Аналітика

Верховний Суд щодо строків звернення до суду з питань, пов’язаних із податками:
(1) «Податкова» Палата Касаційного адміністративного суду підтвердила право на звернення із позовом про стягнення пені за несвоєчасне бюджетне відшкодування ПДВ протягом 1095 днів
(2) Об’єднана Палата Касаційного адміністративного суду підтвердила право на оскарження в судовому порядку нормативно-правового акта протягом усього часу його чинності (тривалості дії)

27 березня, 2019 Інформаційні листи

При розгляді касаційної скарги платника податків у справі № 822/553/17 за позовом про стягнення пені за несвоєчасне відшкодування ПДВ Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П. ключовим питанням було питання строків, впродовж яких платник має право звертатися до адміністративних судів із позовною заявою про стягнення такої пені.

1.1.

На попередніх етапах цієї справи суди обрали з цього питання скоріше обмежувальну позицію. Зокрема, Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.03.2017 року у справі № 822/553/17, яка була залишена без змін Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 року, суд першої інстанції залишив позовну заяву платника без розгляду з наступних підстав (цитата):

«У даному випадку ПАТ “Славутський комбінат “Будфарфор” було відшкодовано суму ПДВ з порушенням визначених ПК України строків, тому товариство набуло право на нарахування пені згідно п. 200.23 ст. 200 ПК України.
Однак на переконання суду, звернення з адміністративним позовом до суду щодо стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з ПДВ, має здійснюватись з дотримання строків, встановлених законодавством.

Відповідно до ч.1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

…

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

…

При цьому, до спірних правовідносин не застосовуються строки давності, визначені ст. 102 ПК України, оскільки її положення не регулюють строків давності для звернення до суду з позовною вимогою про стягнення пені, нарахованої відповідно до п. 200.23 ст. 200 ПК України, так як вказане у позовній заяві є бездіяльністю податкового органу, та не є рішенням щодо нарахування санкцій або донарахування податків.
Отже строк звернення до суду із таким позовом становить шість місяців, і почав обчислюватись з 04 квітня 2015 року та 30 травня 2015 року та відповідно сплив 05 жовтня 2015 року та 01 грудня 2015 року».

Тобто суд першої інстанції, рішення якого було залишено в силі судом апеляційної інстанції, залишив позовну заяву платника без розгляду, виходячи із розуміння, що на позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасне відшкодування ПДВ поширюється виключно 6-місячний строк позовної давності.

1.2.

При розгляді в касаційному порядку колегія суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду Ухвалою від 24.10.2018 року у вказаній справі № 822/553/17 (провадження № К/9901/35351/18) прийняла рішення про передачу даної справи на розгляд до Палати, до якої входить така колегія, вказавши:

«Верховний Суд вже розглядав справу з подібними правовідносинами, а саме (справа № 816/1369/17; адміністративне провадження № К/9901/307/17) … про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.
Так, у постанові від 17 квітня 2018 року по згаданій справі Верховний Суд дійшов правового висновку про те, що позовні вимоги стосовно стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України можуть бути заявлені в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов’язань, тобто протягом 1095 днів, й, як наслідок, позицію судів попередніх інстанцій про можливість звернення до суду із такими позовними вимогами лише в межах строку, визначеного частиною другою статті 99 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), визнав помилковою.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом й, зокрема, у постанові від 11 вересня 2018 року по справі № 812/103/15 (адміністративні провадження №№ К/9901/8543/18, К/9901/8544/18).
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка розглядає цю справу, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування статті 102 ПК України у подібних правовідносинах, викладеного раніше у рішеннях Верховного Суду,..».

Тобто колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П. вбачали підстави відступити від правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах, та, по суті, підтримати негативні для платника рішення в цій справі судів попередніх інстанцій, і сформувати на рівні Верховного Суду нову практику, якою обмежити право платників на стягнення пені за несвоєчасне здійснення бюджетного відшкодування з ПДВ – 6 місяцями.

1.3.

З процесуального погляду така передача в цій справі з пропонованою позицією була обумовлена ч. 1 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої:

«1. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати».

– справу було передано на розгляд до Палати, до якої входить така колегія суддів.

У свою чергу, нагадаємо, що 06 грудня 2017 року на зборах суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, збори суддів прийняли рішення про створення трьох палат для розгляду адміністративних справ:

Палата щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів;
Палата захисту соціальних прав;
Палата виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян.

Відповідно, оскільки справа є податковою та розглядалась колегією суддів у складі Палати щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів – саме на розгляд даної Палати і було передано розгляд такої справи.

1.4.

14 березня 2019 року «податкова» Палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглянула дану справу та Постановою Верховного Суду від 14.03.2019 року виклала рішення щодо застосування строків давності у справах щодо стягнення пені, відповідно до якої:

«Отже, ПК України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників спірних відносин…
Вирішуючи питання щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду слід врахувати й те, що в силу положень пункту 102.4 статті 102 ПК України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу.
Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.
Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду вважає, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов’язань, тобто протягом 1095 днів».

