Аналітика

24 грудня 2023 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» (далі – Закон).

Початковою метою прийняття Закону було уточнення та осучаснення окремих норм трудового законодавства, що регулюють питання надання та використання відпусток. Однак майже за рік очікування законопроект «обріс» іншими положеннями, які зовсім не стосуються відпусток. Значна їх частина з’явилася тільки перед другим читанням. Далі у цій статті пропонуємо розглянути зміни, які все ж таки були прийняті Верховною Радою України.

І. Перенесення вихідних

До прийнятих змін ч. 4 ст. 67 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) було передбачено, що Кабінет Міністрів України може рекомендувати перенесення вихідних та робочих днів не пізніше ніж за три місяці до таких днів, а роботодавець у разі застосування таких рекомендацій не пізніше ніж за два місяці видавав наказ (розпорядження) про таке перенесення. Прийнятим Законом відповідна норма виключена.

Натомість Закон доповнив КЗпП нормою, відповідно до якої перенесення вихідних та робочих днів, крім випадків, встановлених КЗпП, визначається трудовим та/або колективним договором. Якщо це питання не врегульоване у внутрішніх документах, то перенесення вихідних та робочих днів здійснюється за наказом роботодавця, погодженим з профспілкою (у разі відсутності профспілки – уповноваженим представником працівників).

Варто зауважити, що Закон не встановлює термін прийняття такого рішення роботодавцем та доведення до відома працівників, як це було раніше. Однак вважаємо, що в мирний час роботодавець повинен повідомляти працівників про прийняте рішення не пізніше ніж за два місяці. Це пов’язано із необхідністю дотримання приписів ст. 32 КЗпП щодо строку повідомлення про істотні умови праці, до яких належить і режим роботи. У період воєнного стану зазначене положення не застосовується, повідомлення працівників здійснюється не пізніше як до запровадження таких умов.

Нагадуємо, що згідно з ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинена дія положень КЗпП про святкові і неробочі дні, а тому за загальним правилом під час воєнного стану не застосовується перенесення святкових або неробочих днів, які збігаються з вихідним днем.

ІІ. Відпустки

1. Щорічні додаткові відпустки

Згідно з минулою редакцією ст. 76 КЗпП тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України. На практиці роботодавець та працівник не обмежувалися вимогами закону та часто погоджували особливості щорічних додаткових відпусток у локальних документах. Закон приводить норми законодавства у відповідність до існуючої практики та встановлює, що регулювання таких відпусток можливе також трудовим та/або колективним договором.

Наскільки роботодавець і працівник можуть змінювати порядок надання відпусток у трудовому/колективному договорі та чи можуть змінити правила, визначені в законодавстві? На нашу думку, у трудовому та/або колективну договорі можуть бути встановлені лише ті правила, які не суперечать умовам, встановленим законодавством. Тобто роботодавець може або регулювати невизначені в законодавстві умови, або встановлювати кращі, ніж у законодавстві умови. В інших випадках, такі умови можуть бути визначені недійсними, адже погіршують умови, встановлені законодавством.

2. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях

Згідно з минулою редакцією ч. 2 ст. 77¹ КЗпП та ч. 2 ст. 16¹ Закону України «Про відпустки» тривалість, порядок, умови надання та оплати відпусток для підготовки та участі в змаганнях встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Водночас Закон вносить зміни у зазначені статті, які передбачають, що «Тривалість, порядок, умови надання та оплати відпустки для підготовки та участі в спортивних змаганнях визначаються трудовим та/або колективним договором».

Отже, особливості надання відпустки для підготовки та участі в змаганнях передаються на локальне регулювання між роботодавцем та працівниками.

3. Одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини

До прийнятих змін ст. 77³ КЗпП встановлювала, які працівники мають право на одноразову оплачувану відпустку при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів).

Стаття 19¹ Закону України «Про відпустки» деталізує, що така відпустка надається не пізніше трьох місяців з дня народження дитини.

