Аналітика

В продовження низки публікацій та оглядів щодо кримінальних проваджень за ст. 212 Кримінального кодексу України (далі – «КК України»), зупинимось на актуальному питанні щодо звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 212 КК України.

Так, в 2015 році майже 49 %¹ кримінальних проваджень щодо ухилення від сплати податків (в яких було оголошено про підозру) направлені до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Згідно з даними звіту судів першої інстанції та даними Єдиного державного реєстру судових рішень, протягом 2015 року 41 % кримінальних проваджень судом було закрито у зв’язку зі звільненням від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 212 КК України².

Нагадаємо, звільнення особи від кримінальної відповідальності у відповідності до положень ч. 4 ст. 212 КК України можливе, «[…] якщо вона [особа, яка вчинила діяння] до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня)».

Виходячи з букви закону, для звільнення на підставі ч. 4 ст. 212 КК України необхідна сплата податків та шкоди від імені особи, що вчинила діяння. Тобто у випадку з класичним сценарієм кримінального провадження щодо ухилення від сплати податків проти директора та/ або бухгалтера платника податків – юридичної особи, за буквального тлумачення, сплата має здійснюватись директором або бухгалтером платника податків.

Однак чи так це на практиці? Спробуємо з’ясувати, хто насправді здійснює сплату податків і штрафів для звільнення від відповідальності за ч. 4 ст. 212 КК України.

З цього приводу звернемось до наявних у публічному доступі Єдиного державного реєстру судових рішень ухвал судів про звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 212 КК України та закриття провадження у справі.

За результатами аналізу відповідних ухвал судів³, що винесені протягом 2015 року, нам вдалося ідентифікувати чітко:

• 46 рішень про звільнення від кримінальної відповідальності, де сплата податків та штрафів здійснювалася юридичною особою;
• 33 рішення – особою, якою вчинено діяння (директором або головним бухгалтером) та
• 23 рішення – без зазначення суб’єкта, яким сплачено податки та штрафи.

При цьому, аналізуючи більш детально зміст зазначених вище ухвал суду про звільнення від кримінальної відповідальності, у яких формально зазначено про сплату податків і штрафів службовою особою (директором або головним бухгалтером), можна зробити висновок, що вірогідно 14 із 33 зазначених вище рішень такого роду стосуються-таки фактично сплати все ж юридичною особою⁴.

У відсотках співвідношення за результатами підсумкового аналізу виглядає таким чином:

58,3 % – сплата податків і штрафів здійснювалась юридичною особою-платником податків,

18,4  % – службовими особами,

23,3 % – тільки на основі тексту рішення не можливо встановити, ким здійснювалась сплата податків і штрафів.

Отже, у 2015 році в більшості випадків сплата податків і штрафів здійснювалась юридичною особою, на підставі чого суди звільняли від кримінальної відповідальності відповідних службових осіб (директора та/ або головного бухгалтера).

Звільнення судами перших інстанцій службових осіб від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 212 КК України при сплаті податків та штрафів юридичними особами-платниками податків, в цілому, узгоджується з практикою вищих судів.

На доказ цього можна послатися на рішення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2013 року у справі № 5-233км13⁵.  Це рішення інколи наводять як свідчення, що податки і штрафи мають бути сплачені власне службовою особою. Однак такого категоричного імперативу немає. У вказаному рішенні Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновків про те, що для звільнення за ч. 4 ст. 212 КК України має бути дотримана низка умов: (1) визнання винними підсудних та встановлення факту вчинення злочину, а також (2) участь винної особи у сплаті податків і штрафів.

У зв’язку з тим, що у справі № 5-233км13 Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ було встановлено, що, по-перше, підсудні вини не визнавали, ухилення від сплати податків не було належним чином встановлене (цитату наводимо у примітці⁶), по-друге, на час сплати податків і штрафів відповідні особи вже не були службовими особами підприємства і тому не впливали на процес сплати підприємством податків і штрафів.

Звернемось детальніше до позиції Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо участі винної особи у сплаті податків і штрафів:

«Крім цього, умовою застосування спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ч. 4 ст. 212 КК України, є позитивна посткримінальна поведінка особи, яка до притягнення до кримінальної відповідальності сплачує належні суми податків і зборів, а також пеню і фінансові санкції.

Виходячи з положень ст. 18 КК України, згідно з якими суб’єктом злочину є фізична особа, принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності, а також зі змісту ч. 4 ст. 212 КК України, для застосування даної норми закону щодо посадової особи підприємства, яке є платником податків, ця особа повинна взяти особисту дієву участь у сплаті підприємством належних сум податкового боргу, пені або фінансових санкцій. Така участь може виражатись у вчиненні дій, спрямованих на погашення заборгованості, в межах своїх службових повноважень, або у внесенні з цією метою коштів на рахунок підприємства чи в відшкодуванні сплачених юридичною особою сум. Якщо ж такі суми сплачені підприємством без участі посадової особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, положення ч. 4 ст. 212 КК України застосуванню не підлягають».

