Аналітика

Порушити кримінальне провадження щодо ухилення від сплати податків, на жаль, досить просто з процесуальної точки зору. Те, що така практика почастішала, а також обставини її виникнення та можливі причини ми розглядали, зокрема, у попередніх оглядах: «Кримінальне провадження з ухилення від сплати податків на підставі аналітичного дослідження / з аналітичним дослідженням як доказом у справі», «Кримінальне провадження щодо ухилення від сплати податків за фактом податкової перевірки і спору з НЕузгодженими податковими зобов’язаннями».

Наявність такого кримінального провадження, яке за змістом може зачіпати платника податків та його посадових осіб, вже само по собі становить певне обтяження та ускладнює господарську діяльність підприємства. Це може проявлятися, зокрема, у сприйнятті підприємства як ризикового або ненадійного, а також завдавати шкоди його діловій репутації.

У зазначених вище оглядах ми посилалися на рішення Конституційного Суду, в якому, серед іншого, визнавалось, що порушення, а відповідно й наявність кримінального провадження без належних та реальних на те підстав, може породжувати наслідки, які виходять за межі кримінально-процесуальних відносин, та завдавати шкоди конституційним правам і свободам, відновлення яких може бути неможливим.

Тож якнайшвидше закриття наявного кримінального провадження як першопричини та базового чинника можливих порушень є ключовим шляхом мінімізації шкоди та захисту конституційних прав і свобод.

У цій статті ми розглядаємо певні інструменти, які можуть застосовувати платник податків та/або його посадові особи, щодо яких здійснюються заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема тимчасовий доступ до речей і документів та інші процесуальні заходи.

1.

За визначенням п. 25 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), «інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування», визнається учасником кримінального провадження:

«25) учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник;».

У свою чергу п. 16-1 ч. 1 ст. 3 КПК України визначає, хто належить до категорії інших осіб, права чи законні інтереси яких обмежуються, наступним чином:

«16^-1) інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, - особа, стосовно якої (в тому числі щодо її майна) здійснюються процесуальні дії, визначені цим Кодексом;».

Тож, коли стосовно особи здійснюються процесуальні дії, визначені КПК України, зокрема тимчасовий доступ до речей і документів, здійснений і реалізований виклик за повісткою до слідчого на допит в якості свідка, чи застосовані інші заходи забезпечення кримінального провадження (див. ст. 131 КПК України) як відповідний процесуальний примус, а також інші процесуальні дії з їх фіксацією відповідно до ч. 1 ст. 103 КПК України, така особа набуває процесуального статусу учасника відповідного кримінального провадження (не плутати зі стороною кримінального провадження!) як інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Такий статус надає особі певні процесуальні права, якими можна і варто користуватися з метою найшвидшого закриття кримінального провадження.

2.

Принагідно зауважимо, що з погляду можливого набуття процесуальних прав слід розглядати також формат реагування на запит слідчих із посиланням на ст. 93 КПК України щодо добровільного надання документів або інформації (хоч і подекуди в таких зверненнях може зустрічатися навіть слово «вимога», вони не є процесуально зобов’язуючими). Адже якщо документи надаються добровільно за таким запитом, процесуального примусу не відбувається і статусу учасника кримінального провадження особа не набуває.

Тож у разі сумніву щодо добросовісності та правомірності запиту й відповідного кримінального провадження в цілому доцільно обдумати, чи надавати документи за таким запитом, чи вже краще очікувати застосування тимчасового доступу до речей і документів, якщо слідчий або прокурор звернеться до суду з відповідним клопотанням. У такому випадку це дозволяє чіткіше встановити наявність підстав для відкриття кримінального провадження та запиту, а також надає особі відповідні процесуальні права.

3.

У цьому огляді ми розглядаємо окремі можливості реалізації відповідних процесуальних прав у кримінальних провадженнях щодо ухилення від сплати податків за ст. 212 Кримінального кодексу України (далі – КК України):

Статтею 212 КК України передбачено відповідальність за:

«1. Умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах,…».

Тобто ст. 212 КК України встановлює спеціальний суб’єктний склад осіб, які можуть бути визнані винними у вчиненні злочину щодо ухилення від сплати податків – це службові особи підприємств, установ чи організацій, на яких покладено обов’язок забезпечення належної та своєчасної сплати податків і зборів. У разі, коли платником податків є фізична особа або фізична особа – підприємець, таким суб’єктом виступає відповідна особа безпосередньо.

Хоча за чинним КПК України кримінальні провадження розпочинаються за фактом або зазвичай припущенням про вчинення кримінального правопорушення (на відміну від попереднього КПК України 1960 року, за яким справи порушувалися за фактом вчинення злочину та щодо конкретної особи), насправді кримінальне провадження за ст. 212 КК України здійснюється щодо певних фізичних осіб як спеціальних суб’єктів правопорушення. Тож кримінальні провадження за ст. 212 КК України за своєю суттю носять «особистий» характер.

У справах цієї категорії коло потенційних суб’єктів кримінальної відповідальності, як правило, визначене вже на початковому етапі кримінального провадження. У зв’язку з цим, відкриття кримінального провадження за фактами ухилення від сплати податків фактично означає ініціювання кримінального переслідування щодо конкретних осіб, які відповідно до закону можуть бути суб’єктами такого правопорушення.

4.

Вжиття заходів забезпечення кримінального провадження у справах цієї категорії може розцінюватися як свідчення вже наявності підозри у вчиненні відповідного кримінального правопорушення.

Адже однією з ключових передумов застосування заходів забезпечення кримінального провадження є саме наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Доведеність обґрунтованої підозри виступає базовою процесуальною гарантією, яка обумовлює можливість втручання держави у права, свободи та законні інтереси особи в межах кримінального провадження. Її наявність свідчить про те, що зібрані на певному етапі досудового розслідування відомості дають достатні підстави вважати, що конкретна особа може бути причетною до вчинення кримінального правопорушення.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України:

«Стаття 132. Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження

…

3. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням».

У свою чергу, положення ст. 194 КПК України, яка визначає порядок розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, також прямо пов’язують можливість застосування такого заходу з наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. Зокрема, під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов’язаний перевірити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою відповідного кримінального правопорушення:

«Стаття 194. Застосування запобіжного заходу

1. Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні».

Таким чином, доведеність обґрунтованої підозри виступає однією з базових процесуальних передумов застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Її встановлення має принципове значення, оскільки саме на цій стадії здійснюється первинна судова оцінка достатності фактичних даних, що можуть свідчити про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення і власне наявність відповідного правопорушення.

5.

Звісно, на етапі досудового розслідування не застосовується настільки суворий критерій доведеності підозри, як «поза розумним сумнівом», що має бути доведений при ухваленні обвинувального вироку, проте стандарт достатності доказів для встановлення підозри певної особи повинен дотримуватися.

І якщо слідчий суддя надає, наприклад, дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, це свідчить про те, що цим самим суд визнав достатність доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення з ухилення від сплати податків та імпліцитно причетність осіб, які можуть бути спеціальними суб’єктами кримінального правопорушення за ст. 212 КК України у цій справі.

Які заходи можуть застосовуватися для мінімізації ризиків та припинення невизначеності у ситуації, коли буквально офіційна підозра відсутня, а кримінальне провадження триває роками, створюючи «підвішений стан» для відповідних осіб та власне підприємства – платника податків?

...

Повний текст статті доступний лише передплатникам сайту.

Прокоментувати