Перелік документів, які необхідно надати для підтвердження права на зазначену відпустку, визначається Порядком надання відпустки при народженні дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 року № 693 (далі – Порядок).

З метою узгодження положень КЗпП та Закону України «Про відпустки» Законом було доповнено ст. 77³ КЗпП положенням про те, що одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини надається не пізніше трьох місяців з дня народження дитини.

Також внаслідок прийнятих змін Закон у вищезазначених статтях деталізує, що право на отримання такої відпустки має підтверджуватися:

• заявою матері дитини та свідоцтвом про народження дитини, в якому зазначена відповідна інформація про батька дитини – у випадку надання відпустки батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови, що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки;
• заявою одинокої матері (одинокого батька) дитини – у випадку надання відпустки бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною. Цей випадок не передбачає доведення спорідненості з матір’ю/батьком дитини, статусу одинокої матері (батька) чи навіть факту народження дитини, що може призвести до зловживання правом на таку відпустку.

Наразі Порядок містить відмінний перелік від прийнятих Законом підтверджуючих документів:

Проте Закон передбачає, що у тримісячний строк Кабінет Міністрів України повинен привести у відповідність до прийнятих змін свої нормативно-правові акти.

4. Відпустка без збереження заробітної плати

Раніше законодавство передбачало, що відпустка без збереження заробітної плати надається без обмеження строку у двох випадках: на період карантину (ч. 4 ст. 84 КЗпП, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про відпустки») та на період воєнного стану (ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»). Законом розширюється перелік таких випадків, зокрема: у разі загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.

Також Законом збільшено загальний максимальний термін надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин з 15 до 30 календарних днів на рік (ст. 84 КЗпП та ст. 26 Закону України «Про відпустки»).

Фактично, запроваджені зміни у КЗпП та Законі України «Про відпустки» можуть застосовуватись у майбутньому після припинення або скасування воєнного стану, тому що наразі діють спеціальні положення, визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які не обмежують строк надання такої відпустки без збереження заробітної плати на прохання працівника на період воєнного стану.

ВАЖЛИВО! Законодавцем нарешті змінено правила врахування періоду відпустки без збереження заробітної плати до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 84 КЗпП, ст. 26 Закону України «Про відпустки»). Якщо раніше цей період мав враховуватися при обрахунку, то прийнятим Законом передбачено, що час перебування у відпустці без збереження заробітної плати не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

5. Відпустка на час профспілкового навчання

Раніше ч. 7 ст. 252 КЗпП та ч. 7 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлювали, що на час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова відпустка тривалістю до 6 календарних днів зі збереженням середньої заробітної плати за рахунок роботодавця. Прийнятий Закон перекладає обов’язок оплати такої відпустки на профспілку.

ІІІ. Питання військовослужбовців

1. Компенсація за невикористану відпустку

Законом доповнюється ст. 83 КЗпП та ст. 24 Закону України «Про відпустки»: «Працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, за їхнім бажанням та на підставі заяви виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відповідна заява подається не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу».

Таким чином, працівники, призвані на військову службу, мають право на грошову компенсацію за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Надається така компенсація на підставі заяви, яка подається не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу.

Маємо ситуацію, що військовослужбовці, які були призвані в минулому (умовно кажучи, в листопаді 2023 року або раніше) фактично не зможуть скористатись таким правом на компенсацію, оскільки вони вже призвані, а строк, в який ними могла би бути подана відповідна заява, вже пропущений. Однак у цієї категорії працівників залишається право на перенесення невикористаної відпустки за минулі періоди та отримання компенсації на загальних підставах.

2. Відпустка без збереження заробітної плати

Закон передбачає, що працівники, звільнені з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації, мають право на відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 60 календарних днів. Період перебування в такій відпустці включається до страхового стажу (зміни внесені в ст. 25 Закону України «Про відпустки»).