Тобто у рішенні від 14 лютого 2013 року у справі № 5-233км13 Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ не стверджував, що сума має бути сплачена виключно фізичною особою особисто, а сформував позицію про необхідність вчинення з боку фізичної особи дій в межах службових повноважень, спрямованих на сплату податків і штрафів.

Таким чином, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ підтвердив, що податки і штрафи можуть сплачуватися як фізичними, так і юридичними особами-платниками податків, але якщо сплата здійснюється з рахунків юридичної особи-платника податків, відповідні особи, які вчинили діяння, мають сприяти погашенню заборгованості діями в межах службових повноважень.

Такий підхід цілком логічний, адже якщо вважати, що нараховані податки і штрафи мають бути сплачені службовою особою платника податків, то чи звільняє це власне юридичну особу-платника податків від такого зобов’язання? І чи не виникає тоді фактично вимога щодо подвійної сплати?

Тож на сьогодні можна вважати сформованим підхід, що сплата податків і штрафів юридичною особою, найімовірніше, звільняє службову особу такого платника від відповідальності. З огляду на практику Європейського суду з прав людини, яка визнає власне законом не просто писану норму, а, скоріше, сукупність писаної норми з усталеною переважною практикою правозастосування, такий підхід слід вважати закріпленим законом.

Водночас нечіткість писаної норми з цього питання дає певні можливості для зловживання в конкретних випадках маніпулятивними підходами правоохоронних органів. Так, наприклад, обіцянка звільнення від відповідальності за умови сплати юридичною особою часто-густо звучить на підкріплення пропозицій про визнання ухилення від сплати податків. Однак, коли особа не визнає умислу на вчинення такого злочину і планує доводити свою невинуватість, то доводиться часто чути від слідчих, що в такому випадку сплата юридичною особою вже не звільнить від відповідальності. На думку авторів, це не так. Однак з такою погрозою доводиться рахуватися під час прийняття рішень.

Тож уточнення й чітке визначення писаною нормою з цього питання є досить важливим.

Відповідні пропозиції щодо уточнення положень ч. 4 ст. 212 КК України містяться у законопроекті №3448 (детальніше на нашому сайті у розділі «Проекти та видання» про «Проект Закону № 3448» за посиланням). Сподіваємося, що з прийняттям вказаного законопроекту розглядувана в цьому листі проблема недостатньої визначеності, ким власне мають бути сплачені податки і штрафи для звільнення від відповідальності, буде вирішена.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

¹За даними статистичної інформації органів Генеральної прокуратури про підозру було оголошено у 142 кримінальних провадженнях. Направлення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності відбулось у 70 кримінальних провадженнях. Статистична інформація наводилась нами у оглядовому листі «Статистика щодо кримінальних проваджень за ст. 212 КК України або яким був для платників податків 2015 рік» на нашому сайті за посиланням.

²За даними звіту судів перших інстанцій, в 2015 році за ст. 212 КК України закрито 246 кримінальних проваджень. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, 103 кримінальних провадження закрито на підставі ч. 4 ст. 212 КК України.

³Результати аналізу із зазначенням реквізитів і пошукових даних відповідних судових рішень наводяться у додатку 1 до цього листа.

⁴За текстом судових рішень йдеться про сплату службовою особою, проте із даних про підтвердження інтегрованою карткою платника податків, реквізитів платіжних доручень і інших обставин, зазначених в рішеннях, вбачається, що сплата здійснювалась все ж юридичною особою-платником податку.

⁵Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2013 року у справі № 5-233км13 доступна у Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням.

⁶«Необхідною умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є встановлений у передбаченому законом порядку факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину.

Виходячи з наведеного, відповідно до роз’яснень, які містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», при вирішенні питання про таке звільнення суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів – з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні. Лише за таких умов можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.

Як убачається з матеріалів справи і протоколу судового засідання, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у судовому засіданні не визнавали вину в пред’явленому обвинуваченні, …

З урахуванням наведеного, суд, дійшовши висновку про винуватість ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у вчиненні діяння, поставленого їм за провину, належним чином не перевірив їх доводів про відсутність умислу на ухилення від сплати податків, що мало істотне значення для вирішення питання про наявність або відсутність у діях цих осіб складу злочину.

Суд, порушивши встановлений ст. 257 КПК України принцип безпосередності судового розгляду, обґрунтував свої висновки даними, що містяться в численних письмових документах (первинних бухгалтерських, банківських, фінансово-господарських тощо), які в судовому засіданні не досліджувалися (т. 9, а. с. 87-91)».

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2016

Прокоментувати