Блог

Максим Олексіюк

Партнер КМ Партнери

Вікторія Мінець

Старший радник КМ Партнери

06 лютого 2018 року Верховна Рада ухвалила в цілому проект закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (зареєстрований за № 4666 від 13.05.2016 року, далі – Закон про товариства). Остаточне затвердження цього закону тепер залежить від підпису Президента України. Остаточного тексту ухваленого проекту (з правками) в публічному доступі ще немає, тому коментар нижче даємо з урахуванням останнього тексту законопроекту від 10.01.2018 року, з урахуванням змісту стенограми пленарного засідання від 06.02.2018 року.

На що слід одразу звернути увагу:

• Безвідкличні довіреності

Стаття 8 Закону про товариства впроваджує можливість учасників товариства видавати безвідкличні довіреності, тобто такі, які неможливо відкликати протягом строку, на який видана довіреність. Така довіреність може бути видана з метою виконання або забезпечення виконання зобов’язань учасників як сторін корпоративного договору (ще одна новела Закону про товариства), предметом яких є права на частку у статутному капіталі або повноваження учасників.

Сама безвідкличність довіреності суперечить загальному принципу фідуціарних (від. лат. fiducia – «довіра») відносин щодо можливості їх припинення в будь-який момент принципалом або довіреною особою, що зберігається з часів римського права.

Вбачається, що керівник материнської компанії (представляючи юридичну особу-учасника) може видати таку довіреність на контрольовану особу і гарантувати собі контроль щодо дочірньої компанії навіть в умовах його звільнення з материнської, позбавляючи таким чином материнську компанію можливості контролю щодо належної їй дочірньої структури. Особливо «привабливою» така опція виглядає відносно державної частки участі у товариствах.

Недолугим «запобіжником» зловживання безвідкличною довіреністю виступає ч. 3 ст. 8 Закону про товариства, згідно з якою у разі порушення прав та інтересів довірителя, представник на вимогу довірителя має припинити користуватися безвідкличною довіреністю та відмовитися від неї, а у разі виникнення спору безвідклична довіреність може бути скасована судом. Очевидною практикою цієї норми буде ігнорування представниками вимоги довірителя «припинити користуватись» безвідкличною довіреністю та виникнення нового масиву судових справ про скасування безвідкличних довіреностей.

• Повідомлення кредиторів про зменшення статутного капіталу

Стаття 19 Закону про товариства зобов’язує повідомляти кредиторів про зменшення статутного капіталу (як і чинний закон «Про господарські товариства», ст. 52). При цьому законодавець ігнорує той факт, що розмір статутного капіталу не є показником майнового стану товариства та його здатності виконувати зобов’язання перед кредиторами. Про це більше свідчить, зокрема, вартість та структура (ліквідність) чистих активів товариства. Більше того, сам Закон про товариства пов’язує розмір чистих активів товариства із визначенням значного правочину (про що детальніше у наступному пункті) та створює ризики для кредиторів у вигляді звільнення боржника від зобов’язань за правочинами, які не були належним чином погоджені.

Не зважаючи на все наведене, Закон про товариства не зобов’язує інформувати кредиторів про зменшення чистих активів товариства більше ніж вдвічі. Є лише необхідність обговорення цього на загальних зборах (див. ст. 32 Закону про товариства), проте, кредитори не матимуть можливості дізнатися про ці обговорення.

• Значні правочини

Законом про товариства (ст. ст. 45, 47) передбачено, що значний правочин (що перевищує 50 % чистих активів на кінець попереднього кварталу або інший визначений статутом поріг), вчинений без згоди зборів або наглядової ради (або не погоджений ними постфактум), не створює обов`язків для товариства.

Це означає, що всі муситимуть щоквартально перевіряти баланси та статути своїх контрагентів, а також вимагати прийняття таких рішень загальними зборами. Навіть наявне рішення зборів не гарантує чинність угоди – проведені з порушенням процедури збори створюватимуть додаткові ризики для правочинів. Отже, необхідно також буде перевіряти й належність зборів (хоча засоби для такої перевірки мінімальні).

Також ч. 4 ст. 45 Закону про товариства передбачено, що якщо замість кількох правочинів товариство могло вчинити один значний правочин, то кожен із таких правочинів вважається значним. При цьому період, за який товариство могло вчинити один правочин формально не обмежений. Тобто імовірний ризик, що як тільки чергова партія поставок від контрагента перевищить 50 % його чистих активів – всі попередні поставки будуть вважатись значними правочинами та вимагатимуть отримання погодження.

Наведені норми є мрією недобросовісних боржників. Вони повертають давню практику уникнення виконання зобов’язань шляхом оскарження непогоджених угод. Можливо навіть штучно заздалегідь створити такий дефект для правочину, виконання якого треба уникнути. Внаслідок цього Закон про товариства суттєво знижує захист прав кредиторів товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Прокоментувати