Аналітика

Однією з важливих подій, якою 2020-й рік запам’ятався для професіоналів з трансфертного ціноутворення (далі – ТЦУ), став програш компанії Coca-Cola у багаторічному й багатомільярдному податковому спорі¹ з Податковою службою США.

Спір стосувався розміру роялті, який компанія Coca-Cola в США одержувала від своїх іноземних афілійованих осіб, що здійснювали виробництво та продаж концентрату для приготування напоїв. Роялті сплачувалися щодо комплексу необхідних для такої діяльності прав інтелектуальної власності, якими володіє компанія Coca-Cola у США.

Цей спір, безперечно, є цікавим з методологічної точки зору. Зокрема, в частині підходів до оцінки справедливого розміру роялті, застосованих фіскальним органом, та відверто критичним сприйняттям судом аргументів платника податків в частині альтернативних методів ТЦУ, розроблених в якості аргументів захисту.

Разом з тим, не менш цікавим цей спір є і з суто юридичної точки зору, а саме розбіжностей у трактуванні попередніх «домовленостей» між платником податків і Податковою службою США.

У відносинах з афілійованими виробниками концентрату Coca-Cola визначала суми роялті, застосовуючи формулу «10-50-50». Ця методика передбачала, що афілійовані виробники мали право залишати собі прибуток у розмірі 10 % виручки, а решта прибутку розподілялася між компанією та афілійованими виробниками 50/50.

Не оцінюючи відповідність такої методики принципу «витягнутої руки», зазначимо, що такий підхід до розрахунку сум роялті не був цілковито власною розробкою компанії.

Це був результат домовленостей з Податковою службою США при врегулюванні попереднього спору з цього ж приводу, що мав місце в 1990-х роках. Так, відповідна методика була зафіксована в угоді про податкові зобов’язання (англ. “Closing agreement”), якою у 1996 році було поставлено крапку у податковому спорі.

Судячи з усього, платник податків вважав, що погоджена методика сприймається і фіскальним органом як така, що забезпечує результат, який відповідає принципу «витягнутої руки». І як мінімум, забезпечує захист від штрафів на підставі норм податкового права США. І це працювало таким чином протягом 10 років після досягнення угоди, адже перевірки податкових органів обмежувалися контролем правильності розрахунків за погодженою методикою.

Однак такий підхід Податкової служби США змінився. На підставі аналізу із застосуванням методу порівнюваних прибутків (аналог методу чистого прибутку в українському законодавстві) податкова зайняла позицію, що у 2007-2009 роках афілійованим виробникам концентрату залишалася надмірна частка прибутку, що не відповідає принципу «витягнутої руки». Відповідно, на думку податкової, Coca-Cola недоплатила податки в США на мільярди доларів.

Очікувано, що важливим правовим аргументом захисту було посилання на факт компромісного погодження методики розрахунку роялті в угоді платника податків з податковою.

Однак цей аргумент не спрацював. Позицію суду з цього приводу можна проілюструвати цитатою з рішення:

«Коротка та (як ми вважаємо) вичерпна відповідь на аргумент позивача полягає в тому, що угода про податкові зобов’язання нічого не говорить про методологію трансфертного ціноутворення, що мала б застосовуватися після 1995 року. Сторони угод про податкові зобов’язання можуть (і в деяких випадках роблять це) приймати на себе зобов’язання щодо оподаткування на визначені майбутні роки. Зі свого боку позивач міг мати бажання забезпечити певність за рахунок необмеженого у часі майбутнього застосування методики 10-50-50. Однак відсутні докази в документі, що Податкова служба США поділяла таке бажання або ж погоджувалася на застосування цього методу

…

В сутності, позивач переконує, що він розраховував на певність в тому, що Податкова служба США дотримуватиметься методики 10-50-50 безкінечно. Однак, позивач не може заперечувати проти заяв Уряду з посиланням на обіцянку, якої Уряд ніколи не давав».

Останнє процитоване речення є вельми красномовним – не варто розраховувати на те, що позиції фіскальних органів залишатимуться незмінними безкінечно. Індульгенції зараз не «в тренді», особливо якщо вони не прописані чітко.

Навіть велика міжнародна компанія з штатними й позаштатними податковими консультантами потрапила в пастку надмірно оптимістичного тлумачення «домовленостей» із державою. Що коштувало дуже дорого.

І це повчальний урок для всіх платників податків. Особливо для платників податків в Україні, які часто будують свою податкову позицію з урахуванням оптимістичного прочитання «висновків» у податкових консультаціях, які здебільшого є цитуванням норм без наведення конкретних позицій, і навряд чи можуть розглядатися як зобов’язуючі для фіскальних органів.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

¹Справа The Coca-Cola Co. v. Commissioner of Internal Revenue (US), 155 T.C. No. 10 (2020) від 18 листопада 2020 року

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2021

Прокоментувати