Аналітика

03 березня 2022 року Верховна Рада затвердила Указ Президента України Володимира Зеленського № 69/2022 про загальну мобілізацію (далі – Указ). Відповідно до Указу Президента було оголошено загальну мобілізацію на території України у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави.

Що це означає для роботодавця?

Відповідно до п. 8 Указу передбачено, що із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності має бути організовано та забезпечено:

«1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

2) здійснення призову військовозобов’язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших військових формувань України…».

Такі положення відповідають ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка встановлює обов’язки підприємств, установ і організацій щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Роботодавцям не слід читати дану вимогу буквально та тягнути своїх працівників до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військкомату). Водночас радимо роботодавцям довести факт оголошення загальної мобілізації до відома всіх працівників, а у випадку отримання працівником повістки (або навіть повідомлення про мобілізацію по телефону) надати йому можливість для прибуття у військову частину. При цьому ми маємо на увазі не фізичний супровід працівника у військову частину, а надання йому вільного часу для прибуття у збірний пункт чи військову частину.

Трудові гарантії для військовослужбовців

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» «громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України…».

Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) «за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”».

Отже, у роботодавця наявний обов’язок зберегти за всіма вищевказаними категоріями працівників робоче місце та виплачувати їм середній заробіток. Збереження трудових гарантій мобілізованим працівникам поширюється на весь термін служби. Звільнення таких працівників допускається лише при повній ліквідації підприємства.

Територіальна оборона

У даному випадку виникає питання, чи належать до даного переліку працівники, що долучилися до сил територіальної оборони добровільно?

Тут варто зазначити, що відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву» передбачено, що територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про основи національного спротиву», військова складова територіальної оборони включає органи військового управління, військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, комплектування яких здійснюється в особливий період військовослужбовцями за контрактом, за призовом особами офіцерського складу та територіальним резервом (ст. 9). Оскільки такі категорії включені до переліку 119 КЗпП, то на працівників, які долучилися до військової складової територіальної оборони, поширюються трудові гарантії щодо збереження робочого місця та середнього заробітку.

Цивільна складова територіальної оборони в даному випадку нас не цікавить, адже включає державні органи, органи місцевого самоврядування.

Щодо військово-цивільної складової територіальної оборони, то це штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони. Саме в добровільні формування територіальної оборони може долучитися будь-який громадянин, що відповідає встановленим вимогам та підписав контракт добровольця територіальної оборони.

За позицією Держпраці «за працівниками, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток. Підставою є підписаний контракт». Як розуміємо, така позиція Держпраці базується на тому, що добровольці територіальної оборони підписують контракт, а тому вони можуть прирівнюватися до такої категорії як «працівники, прийняті на військову службу за контрактом» (вище в цитаті ст. 119 КЗпП дану категорію виділено зеленим кольором).

Водночас такий підхід Держпраці чітко не підкріплюється нормами законодавства. Така категорія захисників, як «доброволець територіальної оборони за контрактом», прямо не зазначена в ст. 119 КЗпП, а прирівнювати добровольця територіальної оборони за контрактом до особи, прийнятої на військову службу за контрактом, є не зовсім коректним, адже вони мають різний правовий статус.

1. Військова служба є державною службою особливого характеру, пов’язаною із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»), в той час як доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України – громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п’яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України (ст. 1 Закону України «Про основи національного спротиву»).
2. Прийняття на військову службу за контрактом здійснюється відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, а прийняття  добровольців до територіальної оборони здійснюється відповідно до Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449.
3. У випадку військової служби за контрактом, між громадянином і державою укладається Контракт про проходження військової служби за встановленою законодавством формою (додатки до Положення № 1153/2008). У випадку ж територіальної оборони, між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства в добровольчому формуванні, укладається Контракт добровольця територіальної оборони, форму якого досі не затверджено Міністерством оборони України.

Тобто доброволець територіальної оборони за контрактом та особа, прийнята на військову службу за контрактом, є різними правовими категоріями. Більше того, військовослужбовець за контрактом може належати до військової складової територіальної оборони, в той час як доброволець територіальної оборони належить до військово-цивільної складової територіальної оборони.

