості немає чіткого розуміння правових особливостей несення служби в особливий період. Як правило, воїни нашої армії суворо дотримуються встановленого порядку несення служби; багато добровольців, які були допущені до несення служби, є прикладом дотримання дисципліни та стійкості військово-патріотичного духу. Однак є винятки: деякі військовослужбовці, особливо щойно мобілізовані, порушують порядок несення служби, роблять самовільне залишення частини або місця служби чи взагалі ухиляються від військової служби.

Так, 29 липня 2014 року Івано-Франківський міський суд виніс вирок¹, яким засудив за частиною 2 статті 409 Кримінального кодексу України (далі – «КК України») івано-франківця, який навесні цього року самовільно ухилився від мобілізації до лав збройних сил України, та призначив йому покарання у вигляді п’яти місяців арешту.

Ще раніше Бердичівський міськрайонний суд у свої рішеннях від 18 липня 2014² року та 7 липня 2014 року³ затвердив угоди про визнання винуватості та засудив військовослужбовців за призовом під час мобілізації за вчинення дезертирства – самовільного залишення військової частини з метою ухилитися від військової служби, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України.

Постає питання причин виникнення та попередження таких випадків. Можливо, такі випадки зумовлені низьким рівнем правосвідомості та патріотизму мобілізованих військовослужбовців, в тому числі відсутності в них чіткого розуміння своїх прав та обов’язків, а також відповідальності за свої дії чи бездіяльність. Можливо, причина у відсутності дієвого військово-патріотичного виховання в лавах Збройних сил України. Чи проводиться така робота з мобілізованими?

Варто згадати, що ще за часів радянської влади існували спеціальні посади комісарів, політруків, замполітів тощо. Головним завданням політруків-комісарів було пояснювати людям дії центральної влади, забезпечувати дисципліну, здійснювати нагляд за командуванням. Другою функцією була політична виховна робота, тобто комісари повинні були переконати командирів і червоноармійців, що перед армією поставлені справедливі і потрібні народу цілі та завдання. Взагалі, комісари з’явилися ще у французькій армії під час Великої французької революції. На початку XIX століття комісари були також і в армії США як призначені урядом у військову частину чиновники, обов’язком яких було стежити за моральним і політичним духом військовослужбовців.

Відсутність належної та дієвої системи політично-виховної роботи та відповідальних за роз’яснювальну роботу осіб в сучасних Збройних силах України, в тому числі роз’яснювальної роботи щодо кримінальної відповідальності за порушення порядку ведення служби⁴, не в останню чергу посприяло виникненню таких ситуацій в особливий період.

Навіть українську армію часів Директорії УНР, що існувала століття тому, можна порівняти із теперішньою ситуацією: «З морального боку вона була міцна в той час, як ішла валити гетьманську владу, але після того, як цю владу було скинуто, тисячі мобілізованих селян вважали, що вони вже виконали своє основне завдання. Їх потягнуло до рідних осель, де вирішувалася доля поміщицької землі. До того ж московські комуністи напружили всі зусилля, щоб розкласти цю армію, оперуючи демагогічними гаслами»⁵. Мобілізованим не вистачало національно-патріотичної свідомості і розуміння необхідності утвердження національної державності та оборони її від зовнішнього агресора.

В той же час, в Українській Галицькій Армії (УГА) існувала власна система професійного навчання й виховання особового складу, в основу якої заклали такі принципи як: національну гідність, патріотизм, християнську мораль, вірність присязі, вірність військовому обов’язку, єдність професійного вишколу й виховання. Важливою і повчальною особливістю Галицької армії була наявність корпусу польових духовників – капеланів. Під час бойових дій, у важкий період епідемії тифу, польові духовники були поруч із стрільцями й старшинами, таким чином підносячи їх моральний дух у боротьбі за волю України⁶. Хто цим займається в сучасній українській армії? Заступник командира з виховної роботи⁷? Питання риторичне.

Посягання ж на встановлений порядок несення військової служби становить серйозну суспільну небезпечність, оскільки військова служба – це особливий вид державної служби щодо захисту Батьківщини, а такі правопорушення як самовільне залишення частини або місця служби й дезертирство послаблюють бойову готовність частин та підрозділів, негативно впливають на морально-психологічний клімат у військових колективах.

