Аналітика

Уже деякий час в Україні у судовій практиці формується нова категорія спорів – оскарження адміністративного розшуку військовозобов’язаними. Як відомо, відомості про такий розшук вносяться територіальними центрами комплектування (далі – ТЦК) до Реєстру «Оберіг» та передаються до поліції для здійснення доставлення військовозобов’язаних до ТЦК.

Раніше ми вже розглядали проблему розшуку у матеріалі «Бронювання працівника неможливе: «розшук» військовозобов’язаного». На той момент судова практика лише починала формуватися: перші рішення окружних адміністративних судів (далі – ОАС) з’явилися навесні 2025 року. Однак із середини 2025 року спостерігається нова тенденція: деякі суди зайняли позицію, що оскарження адміністративного розшуку військовозобов’язаним має здійснюватися в місцевих загальних судах, а не в ОАС¹. У цьому матеріалі пропонуємо проаналізувати причину такої проблеми, наявну практику судів і наслідки такої невизначеності.

Як формувалася практика

Справи, в яких оскаржується притягнення військовозобов’язаного до адміністративної відповідальності, розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними. А тому військовозобов’язані, не погоджуючись із накладеним штрафом, звертаються до місцевих судів для оскарження відповідної постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Водночас масовою є практика, коли ТЦК вносить запис про розшук військовозобов’язаного до Реєстру «Оберіг» без фактичного притягнення особи до адміністративної відповідальності. У таких справах зазвичай відсутні як протокол про адміністративне правопорушення, так і постанова. Саме тому спори щодо оскарження протиправності дій ТЦК із внесення таких записів традиційно розглядалися ОАС, оскільки йдеться не про притягнення до відповідальності, а про оскарження дій суб’єкта владних повноважень, що має дещо іншу правову природу.

Існує ще й третя категорія, коли одночасно оскаржується як притягнення до адміністративної відповідальності, так і певні неправомірні дії чи бездіяльність ТЦК. У такому випадку справу має розглядати ОАС, оскільки за законом, якщо справа щодо однієї з вимог підсудна ОАС, а щодо іншої вимоги – місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає ОАС.

Оскільки у більшості таких спорів постанови по справі про адміністративне правопорушення не виносилися, військовозобов’язані зверталися до ОАС для оскарження дій ТЦК щодо внесення у Реєстр «Оберіг» відомостей про їхній розшук та оскарження передачі відомостей поліції для здійснення доставлення таких військовозобов’язаних до ТЦК.

І хоча практика судів є неоднорідною, існують рішення, де суди вказували на протиправність дій ТЦК, оскільки законом не передбачено внесення в Реєстр «Оберіг» інформації про адміністративні правопорушення, крім випадків, коли особу вже притягнуто до адміністративної відповідальності. Оскільки у таких випадках військовозобов’язаних не було притягнуто до адміністративної відповідальності, суди зобов’язували ТЦК виключати відомості про розшук із Реєстру «Оберіг».

Рішення Дніпропетровського ОАС від 30.04.2025 у справі № 160/31249/24, рішення Запорізького ОАС від 01.07.2025 у справі № 280/4163/25, рішення Закарпатського ОАС від 30.06.2025 у справі № 260/3478/25, рішення Рівненського ОАС від 26.06.2025 у справі № 460/7078/25, рішення Запорізького ОАС від 05.08.2025  у справі № 280/4569/25 тощо.

Зміна підходу

У серпні – вересні 2025 року з’являється новий підхід: ОАС почали передавати справи щодо оскарження внесення запису про розшук (навіть у тих справах, де особа не притягалася до відповідальності) на розгляд до місцевих загальних судів, пояснюючи це тим, що дії ТЦК щодо розшуку є складовою процесу притягнення до адміністративної відповідальності військовозобов’язаних.

Так, П’ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.08.2025 у справі № 420/23357/25 вказав, що такі дії ТЦК є частиною процесу притягнення до адміністративної відповідальності, незалежно від того, чи було винесено відповідну постанову.

Апеляційний суд займає підхід, що дії ТЦК щодо внесення до Реєстру «Оберіг» даних про розшук пов`язані з безпосереднім виявленням ознак порушення правил військового обліку (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), тобто ознак вчинення адміністративного правопорушення, а дії щодо направлення звернення до поліції для доставлення такого військовозобов’язаного є заходами забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення.

Аналогічна позиція викладена у постанові П’ятого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі № 420/25454/25.

Отже, на сьогодні маємо дві паралельні практики:

• ОАС продовжують відкривати провадження і виносити рішення у цій категорії справ;

Наприклад, у Київському ОАС наразі є орієнтовно 135 справ, в яких відкрито провадження щодо оскарження розшуку і наразі відсутнє рішення. Не можемо виключати, що згодом суди будуть виносити ухвали про передачу справ за підсудністю.

• частина судів передає справи до місцевих судів, вже посилаючись на практику апеляційного суду (наразі спостерігаємо, що деякі такі ухвали оскаржуються в апеляції).

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Одні й ті самі позовні вимоги сьогодні розглядаються у різних судах. Через значну завантаженість судової системи позиція Верховного Суду з цього питання, ймовірно, з’явиться не найближчим часом. Водночас немає впевненості, що наведена позиція апеляційного суду «вистоїть» у касації. Верховний Суд може дійти висновку, що за відсутності постанови по справі про адміністративне правопорушення (тобто коли не оскаржується саме притягнення до відповідальності) спір все ж таки підсудний ОАС, а не місцевим судам.

На практиці це створює ситуацію правової невизначеності:

• звертаючись до ОАС, позивач не має гарантії, що після відкриття провадження справа не буде передана до місцевого суду;
• звертаючись одразу до місцевого суду, існує ризик, що справа, навпаки, буде передана до ОАС.

Такі коливання у визначенні підсудності суттєво затягують розгляд справ. Це відбувається через час, необхідний для набрання законної сили ухвалою про передачу, технічну передачу матеріалів між судами тощо.

Особливої складності додає те, що суди рідко вживають заходів забезпечення позову у справах щодо оскарження дій ТЦК з оголошення розшуку (наприклад, шляхом тимчасової заборони мобілізації таких осіб). Як наслідок, поки триває судовий розгляд, військовозобов’язаний може вже бути мобілізований, і весь процес оскарження фактично втрачає сенс.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

¹Наприклад, для Києва ОАС є Київський ОАС, а місцевим – відповідні районні суди (Голосіївський районний суд міста Києва, Солом’янський районний суд міста Києва тощо).

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2025

Прокоментувати