Таким чином, для поширення на добровольців територіальної оборони трудових гарантій, передбачених в ст. 119 КЗпП, в законодавство необхідно оперативно внести зміни. В інакшому випадку, ми можемо очікувати значну кількість трудових спорів щодо даного питання.

Звертаємо увагу, що в будь-якому випадку на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Проте і в цьому Законі не прописані гарантії зі збереження місця роботи, посади та середнього заробітку для працівників, що пішли в територіальну оборону.

Оновлення: Наказом Міністерства оборони України від 07 березня 2022 року № 84 було затверджено форму контракту добровольця територіальної оборони та посвідчення добровольця територіальної оборони. Відповідно до п. 3 встановлено, що на добровольця, який уклав контракт, поширюються не тільки гарантії соціального і правового захисту, а й трудові гарантії ст. 119 КЗпП. Водночас зміни у ч. 3 ст. 119 КЗпП досі внесено не було.

Дії роботодавця

З метою збереження за мобілізованим працівником трудових гарантій, передбачених ст. 119 КЗпП, роботодавець має отримати від працівника підтвердження факту його мобілізації.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», працівник має з’явитися до військової частини у строки, зазначені в отриманих ним документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин, а тому на підтвердження мобілізації працівником можуть бути надані наступні документи:

• мобілізаційне розпорядження;
• повістка;
• розпорядження командира військової частини.

Після отримання повістки чи іншого підтверджуючого документу роботодавець видає наказ про тимчасове увільнення працівника від роботи на час призову під час мобілізації із зазначенням дати початку проходження служби. У такому наказі необхідно зробити посилання на документ, що є підставою для його видачі (тобто зазначити повістку, розпорядження тощо, що стали підставою для увільнення працівника).

Законодавство не встановлює особливостей виплати середньої заробітної плати працівникам за призовом під час мобілізації, а тому нарахування та виплати заробітної плати працівникам мають здійснюватися за порядком, встановленим на підприємстві. Тобто виплата середньої заробітної плати мобілізованим працівникам здійснюється у встановлені строки та періодичність.

Компенсація виплат

Після здійснення часткової мобілізації у 2014 році, положення ст. 119 КЗпП було доповнено – «виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку мала проводитися за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному КМУ».

Це надало можливість роботодавцям відшкодувати понесені витрати за 2014-2015 роки на заробітні плати мобілізованих працівників. Компенсація здійснювалася за Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу № 105 від 04 березня 2015 року. Щоправда, через виникнення заборгованості перед роботодавцями та в цілому через недостатність коштів державного бюджету ця компенсація роботодавцям згодом була скасована.

Можливо, держава і в цей раз дозволить роботодавцям компенсувати витрати на заробітні плати мобілізованих працівників, але наразі це питання не стоїть. Якщо ж відповідні зміни будуть внесені у законодавство, тоді для отримання компенсації роботодавцю буде потрібно подати докази фактичних витрат на заробітні плати мобілізованих працівників, і чим швидше це буде зроблено, тим більша ймовірність, що кошти будуть повернені.

Наразі ж Прем’єр-міністр Денис Шмигаль у своєму відеозверненні від 07 березня анонсував звільнення підприємств від сплати ЄСВ за найманих працівників, які були залучені до захисту держави, в тому числі територіальної оборони, що є одним із рішень держави для підтримки бізнесу в період війни.

Відповідальність

За порушення законодавства про мобілізацію посадову особу роботодавця (особу, якій делеговано ведення військового обліку на підприємстві) може бути притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 210-1 КУпАП – порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Сума штрафу в особливий період (розпочався у 2014 році та триває протягом воєнного стану) становить від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 5100 грн до 8500 грн).

За порушення трудового законодавства посадову особу роботодавця може бути притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 41 КУпАП – порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Сума штрафу становить від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 650 грн до 1 700 грн).

Крім того, можливим є накладення фінансових санкцій на підставі ст. 265 КЗпП у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення (щодо юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп, застосовується попередження). Водночас Держпраці уже заявила, що не буде штрафувати роботодавців, якщо виявлені порушення будуть усунені після винесення припису.

Про кримінальну відповідальність, яку може понести працівник, ви можете дізнатися із нашого матеріалу «Що потрібно знати мобілізованому про кримінальну відповідальність».

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2022

Прокоментувати