Аби знизити кількість таких злочинів необхідно поруч із профілактичними заходами інформаційно-виховного характеру вирішувати це питання на державному рівні та на рівні громадянського суспільства.

Даний матеріал є спробою поширити інформацію про наслідки порушення порядку несення військової служби та особливості притягнення до та звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення вказаних злочинів.

Так, в римському праві такий вид публічних деліктів як військові злочини вважався різновидом злочинів проти римської громади, оскільки йшлося про порушення публічного правопорядку, ухиляння від виконання громадських обов’язків тощо.

В Україні ще з часів Запорозької Січі палітра військових злочинів була надзвичайно широкою. Було передбачено, наприклад, такі карані діяння як дезертирство, програш бою, ухилення від зайняття посади, на яку козака обрало товариство тощо. За здійснення протиправних діянь цієї категорії на злочинця очікувала смертна кара.

Сучасне ж кримінальне законодавство України теж передбачає відповідальність за військові злочини, тобто злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби.

Суспільна небезпека даного виду злочинів зумовлюється також тим, що навіть короткочасна відсутність військовослужбовця на службі може негативно вплинути на виконання повсякденних завдань бойової підготовки, поставлених перед підрозділом, частиною. Випадки тривалого ухилення від військової служби є прямим порушення військовослужбовцям свого конституційного обов’язку захищати Батьківщину.

Вчиняючи зазначені злочини, військовослужбовці порушують або окремі вимоги порядку проходження військової служби, або в цілому обов’язок проходити військову службу (наприклад, у випадку дезертирства). Ці правопорушення послаблюють боєздатність частини, дуже негативно впливають на стан бойової готовності військ. Вони ускладнюють комплектування армії особовим складом, необхідним для успішного виконання покладених на них завдань.

Слід зазначити, що, враховуючи актуальність на даний час злочинів, пов’язаних із ухиленням від військової служби, необхідним та важливим є розуміння правильної кваліфікації таких кримінальних правопорушень та відповідальності за їх вчинення.

В першу чергу слід розуміти, що нести кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів можуть тільки військовослужбовці, а також військовозобов’язані під час проходження ними відповідних зборів. При цьому факт прийняття чи неприйняття військовослужбовцем військової присяги не має значення для визнання його суб’єктом військових злочинів. У деяких випадках, це може розглядатися лише як обставина, що пом’якшує покарання.

Далі розглянемо за які саме дії, пов’язані із ухиленням від військової служби, передбачена відповідальність та які санкції очікують на порушника.

В першу чергу розглянемо такі дії як ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 КК України). За ухилення від заклику по мобілізації в ст. 336 КК України прописана відповідальність у вигляді позбавлення волі на термін від двох до п’яти років.

Даний злочин дещо збігається із злочином передбаченим ст. 335 КК України – ухилення від призову на строкову військову службу, що карається обмеженням волі на строк до трьох років. Проте ухилення від призову за мобілізацією полягає не лише у нез’явленні особи до призовної дільниці (як це зазвичай є у разі ухилення від призову на строкову військову службу), а й безпосередньо до військової частини, військової установи, які зазначені у повістці або наказі військового комісара.

Початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу є день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату. Тому особа, яка прибула у районний (міський) військкомат і була відправлена у військову частину, але вже після цього ухилилась від відправлення у війська, є вже військовослужбовцем, і її дії треба кваліфікувати за статтями 407, 408 або 409 КК України. Далі розглянемо зазначені статті, що стосуються вчинення злочинів вже під час проходження військової служби.

Наприклад, самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин (тривалістю понад три доби – для військовослужбовців строкової служби, і тривалістю понад десять діб – для інших військовослужбовців) підпадає під склад злочину, передбачений ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби).

Вчинення вказаного діяння військовослужбовцем строкової служби карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років. Для інших військовослужбовців передбачений штраф до 1 700 грн або службове обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

У випадку самовільного залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах воєнного стану або у бойовій обстановці, є тяжким злочином, і карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Мотиви злочину можуть бути різними, при цьому особа не має на меті ухилитися від військової служби взагалі. Наявність такої мети і відповідних мотивів може стати підставою для кваліфікації ухилення за статтями 408 або 409 КК України, які ми розглянемо далі.

Так, самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу підпадає під склад злочину, передбачений ст. 408 КК України, дезертирство.

