Презентована нещодавно Мінфіном робоча версія ключових показників ефективності (KPIs) для Державної фіскальної служби відносить до ключових показників рівень підтвердження судом рішень процедури адміністративного оскарження. Для цього показника вказується мета досягнути 50% за підсумками 2016 року і 70% в 2017. Тож зараз вона менше 50%, – більшість висновків адміністративного оскарження не витримує судової перевірки.
Щодо варіантів покращення показника, який зараз становить менше 50%, згадується старий анекдот – пропозиція (надана щодо прогнозів, які реалізовувалися на 40%), що приймати слід протилежний зробленому, тоді з 40 без додаткових витрат збільшується до 60. Хоча в процедурі адміністративного оскарження податкових рішень так не виходить.
Однак, ситуація вимагає змін. Про це свідчить загальне невдоволення платників податків станом адміністративного оскарження і наявність різних пропозицій щодо удосконалення. До цього часу всі відомі пропозиції залишають право вирішувати органам виконавчої влади. Однак, чому б не залишити контролюючим органам тільки право оперативного контролю за дотримання податкового законодавства включно із виявленням можливих порушень? А ось вже вирішувати, чи дійсно порушено податкове законодавство, повинні самі платники податків.
Як із судом присяжних, коли вирішує не держава в особі призначеного нею представника, а сама громада через певну кількість представників, які можуть забезпечити достатню репрезентативність.
Для податкових спорів в адміністративній процедурі це можуть бути обрані для розгляду конкретної справи за «лотереєю» платники податків з того ж податку, щодо якого виник спір. За визначенням, вони обізнані з регулюванням з цього податку, а отже можуть скласти належні висновки. Рішення такої колегії присяжних має бути за законом обов’язковим для податкової.
Серед явних плюсів такого підходу: він усуває риск корупції при адміністративному розгляді, адже не податкова вирішує. Усуває «ефект несправного телефону» та залишає осторонь ті викривлення у застосуванні законодавства, які може привносити фіскальна служба з огляду на відомчі інтереси. Тобто при такому розгляді залишаються лише закон і платники податків, як вони його сприймають і застосовують.
І якщо 12 обраних присяжними платників податків, яким щодня доводиться мати справу з відповідним податком, приходять до висновку що порушення немає, то значить саме таке переважаюче розуміння відповідних положень тими, на кого законом покладений відповідний обов’язок. Тобто верховенство права в чистому вигляді.
Не треба лякатися, що представники платників податків будуть ухвалювати рішення тільки на користь «своїх». Більшість платників податків свідомі і соціально відповідальні. Як з присяжними – адже не відмовляють в обвинуваченні тому що «завтра на місці обвинуваченого можу бути я». І щоб бути впевненим, що податковий спір не вирішується за «телефонним правом» або з огляду на негайні потреби бюджету, всупереч закону чи з інших підстав, то, мабуть, варто, щоб він розглядався такими самими платниками?
1735 
Прокоментувати