Аналітика

21 червня був прийнятий, а 06 липня 2018 року вже оприлюднений Закон України «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон).

Відповідно до перехідних положень, Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, але вводиться в дію через сім місяців з дня набрання ним чинності, тобто 07 лютого 2019 року.

Цей Закон стає основним нормативним актом, який визначає валютне регулювання в Україні. З дня введення Закону в дію скасовуються Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет), Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ряд Указів Президента України, які стосувалися питань державного валютного регулювання та перелік яких наведено у п. 3 ст. 16 Закону.

1.

Основним нововведенням Закону є докорінна зміна підходу до регулювання валютних операцій, яке досі здійснювалося за принципом «дозволено лише те, що прямо визначено», на протилежний — «дозволено все, що не заборонено». Закон передбачає поступову лібералізацію валютного регулювання, яке в силу кризових явищ в економіці та застарілості наразі суттєво обмежує можливість вільного здійснення валютних операцій та руху капіталу.

Так, Законом скасовується необхідність отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України (далі – НБУ) для здійснення ряду операцій з валютою, пом’якшуються вимоги стосовно граничних строків для здійснення розрахунків за імпорт/експорт товарів за зовнішньоекономічними контрактами.

Одним із прогресивних кроків є скасування Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» № 319/94 від 18 червня 1994 року, яким встановлено обов’язок декларування резидентами України валютних цінностей. Обтяження зазначеного Указу ми розглядали у наших аналітичних матеріалах, зокрема «Юридична фірма “КМ Партнери” звернулась до Адміністрації Президента України та ряду державних установ з листом, у якому просить розглянути питання, пов’язані з обов’язковим щоквартальним декларуванням підприємствами валютних цінностей за межами України».

Законом також пом’якшується відповідальність за порушення валютного законодавства, яка раніше визначалася рядом нормативних актів.

Окремо звертаємо увагу на скасування ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», за якою застосовуються санкції до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в позасудовому порядку, які неодноразово були предметом нарікань бізнес-спільноти як такий, що досить часто де-факто використовувався як додатковий важіль тиску на бізнес.

2.

Поряд із загальною лібералізацією, Закон все ж таки залишає за НБУ досить широке коло повноважень, якими зазначений орган може обмежувати свободу здійснення валютних операцій за умов нестабільності фінансової або банківської системи України.

Так, зокрема, ст. 12 Закону НБУ надаються повноваження щодо визначення своїми внутрішніми актами так званих «заходів захисту», таких як: обов’язковий продаж надходжень в іноземній валюті, встановлення граничних строків розрахунків за імпорт/експорт товарів, встановлення особливостей (дозволів) для здійснення операцій, пов’язаних із рухом капіталів тощо.

Також варто звернути увагу на те, що перехідними положеннями Закону прямо передбачено необхідність розроблення та прийняття НБУ нормативних актів, якими будуть визначені відповідні заходи захисту не пізніше ніж за 30 календарних днів до введення Закону в дію.

Таким чином, робити будь-які висновки стосовно фактичної лібералізації валютного законодавства до прийняття НБУ відповідних нормативних документів, якими можуть бути впроваджені заходи захисту, є передчасним.

Якщо ж лібералізація валютного законодавства, як про це стверджують представники влади, дійсно відбудеться, і застосовані НБУ заходи захисту не будуть настільки жорсткими, як це є зараз, відповідні поліпшення резиденти та нерезиденти зможуть відчути лише починаючи з лютого 2019 року.

3.