Слід відрізняти дезертирство від самовільного залишення військової частини або місця служби, адже один лише факт тривалого (наприклад, більше місяця) незаконного перебування поза межами місця служби ще не може свідчити про мету ухилитися від військової служби взагалі. Обов’язковим елементом дезертирства є бажання особи не служити в армії взагалі.

За дезертирство передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років. За дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб передбачено позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Якщо дезертирство вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, такий злочин розцінюється як особливо тяжкий і карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Однак дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, слід відрізняти від самовільного залишення поля бою під час бою (ст. 429 КК України). Так, залишаючи поле бою під час бою, особа може не мати за мету залишити місце служби назавжди. Відповідно до ст. 429 КК України самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

При цьому самовільним є залишення поля бою, вчинене без дозволу начальника (командира). Відхід із займаних позицій, ухилення від бою можуть здійснюватися лише з дозволу відповідного командира, в противному випадку вони є самовільними. Те ж саме стосується і відмови від виконання наказу командира діяти зброєю. За такі дії чи бездіяльність може наступати кримінальна відповідальність за ст. 429 КК України.

В період мобілізації актуальним стає також ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману (ч. 1 ст. 409 КК України).

Обов’язковим елементом такого злочину є обман як форма ухилення військовослужбовця від військової служби. Він полягає в тому, що військовослужбовець доводить до відома свого командира завідомо неправдиві відомості про певні події чи обставини або свідомо замовчує їх з метою ухилитися від військової служби. Це можуть бути, наприклад, неправдиві заяви про складні сімейні обставини, які можуть стати підставою для переведення із місця служби на сході країни в столицю, тощо. Також до обману слід відносити і фальсифікацію документів та пред’явлення їх командиру як справжніх. Такі дії караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

Окремо слід розглядати відмову від несення обов’язків військової служби – даний злочин передбачений ч. 2 ст. 409 КК України та карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Така відмова проявляться в тому, що військовослужбовець відкрито, не вдаючись до обману, заявляє про своє небажання нести військову службу взагалі або постійно чи тимчасово у певній місцевості, в особливих умовах, виконувати спеціальні обов’язки військової служби або виконувати обов’язки за певною спеціальністю чи у певні дні тощо та/ або фактично припиняє їх виконувати. Якщо військовослужбовець відмовляється під час бою діяти зброєю, відповідальність настає за ст. 429 КК України, про яку йшлося вище.

Варто зазначити, що ухилення від несення обов’язків військової служби незалежно від того, яким шляхом воно досягнуте, а також відмова від несення таких обов’язків вважаються завершеним злочином з моменту припинення несення обов’язків військової служби. Одна лише заява про небажання проходити військову службу без конкретних дій (бездіяльності), спрямованих на здійснення зазначеного наміру, не може розглядатися як відмова від несення обов’язків військової служби.

Необхідно розуміти і про певні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення військових злочинів, в тому числі щодо ухилення від несення служби, дезертирства тощо.

В першу чергу це строки давності. При цьому, основними критеріями для звільнення осіб, винних у вчиненні злочинів, від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності є ступінь тяжкості вчиненого злочину. Мінімальний строк давності, який може бути застосовано до осіб, які вчинили військові злочини, становить три роки. Але для таких злочинів як дезертирство та відмова від несення обов’язків військової служби мінімальним строком давності може бути не менше п’яти років.

Видами факультативного звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки та зміною обстановки. При цьому особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності за умов, якщо: 1) вона вперше вчинила злочин; 2) цей злочин відноситься до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) суд визнає, що на час розгляду справи внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпечність або особа перестала бути суспільно небезпечною.

І насамкінець варто пам’ятати, що відсутність організації належного побуту чи недбалість командирів не може бути підставою для звільнення військовослужбовців від кримінальної відповідальності за злочинні ухилення від військової служби. Тому краще всіма можливими шляхами акцентувати увагу громадськості та військового керівництва на конкретних проблемах, в тому числі пов’язаних із несенням служби в умовах бойової обстановки, та вирішувати такі проблеми, а ніж ухилятися від несення служби або взагалі залишити місце служби і бути притягнутим до кримінальної відповідальності.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

¹ http://ifm.if.court.gov.ua/sud0907/news/119405/

З повагою,

© ТОВ «КМ Партнери», 2014

Прокоментувати