З практичної точки зору жоден військовослужбовець, який зараз звільняється з військової служби, не може скористатись такою відпусткою, оскільки немає ні закінчення особливого періоду, ні демобілізації.

3. Скасування виплати середнього заробітку

Законом було внесено зміни у ст. 57 Закону України «Про освіту» та ст. 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту» щодо скасування збереження середнього заробітку за педагогічними і науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби, а тому за такими працівниками буде зберігатися тільки місце роботи і посада.

Нагадаємо, що гарантію щодо збереження роботодавцями середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, було виключено із КЗпП ще з 19.07.2022 року.

IV. Особливості надання відпусток на період дії воєнного стану

1. Відмова у наданні відпусток

Законом розширено перелік випадків, коли роботодавець може повністю відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Тепер це можливо не тільки, якщо працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, а й також у випадку, якщо працівник залучений до робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення) у період воєнного стану.

2. Обмеження у наданні відпусток

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавцю було надано можливість обмежувати тривалість щорічної основної відпустки 24 календарними днями. Закон розширює можливості роботодавця в обмеженні відпусток, що надаються працівникам.

Одразу варто відмітити, що текст Закону у цій частині, містить некоректно сформульовані норми та явні дублювання положень.

Отже, після внесення змін під час дії воєнного стану:

• за рішенням роботодавця невикористані дні щорічної відпустки (понад 24 календарні дні) можуть надаватися працівнику без збереження заробітної плати;
• так само за рішенням роботодавця без збереження заробітної плати можуть надаватися іншого виду відпустки (крім декретної відпустки та у зв’язку з усиновленням дитини);
• ненадані дні щорічної основної відпустки (понад 24 календарні дні) або іншого виду відпустки (крім декретної відпустки та у зв’язку з усиновленням дитини) можуть бути перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану.

Ми не вважаємо, що формулювання «за рішенням роботодавця» означає беззаперечне право роботодавця самостійно направляти працівників у відпустку без збереження заробітної плати. Таке рішення роботодавця, на нашу думку, може бути прийнято тільки тоді, коли працівник виявив бажання взяти відпустку понад 24 дні у період дії воєнного стану. Отже, якщо працівник не має бажання використовувати таку відпустку без збереження заробітної плати, то йому надається на загальних підставах оплачувана відпустка.

Інше дискусійне питання полягає в тому, чи будуть оплачуватися роботодавцем відпустки, перенесені на період після скасування воєнного стану. Логічно було би очікувати, що перенесені дні відпустки будуть оплачуватися в майбутньому. Тобто працівник має вибір: йти у відпустку зараз без її оплати роботодавцем або накопичувати її і брати з оплатою вже в мирний час. Проте з формулювань, що містяться у Перехідних положеннях Закону, напрошується інший висновок. Вони передбачають втрату чинності положень, якими роботодавцю надається право направляти працівників у відпустку без збереження заробітної плати, не з моменту скасування воєнного стану, а з моменту використання працівником днів відпусток, які накопичились протягом періоду воєнного стану.

Можна припустити, що законодавець помилився в нумерації і, насправді, мав на меті продовжити чинність положень, що дозволяють перенесення днів відпусток на мирний час. Тобто положення Перехідних положень могли б прямо вказувати на те, що після закінчення воєнного стану та втрати чинності Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» працівники не втрачають  право на невикористані дні відпустки, які були перенесені під час дії воєнного стану. Якщо наше припущення вірне, то варто очікувати на внесення змін до Закону.

Також можуть виникати дискусії щодо формулювання про перенесення будь-якого виду відпустки. Нагадаємо, що існують відпустки, які в цілому не підлягають перенесенню у наступні періоди (наприклад, відпустка учаснику бойових дій, «чорнобильська» відпустка). Чи мав на меті Закон створити можливість перенесення таких відпусток на час після скасування воєнного періоду, чи ні? Якщо ні, тоді використання словосполучення «будь-якого виду відпусток» є таким, що породжуватиме різні тлумачення.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. У конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2024

Прокоментувати