Варто зауважити, що законодавець пов’язує кроки щодо лібералізації валютної політики із певними змінами також і у податковому законодавстві. Це, зокрема, слідує прямо із перехідних положень ч. 11 ст. 16 Закону, якою прямо зобов’язано Кабінет Міністрів спільно із НБУ розробити та подати на розгляд Верховної Ради України протягом 6 місяців з дня набрання чинності Законом (тобто до лютого 2019 року) низки законопроектів, якими визначити:

• правила оподаткування контрольованих іноземних компаній;
• правила звітності в розрізі країн для міжнародних груп компаній;
• правила обмеження витрат на фінансові операції з пов’язаними особами;
• правила оподаткування постійного представництва;
• заходи щодо запобігання зловживанням у зв’язку із застосуванням договорів про уникнення подвійного оподаткування;
• процедуру врегулювання спорів з питань застосування конвенцій про уникнення подвійного оподаткування;
• питання впровадження міжнародних стандартів для автоматичного обміну фінансовою інформацією.

Оскільки шестимісячний відлік з моменту набрання Законом чинності вже почався, не виключено, що з початку 2019 року на бізнес в Україні можуть чекати також і комплексні зміни у податковому законодавстві. Зауважимо, що здебільшого вищенаведений пакет законопроектів стосується імплементації деяких кроків мінімального стандарту плану дій BEPS в Україні, дорожня карта реалізації якого була розроблена та опублікована Міністерством Фінансів України ще рік тому на його офіційному сайті.

Цікавим моментом є вимоги щодо розроблення законопроекту з регулювання питання оподаткування контрольованих іноземних компаній. Питання щодо запровадження в Україні оподаткування контрольованих іноземних компаній періодично виникало і раніше, однак, реальних кроків щодо цього не робилося. Тож Закон, можливо, таки стане відправною точкою для впровадження таких змін.

4.

Ключові зміни/положення у сфері валютного регулювання також включають:

1) частина 5 ст. 3 Закону встановлює презумпцію правомірності рішень резидентів та нерезидентів, яка полягає у тому, що у разі, якщо норми Закону або іншого нормативного акта, які регулюють відносини щодо здійснення валютних операцій, допускають неоднозначне трактування, така норма трактується в інтересах нерезидентів та резидентів;

2) частина 3 ст. 4 Закону визначає, що резиденти, з урахуванням обмежень, визначених цим законом, мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через них розрахунки. При цьому необхідність отримання індивідуальної ліцензії НБУ, декларування наявних валютних цінностей, а також штрафи за порушення зазначених вимог Закон не передбачає. Втім, не виключено, що додатково НБУ може прийняти рішення в рамках впровадження заходів захисту у вигляді запровадження дозволів або інших особливостей відкриття рахунків за кордоном та здійснення відповідно валютних операцій;

3) частина 2 ст. 5 Закону визначає, що єдиним законним платіжним засобом на території України є гривня. У свою чергу, зазначена норма також визначає перелік виключень, зокрема:

• операції зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземним інвесторам прибутків, доходів;
• банківські та фінансові операції, які здійснюються на підставі банківської ліцензії;
• операції з іноземною валютою, які здійснюються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, та які мають відповідну ліцензію НБУ;
• операції із розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов’язань України, номінованих в іноземній валюті;
• операції з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті;
• інші операції, визначені Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами НБУ;

4) стаття 6 Закону визначає, що торгівля валютними цінностями тепер здійснюється як на валютному ринку України, так і на міжнародних валютних ринках. Декрет передбачав можливість торгівлі уповноваженими банками валютними цінностями лише на міжбанківському валютному ринку України;

5) як і раніше, фізичні особи мають право переміщувати через державний кордон України валютні цінності в еквіваленті 10 тис. ЄВРО без відповідного декларування таких цінностей у митних органах (ч. 1 ст. 8 Закону);

6) частина 1 ст. 12 Закону встановлює право НБУ запроваджувати заходи захисту в разі наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської/фінансової системи України. При цьому сам Закон не розкриває, у чому саме можуть полягати наведені категорії, що може потенційно створювати підґрунтя для безпідставного обмеження свободи здійснення валютних операцій;

7) законом передбачено, що НБУ може вводити наступні заходи захисту:

• обов’язковий продаж валютної виручки;
• встановлення граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами;
• встановлення особливостей здійснення операцій, пов’язаних із рухом капіталу;
• запровадження дозволів та (або) лімітів на проведення окремих валютних операцій;
• резервування коштів за валютними операціями;
• інші «заходи захисту» відповідно до ст. 71 Закону України «Про національний банк України»;

8) частина 2 ст. 12 Закону встановлює, що вищенаведені заходи захисту можуть бути введені на строк не більше ніж 6 місяців і продовжені на такий самий строк. При цьому у разі продовження дії раніше встановлених «заходів захисту» або встановлення нових «заходів захисту» при умові, що з дня скасування попереднього подібного «заходу захисту» минуло менше ніж 6 місяців, вимагається обов’язкове погодження таких дій із Радою НБУ, яка підтверджує наявність ознак, які стали підставами для їх прийняття;

9) частина 4 ст. 12 Закону передбачає, що у разі запровадження/продовження/припинення заходів захисту, НБУ зобов’язаний протягом 3-х місяців з моменту прийняття відповідного рішення подати до Комітету Верховної Ради України, до предметів відання якого належить питання банківської діяльності, звіт про запровадження заходів захисту;

10) стаття 13 Закону визначає право НБУ встановлювати граничні строки здійснення розрахунків в іноземній валюті за операціями імпорту/експорту. При цьому НБУ також має право встановлювати винятки щодо цієї вимоги, стосовно певних товарів/галузей економіки за поданням Кабінету Міністрів України. В іншій частині порядок здійснення розрахунків за операціями імпорту/експорту та санкції за його порушення змін не зазнає;

11) частина 5 ст. 16 Закону також визначає, що у строк не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати набрання Законом чинності, НБУ зобов’язаний розробити відповідні внутрішні нормативні акти, у відповідності до Закону, в тому числі, й які будуть встановлювати перші заходи захисту;

12) заходи захисту, які будуть прийняті у зв’язку з введенням Закону в дію, будуть діяти до їх скасування НБУ відповідно до ч. 9 ст. 16 Закону. При цьому зазначеною нормою також передбачено, що під час прийняття рішення щодо скасування засобів захисту, НБУ має враховувати, зокрема, набрання чинності законами України про міжнародну співпрацю України у галузі оподаткування, про обов’язок розробки яких вже зазначали вище у розділі 3 даної статті;

13) на законодавчому рівні закріплюється статус електронних грошей (не криптовалют) як валюти. Зокрема, відповідно до п. 5) та п. 6) ч. 1 ст. 1 Закону до іноземної валюти відносяться електронні гроші, номіновані у грошових одиницях іноземних держав та (або) банківських металах, а до національної валюти, гривні — електронні гроші, номіновані у гривні;

14) скасовується ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка встановлювала спеціальні санкції до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі накладення штрафів та тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності;

15) скасовується більшість норм, які визначають відповідальність за порушення валютного законодавства. Так, Законом у ст. 14 передбачена декілька видів відповідальності, в тому числі для юридичних осіб у вигляді штрафних санкцій, для фізичних осіб, посадових осіб юридичних осіб — у вигляді штрафів, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП);

16) частина 4 ст. 14 Закону передбачає, що для юридичних осіб розмір штрафу може бути визначений контролюючим органом у розмірі до 100 % від суми валютної операції та має адекватно відповідати вчиненому порушенню;

17) частина. 4 ст. 16 Закону також вносить зміни до ст. 162 КУпАП та збільшує штраф за незаконне скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави до розміру від п’ятисот до тисячі (раніше від тридцяти до сорока чотирьох) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

18) вносяться зміни до ст. 162¹ КУпАП та встановлюється єдина санкція за порушення порядку здійснення валютних операцій у вигляді штрафу до посадових осіб, юридичних осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від одного до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

19) скасовується відповідальність за незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, яка передбачена ст. 162² КУпАП.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2018

Прокоментувати