+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Велика Палата Верховного Суду «зламала» несправедливу практику щодо оцінки вироку за ст. 205 КК стосовно директора контрагента платника податків

31 серпня, 2022 Інформаційні листи

«— Поясніть суду, чому 20 років усе було добре, і раптом така трагедія?

 — Вибачте, пане суддя, але двадцять років тривала трагедія і тільки тепер усе має бути добре!»

(цитата з кінофільму «Той самий Мюнхаузен»)

Нарешті ми почули довгоочікувану справедливу позицію Великої Палати Верховного Суду (далі – Велика Палата), яка стане обов’язковою для судів нижчих інстанцій, щодо оцінки вироку, ухвали про звільнення від відповідальності, протоколу допиту щодо директора контрагента за ст. 205 Кримінального кодексу України (далі – ККУ) при розгляді справи щодо правомірності податкових повідомлень-рішень (далі – ППР).

07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21) Велика Палата розглянула справу за позовом ТОВ «АТБ-маркет» до Східного МУ ДПС про визнання протиправними та скасування ППР і відступила від висновку Верховного Суду України про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю:

«131. З огляду на те, що Верховний Суд України помилково поширив на податкові правовідносини норму статті 205 КК України, що має інший предмет регулювання, Велика Палата Верховного Суду визнає необґрунтованим висновок Верховного Суду України про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

При розгляді цієї справи Велика Палата зауважила, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доказам та обставинам справи, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивача. Були досліджені первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) є підставою для податкового обліку та які містять відомості, що у повній мірі відображають суть спірних господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення.

Нагадаємо, що використання податковими органами у спорах із платниками податків у якості «беззаперечного доказу» нереальності операцій вироків, ухвал про звільнення від відповідальності та протоколів допиту, в яких такі директори заперечують причетність до діяльності підприємства, було поширеною практикою1. Про проблематику та болючість  цього питання фахівці КМ Партнери неодноразово зазначали в оглядах та аналітичних матеріалах, зокрема, в таких:

Фактично, Велика Палата закріпила у своєму рішенні ті підходи, про які фахівці КМ Партнери неодноразово зауважували у зазначених матеріалах та активно використовували у процесуальних документах при захисті інтересів платників податків у судах, а саме:

  • висновок про несумісність фіктивної діяльності з легальною діяльністю не ґрунтується на законодавчих нормах, адже поняття «фіктивне підприємство» відсутнє в законодавстві, натомість склад злочину, передбаченого ст. 205 ККУ «Фіктивне підприємництво», вичерпувався вже на етапі створення/придбання «фіктивного» підприємства та не охоплював подальші господарські відносини такого суб`єкта господарювання з контрагентами;
  • податковий орган повинен дотримуватися принципу індивідуальної відповідальності, адже порушення, допущені одним платником податків, не впливають на права та обов’язки іншого платника податків. Чинне законодавство не покладає на підприємство обов’язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Тому невиконання контрагентами своїх податкових обов’язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та, відповідно, недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків;
  • ст. 205 ККУ декриміналізована: матеріали таких кримінальних проваджень є неналежними доказами, які не можуть обґрунтовувати здійснені податковими органами донарахування;
  • суди повинні враховувати принцип правової визначеності. Платник податку не повинен зазнавати певних негативних наслідків через невизначеність держави, яка в даному випадку виступає у якості Верховного Суду. Платник податку не може належним чином сформувати власну позицію, визначити лінію поведінки і тим більше нести відповідальність, якщо держава має декілька взаємовиключних позицій одночасно та застосовує їх на підставі якихось власних внутрішніх переконань, які невідомі платнику податків;
  • вирок повинен стосуватися взаємовідносин платника податків та контрагента. Суд не повинен брати до уваги будь-який вирок, наданий контролюючим органом;
  • до постановлення вироку у справі матеріали кримінальних проваджень не є належним доказом.

Наразі ж Велика Палата фактично «відмовилася» від використання вироків, ухвал про звільнення від відповідальності, протоколів допиту як преюдиційних для цілей розгляду справи щодо товарності операцій.

Тобто той факт, що суди в кожному конкретному випадку мають надавати оцінку вирокам, ухвалам про звільнення від відповідальності, спростовує їх значення як автоматичного доказу безтоварності операцій. Такі документи мають оцінюватися судами у сукупності з іншими доказами та виходячи з фактичних обставин справи, і автоматично не свідчать про безтоварність усіх операцій контрагента.

Розглянемо далі детальніше Постанову від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19:

  • Велика Палата звернула увагу на декриміналізацію ст. 205 ККУ у зв’язку з необхідністю усунення практики застосування вказаної статті як інструменту зловживань:

«132. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 101-IX, яким виключено статтю 205 КК України.

…склалася ситуація, за якої судами при вирішенні податкових спорів не досліджувалися конкретні операції платника податку з його контрагентом, якого вироком суду у кримінальному провадженні було визнано винним у здійсненні фіктивного підприємництва. Натомість стверджувалося, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, і як наслідок, вирок суду слугував підставою для висновку про нереальність операцій платника податку з його контрагентом. Водночас вирок може слугувати підтвердженням нереальності операцій між платником податку та його контрагентом, тільки якщо він містить посилання саме на ці операції. Визнання вироком суду у кримінальному провадженні підприємства фіктивним не обов`язково означає, що всі його операції з усіма контрагентами були фіктивними за весь період його діяльності.