Тобто Верховний Суд підтвердив раніше прийняту позицію щодо права платників податків на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про стягнення пені за несвоєчасне відшкодування ПДВ – протягом 1095 днів із моменту здійснення такого відшкодування.

Як важливий момент варто підкреслити, що при обґрунтуванні дотримання такої позиції Верховний Суд виходив, зокрема, із загальних елементів верховенства права, зокрема дотримання принципів справедливості, рівності та балансу у відносинах між платниками та державою. І це можна тільки вітати.

Постановою від 13.03.2019 року у справі № 712/8985/17 (провадження № К/9901/49333/18) Верховний Суд у складі колегії суддів Об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду (далі – Суд): судді-доповідача – Бевзенка В.М., суддів: Олендера І.Я., Гімона М.М., Гриціва М.І., Данилевич Н.А., Ханової Р.Ф., Смоковича М.І., розглянув справу щодо строків оскарження нормативно-правових актів у судовому порядку.

2.1.

При цьому, як і в розглядуваному в попередньому розділі випадку, суди попередніх інстанцій зайняли обмежувальну позицію. Так, Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.11.2017 року у справі № 712/8985/17, залишеною без змін Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018 року, позов ТОВ «Черкаська будівельно-торгова компанія» до Черкаської міської ради про визнання нечинним, таким, що не набрало чинності, рішення Черкаської міської ради від 22.01.2015 року за № 2-672 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» – залишено без розгляду.

Підставою для такого рішення стали висновки судів попередніх інстанцій про те, що (цитата з Постанови Верховного Суду від 13.03.2019 року):

«Залишаючи позов без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду, далі –КАС України), суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач, звернувшись у липні 2017 року до суду з позовом про скасування Рішення №2-672, пропустив шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 99 КАС України, без поважних на те причин.
Визнаючи причини пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач був обізнаний про існування Рішення №2-672 у 2015 році, оскільки саме в цьому періоді його застосовував при самостійному обчисленні, декларуванні і сплаті податків до місцевого бюджету. Крім того, суди дійшли висновку про те, що обставини належного чи неналежного оприлюднення оскаржуваного рішення міської ради не впливають на факт обізнаності позивача про це рішення».

Таким чином, суд першої інстанції, рішення якого було залишено в силі судом апеляційної інстанції, залишив позовну заяву платника без розгляду, виходячи із розуміння, що нормативно-правовий акт може бути оскаржено виключно протягом 6-ти місяців з дати його прийняття.

2.2.

У свою чергу, на етапі розгляду касаційної скарги на вказані рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого – Шипуліної Т.М., суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В. Ухвалою від 11.09.2018 року у справі № 712/8985/17 (провадження № К/9901/49333/18) прийняли рішення про передачу справи на розгляд Об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду, вказавши:

«Нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування, який набрав чинності, вважається обов’язковим для виконання та прийнятим у порядку та в межах відповідних повноважень, поки відповідно до встановленої процедури не буде встановлене інше (презумпція законності).
Добросовісне використання, виконання або дотримання положень чинного нормативно-правового акту особою, якою він оскаржується, не може вважатися порушенням прав, свобод або інтересів такої особи у розумінні частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017).
Враховуючи завдання адміністративного судочинства – захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, а також з огляду на відсутність чіткого регулювання питання щодо строку реалізації права на позов про оскарження нормативно-правового акта та обставин, з якими процесуальний закон пов’язує початок перебігу строку звернення до суду, враховуючи специфіку предмету такого спору, суд дійшов висновку про необґрунтованість обмеження права на звернення з таким позовом процесуальними строками.
Відповідно до частини другої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об’єднаної палати».

У зв’язку з наведеним, вважаючи незаконним обмеження права на звернення з позовом про скасування нормативно-правового акта процесуальними строками, колегія суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий – Шипуліна Т.М., судді: Бившева Л.І., Хохуляк В.В.) передала справу № К/9901/49333/18 на розгляд Об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

2.3.

У свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України:

«4. До складу об’єднаної палати входять по два судді, які обираються зборами суддів Касаційного адміністративного суду, зі складу кожної із судових палат Касаційного адміністративного суду та голова Касаційного адміністративного суду».

2.4.

13 березня 2019 року Об’єднана Палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглянула дану справу та Постановою Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 712/8985/17 (адміністративне провадження № К/9901/49333/18) виклала рішення, відповідно до якого:

«Суд зазначає, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб’єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.
Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.

…

З урахуванням вищезазначеного, можна зробити ВИСНОВОК, що за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 99 КАС України. У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися УСІМ ЧАСОМ ЧИННОСТІ цього нормативно-правового акту».

Тобто Верховний Суд підтвердив право платника податків на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, за умови перебування такого платника податків у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом – протягом усього часу чинності такого нормативно-правового акту.

* * *

Вважаємо згадані рішення Верховного Суду і продемонстрований ним із цих питань підхід прикладом неупереджених, справедливих та законних рішень, винесених дійсно з виконанням покладеного на адміністративне судочинство завдання – захист фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. І такий захист, вважаємо, наведеними рішеннями беззаперечно було здійснено, а також забезпечено панування конституційного принципу верховенства права в цих випадках.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

Перегляди 17472