Блог

Війна – фігня, маневри головніше? (або чому реєстрація податкової накладної важливіша за сплату податку?)

01 квітня, 2019 Блог

Олександр Мінін

Старший партнер КМ Партнери

Ст. 67 Конституції України вимагає від кожного сплачувати податки в порядку і розмірах, встановлених законом. Про обов’язок реєструвати податкові накладні в Конституції згадок не знайдено. Виходячи з розуміння, що в Конституції закріплені головні права та обов’язки, обов’язок зареєструвати податкову накладну принаймні не такий важливий, як обов’язок сплачувати податки.

Однак карають за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної з ПДВ значно суворіше, ніж за несвоєчасну сплату того ж ПДВ:

Так, у разі, якщо сам платник ПДВ виявив, що занизив зобов’язання з ПДВ до сплати, і самовиправився зі сплатою податку, то до нього застосовується штраф 3 % чи 5 % (ст. 50 Податкового кодексу) та пеня у розмірі 120 % від облікової ставки Національного банку України, при цьому пеня нараховується тільки щодо виходу затримки за межі 90 днів (ст. 129 Податкового кодексу).

У разі ж якщо платник ПДВ виписав податкову накладну, однак зареєстрував її із запізненням бодай на 1 день (тобто виправився, виконав вимоги Податкового кодексу щодо реєстрації, хоч і з запізненням), то штраф починається з 10 % від суми ПДВ за накладною і зростає при запізненні в межах 90 днів до 30 % (нагадаємо, що пеня за несвоєчасну сплату податку при самовиправленні в межах такого строку не застосовується), а далі може сягнути і 50 %.

Тобто за самостійну реєстрацію податкової накладної із запізненням у нас карають від мінімум вдвічі (10 % штрафу за запізнення з реєстрацією податкової накладної на 1–15 календарних днів порівняти з 5 % максимального штрафу за несвоєчасну сплату при самовиправленні і сплаті податку із запізненням) до вдесятеро! (50 % штрафу порівняти з тими самими 5 % штрафу) суворіше, ніж за самостійно виправлену помилку при нарахуванні і сплаті податку.

Виходить так: порушення адміністративних вимог щодо реєстрації податкової накладної, яке виконується платником податку самостійно, хоч і з певним запізненням, які не призвели до несплати або несвоєчасної сплати податку (адже ПДВ нараховується і сплачується за податковими деклараціями, а не накладними),

карається від 2 до 10 разів суворіше, ніж

порушення із подання правильної податкової декларації (виправленої самостійно) із запізненням щодо встановлених Податковим кодексом строків, що призвело до несвоєчасної сплати податку.

У голові не вкладається, як і чому так може бути. Адже вимога щодо виписки і реєстрації податкової накладної явно похідна і спрямована у фіналі на забезпечення сплати податку. Тож якщо податок сплачено своєчасно і в повному розмірі, то чи правильно карати за якісь помилки при адмініструванні цього сильніше ніж, власне, за податок?

І чому тоді законодавець почав лише з 10 % і зупинився на 50 % штрафу? Чому б не почати з 1 000 % і до 50 000 %, або, ще краще, мільйону відсотків штрафу для початку? Чи визначаються допустимі розміри штрафів і підстави для їх застосування лише волею (свавіллям) «народних обранців» у Верховній Раді, які голосували за ці норми? І чи можна очікувати, що завтра для платників встановлять ще кілька десятків адміністративних вимог, пов’язаних із податками, і за їх невиконання штрафуватимуть ще суворіше (адже лише податків не вистачає, то чому не знайти ще 101 спосіб здирництва)?

І все ж таки – ні. Таке свавілля суперечить принаймні нормам Конституції України щодо верховенства права (ст. 8) (складовою якого є принцип пропорційності – співмірності) та щодо забезпеченості права власності (ст. 41), вилучення якої можливе тільки для забезпечення інтересів суспільства із збереженням балансу інтересів суспільства та приватних інтересів.

Певна аналогія можливої аргументації з тим, що наводиться у рішенні Конституційного Суду України у справі про податкову заставу (Рішення від 24 березня 2005 року у справі № 1-9/2005):

«<…> 4. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого.
4.1. Конституція України передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю <…> (статті 41, 42).
<…>Положення Конституції України щодо власності кореспондуються зі статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, що жодним чином не обмежує право держави вводити в дію такі закони,  які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
<…>
Виконання конституційного обов’язку, передбаченого статтею 67 Конституції України, реалізується сплатою кожним податків і зборів. <…> При унормуванні цих суспільних відносин держава має право визначати механізми,  які забезпечують платником належну сплату податків і зборів. <…>
4.2. <…>
Положення <…> передбачає, що підставою виникнення права податкової застави є неподання або несвоєчасне подання платником податків податкової декларації. Тим самим законодавець фактично прирівнює неподання або несвоєчасне подання податкової декларації до факту несплати податкового зобов’язання. Але зазначена підстава ще не свідчить про існування податкового зобов’язання у платника податків, а тим більше про виникнення податкового боргу.
Встановлюючи таку підставу для запровадження податкової застави, законодавець не врахував наявність чи відсутність існування податкового зобов’язання, а також наслідки, які можуть настати для платника податків у разі неподання або несвоєчасного подання податкової декларації і неправомірно обмежити право останнього розпоряджатися своєю власністю, що порушує частину першу статті 41 Конституції України. Це дає можливість Конституційному Суду України визнати таким, що не відповідає Основному Закону України, положення <…>.
4.3. Положення <…> передбачає поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків <…> до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу.
<…> При цьому не враховується адекватність суми податкового зобов’язання чи податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків, що не сприяє справедливому вирішенню питань застосування права податкової застави між суб’єктами податкових правовідносин.
На думку Конституційного Суду України, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов’язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов’язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.
У своєму Рішенні Конституційний Суд України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004 зазначив, що справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема розмірність, рівність, мораль, об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків у повному обсязі.
<…>
З огляду на викладене положення <…>, яке передбачає можливість поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків незалежно від суми податкового боргу, порушує справедливе вирішення питань застосування права податкової застави (статті 8, 42 Конституції України), тобто є неконституційним <…>».

Тож «драконівські штрафи» за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних фактично застосовуються тому що ми це допускаємо, не захищаємо свої [в тому числі забезпечені Конституцією] права. А їх, за відсутності активності щодо цього з боку платників податків, ніхто і не потягнеться захищати. Тому пропоную у разі зіткнення з подібними ситуаціями піднімати ці питання в оскарженні та судових процесах і боротися, до Конституційного Суду і ЄСПЛ включно. Борітеся – поборете!

Перегляди 2232