134. Отже, як зазначено в пояснювальній записці, прийняття Закону № 101-IX спрямоване на усунення практики застосування статті 205 КК України як інструменту зловживань та у спосіб, що не відповідає меті кримінальної відповідальності, та на гуманізацію кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків».

  • Велика Палата підтвердила, що жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства:

«122. Станом на час прийняття Верховним Судом України вказаної вище правової позиції Особлива частина КК України містила склад злочину у сфері господарської діяльності – фіктивне підприємництво (стаття 205), що передбачав створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

123. Отже, стаття 205 КК України охоплювала лише дефекти створення / придбання юридичної особи і вказувала на мету діяльності – прикриття незаконної діяльності. Однак ця норма не вказувала на наслідки такої діяльності для третіх осіб – тих, які мали (свідомо чи несвідомо) господарські відносини з підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності. Наслідки для третіх осіб мають кваліфікуватися окремо за наявності відповідного складу злочину в їх діях.

124. Формулювання Верховного Суду України – «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» – не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні – це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства».

  • Велика Палата звернула увагу на те, що норми чинного законодавства не містять положень про автоматичну незаконність усіх господарських операцій, вчинених суб’єктами господарювання з ознаками фіктивності:

«125. Натомість єдина згадка про суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності міститься у статті 55-1 «Фіктивна діяльність суб`єкта господарювання» ГК України, згідно з якою правовим наслідком фіктивної діяльності суб`єкта господарювання є припинення такого суб`єкта.

126. Ця стаття та інші норми чинного законодавства не містять положень про автоматичну незаконність усіх вчинених таким підприємством господарських операцій.

127. Водночас стаття 55-1 ГК України передбачає, що однією з ознак фіктивності є провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

128. Отже, суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

  • Велика Палата відзначила, що протокол допиту не може бути доказом в адміністративному судочинстві:

«до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві».

  • Велика Палата зауважила на необхідності встановлення вини конкретної особи для притягнення її до відповідальності:

«107. Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. …

109. Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті».

  • Велика Палата підтвердила обов’язковість дотримання принципу індивідуальної відповідальності:

«Велика Палата Верховного Суду вважає, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом».

Таким чином, Велика Палата нарешті підтвердила, що наявність вироків щодо контрагента – це не «автомат» для визнання нереальними операцій, зокрема для цілей оподаткування.

Судам необхідно перевіряти доведеність наявності порушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій – наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв’язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Сподіваємося, що таким рішенням Велика Палата поставила крапку в болючому для добросовісних платників податків питанні встановлення «реальності» господарських операцій за умови наявності у справі вироку, ухвали про звільнення від кримінальної відповідальності, а зміна підходу якнайшвидше знайде оцінку в ході розгляду судами податкових спорів.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Постанови Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі № 826/15034/14 (№ 21-3788а15), від 12 вересня 2017 року у справі № 21-3775а16, Постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у справі № 2а-7075/12/2670, від 15 травня 2018 року у справі № 815/5318/17, від 06 червня 2018 року у справі № 811/2247/14, від 20 червня 2018 року у справі № 826/14465/13-а та від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/13586/13-а.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2022

Перегляди 906

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Верховний Суд нарешті «почув» аргументи платників податків у питанні встановлення «реальності» господарських операцій (і не тільки це) 14 червня, 2021    5581

Декриміналізація «фіктивного підприємництва»: а що на практиці? 02 грудня, 2019    2832

Декриміналізація ст. 205 ККУ і зміни до ст. 212 ККУ – збільшення порогів несплати податків, за яких можливе притягнення до кримінальної відповідальності
Які практичні наслідки по поточних справах?
26 вересня, 2019    22698

Встановити вину не можна засудити
Чи повинен платник нести відповідальність за порушення контрагента
21 березня, 2019    2438

Чи варто довіряти вирокам та іншим рішенням у кримінальних провадженнях за ст. 205 КК України? 12 грудня, 2018    2451

До питання можливої тактики та оновлення підходів до судового розгляду щодо «нікчемних правочинів» 30 листопада, 2018    1937

Як оцінювати бездіяльність податкової щодо припинення сумнівних контрагентів в світлі спорів щодо «нікчемних правочинів» 28 листопада, 2018    2081

Коли є ст. 205 КК відносно контрагента: чи сформована практика ВС? 21 серпня, 2018    3745

«П’яте колесо у возі», або навіщо ст. 205 КК на практиці? 27 червня, 2018    2311

Усі вільні 16 квітня, 2018    1925

Реальне призначення вироків за ст. 205 КК: чи є сенс у ст. 205 КК як такій? 06 квітня, 2018    5262

Оновлення! На розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу для «формування єдиної правозастосовчої практики» щодо оцінки вироку за ст. 205 КК відносно директора контрагента 23 березня, 2018    4088

Прокоментувати