Блог

Олександр Шемяткін

Партнер КМ Партнери

Протягом 20 років обов’язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не поширювався на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Формально обов’язок існує, але наслідків, як для бізнесу, не існує. Відсутній такий обов’язок і в державних органів. Йдеться про мільйони робочих місць. Виникає запитання, а чому так?

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Конституція України визначила як обов’язок держави забезпечити соціальний захист, так і джерело фінансування – кошти від загальнообов’язкового соціального страхування та бюджетні кошти.

Стаття 10 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі – Закон) передбачає, що фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі – Фонд), місцевих бюджетів.

Часткова втрата працездатності залишає можливість працювати. Так чому держава не виконує свої зобов’язання, шляхом працевлаштування осіб з інвалідністю саме в структури, які фінансуються за рахунок бюджету? Скільки осіб з інвалідністю працевлаштовано у Мінсоцполітики чи у Фонді? Чому в державних органах та структурах, які фінансуються за рахунок бюджету, особи з інвалідністю не мають пріоритет у працевлаштуванні?

За даними Мінсоцполітики, станом на 01 січня 2020 року в Україні було приблизно 2,7 млн осіб з інвалідністю, з них 900 тис. осіб з II групою інвалідності та 1416 тис. осіб з III групою інвалідності. Тобто більшість осіб з інвалідністю могли бути зайняті якраз у структурах, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. До цього ще можна додати 200 тис. посад держслужбовців.

Але всі ці роки обов’язок по працевлаштуванню покладали на бізнес. Якщо бізнес не виконував такий обов’язок, то Фонд стягував санкції. Наскільки можна зрозуміти із законопроекту № 5344-д від 18 листопада 2022 року, який прийнятий за основу, то Фонд втомився судитися. Така втома, мабуть, пояснюється ще й тим, що якщо підприємство повідомляло органи про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, а органи не забезпечували їх працевлаштування, то суди відмовляють Фонду у стягненні санкцій.

Законопроект № 5344-д передбачає замість санкцій стягувати щомісячні внески та пеню і штраф у випадку прострочення. Тобто запроваджує новий податок без внесення змін до Податкового кодексу. Як це можливо? Пишеш у законі, що податок – це не податок, і все. Це приблизно те саме, якщо б в одному з профільних законів зазначити, що передбачене кримінальним кодексом діяння, вчинене держслужбовцем, не є злочином.

Так, пункт 17 законопроекту передбачає доповнити Закон статтею 18-2 такого змісту:

«Роботодавці, які використовують працю щонайменше 25 працівників (далі – платники внеску), зобов’язані щомісяця сплачувати внесок на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю (далі – внесок)… Внесок не входить до системи оподаткування. Збір внеску здійснюється до державного цільового фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення соціальних, трудових, освітніх прав осіб з інвалідністю».

За несвоєчасну сплату внеску законопроект передбачає нарахування пені і штрафу. Законопроект також передбачає, що державний цільовий фонд соціального захисту осіб з інвалідністю є «складовою Державного бюджету України». Так чому це не податок чи збір?

Нагадаємо, що відповідно до статті 6 Податкового кодексу України, податок – обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збір – обов’язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди. Маєш 25 людей у штаті – плати безумовний платіж (податок), який називається внесок. Або так: не створив робоче місце для осіб з інвалідністю, отримав вигоду – плати збір, який називається внесок.

Україна вже декілька десятиліть намагається зменшити навантаження на фонд оплати праці, а законопроект № 5344-д цей тягар збільшує. Логіка, яка закладена в законопроекті, є шкідливим прикладом, який дозволяє запроваджувати через такий прихований механізм купу нових податків, називаючи їх черговим внеском. Нагадаємо, що підприємства сплачують єдиний соціальний внесок, який розподіляється в тому числі на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Правовий нігілізм – характерна ознака роботи державних органів в Україні. Ще одна ознака перекладання виконання своїх функцій на приватний сектор. Ситуація із працевлаштуванням осіб з інвалідністю класичний приклад обох ознак. Судова практика яскраво демонструє, як центри зайнятості неспроможні працевлаштувати осіб з інвалідністю, а Фонд постійно намагається стягнути санкції за це з підприємств.

Під час повномасштабної війни значно зростає кількість осіб з інвалідністю, які мають обмежену здатність самостійно пересуватися. Але такі особи можуть займати посади в державних органах та виконувати роботу в структурах, що фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів. Тому подальший розвиток системи соціальної підтримки осіб з інвалідністю має відбуватися саме в такому напрямку, що відповідає вимогам Конституції України та Закону. Бізнес має заохочуватися до створення робочих місць для осіб з інвалідністю, а не каратися за те, що в умовах виживання він ще не виконав покладені на державу функції, профінансовані бізнесом у податках. Законопроект № 5344-д поширює сплату внесків і на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Начебто розуміння, що працевлаштування осіб з інвалідністю це насамперед функції держави, з’являється, але інструментарій використовується в законопроекті некоректний, і державні органи знову не приймають у цьому участь.

Прокоментувати