Аналітика

01 липня 2022 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», проект зареєстровано під № 7251 (далі – Закон). Закон вносить зміни як у «постійні» закони України – такі, як Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП), «Про відпустки», «Про оплату праці», так і «тимчасовий» закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Таким чином, певні норми Закону матимуть постійний характер, а деякі діятимуть лише протягом періоду дії воєнного стану. У цьому матеріалі ми розглянемо лише основні зміни, які вносить Закон.

І. ПОСТІЙНІ ЗМІНИ

1. Скасовано гарантію зі збереження середнього заробітку військовослужбовцям

Як повідомили автори законопроекту, цей крок було здійснено з метою передачі від роботодавця до держави функцій соціального забезпечення захисників України в період війни.

Водночас за роботодавцем все ж таки зберігається обов’язок зі збереження за військовослужбовцями посади та роботи.

Однак постає питання – з якого моменту можна перестати зберігати середній заробіток за мобілізованим працівником? Закон набуває чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Отже, починаючи з дня набрання чинності Законом (очікуємо, що це відбудеться в липні), у роботодавця відсутній обов’язок зі збереження середнього заробітку за мобілізованим працівником. А тому працівнику варто нарахувати та виплатити середній заробіток за ту частину місяця, що припала до набрання Законом чинності.

Звертаємо увагу, що якщо працівникові на початку липня буде виплачено аванс у більшій сумі, то повернути такі кошти примусово роботодавець не зможе. Повернення таких зайво виплачених коштів може бути здійснено працівником лише в добровільному порядку.

Ми не вбачаємо необхідності видавати наказ про припинення виплати мобілізованому працівнику середнього заробітку, адже існує пряма норма закону, на підставі якої роботодавець здійснює відповідні дії.

У наших попередніх матеріалах ми піднімали питання збереження середнього заробітку за добровольцями територіальної оборони (детально у матеріалі «Чи є у роботодавця обов’язок зберігати за добровольцем територіальної оборони його місце роботи та середній заробіток?»). Так, органи державної влади підтримували поширення трудових гарантій на добровольців територіальної оборони, проте обґрунтування для цього були різні. Держпраці прирівнювала добровольців територіальної оборони до військовослужбовців та застосовувала ч. 3 ст. 119 КЗпП, проте інші органи державної влади вважали, що добровольці територіальної оборони виконують державні та громадські обов’язки, а тому на них поширюється ч. 1 ст. 119 КЗпП.

І ось, де тепер виникає неузгодженість. Закон скасовує гарантію щодо збереження середнього заробітку лише в ч. 3 ст. 119 КЗпП, проте така гарантія залишається в ч. 1 ст. 119 КЗпП.

...

Повний текст статті доступний лише передплатникам сайту.

Прокоментувати