+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

Чого не варто і що, можливо, варто робити у разі наявності активів на окупованих територіях, доступ до яких втрачено?

автори: Олександр Мінін, Марія Козленко

01 серпня, 2022 Ексклюзив

У зв’язку із військовою агресією Російської Федерації багато платників податків зіштовхнулись із питанням, що робити (і чи робити щось взагалі) з товарами, які опинились на окупованій території і до яких відсутній наразі доступ і можливість будь-якого контролю. При цьому достеменні відомості, що товари знищені, відсутні.


Постає питання, як далі відображати для цілей податкового та бухгалтерського обліку товари, щодо яких немає достовірних відомостей про наявність на сьогоднішній день, і при цьому реальний контроль над ними втрачений, або коли наявні певні відомості щодо товарів, однак немає певності щодо їх збереження та повернення платнику податків у майбутньому?


Певні міркування у зв’язку із такими питаннями ми вже наводили у нашому оглядовому листі «Знищення, втрата чи пошкодження майна під час воєнного стану – ліквідувати не можна залишити. А якщо ліквідувати, то з ПДВ чи без ПДВ?».


У цьому огляді ми зупинимось на одній із опцій, яка на сьогодні розглядається бізнесом, зокрема щодо проведення для цілей бухгалтерського обліку знецінення майна, яке знаходиться на окупованій території і над яким втрачений контроль.


При розгляді такої опції варто враховувати позицію, що викладена у Постанові Верховного Суду від 02 грудня 2019 року у справі № 826/5455/18 щодо товарів, які знаходились на тимчасово непідконтрольній території України у період проведення антитерористичної операції (операції об’єднаних сил). За певною аналогією така позиція може бути застосовною до поточної ситуації.


У справі № 826/5455/18 Верховний Суд розглядав ситуацію, коли платник податків за відсутності підтвердження фактичної втрати майна провів знецінення запасів, які знаходились на тимчасово непідконтрольній території України, до нульової вартості та продовжив обліковувати за такою вартістю запаси у складі активів, а контролюючий орган розглядав такі обставини як підставу для нарахування компенсаційних податкових зобов’язань з ПДВ за п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).


У рамках розгляду такої справи Верховний Суд у Постанові від 02 грудня 2019 року дійшов висновку, що наведені обставини свідчать про використання платником податків запасів у операціях, які не є господарською діяльністю, та відповідно, що у зв’язку із цим платник податків зобов’язаний нарахувати компенсаційні податкові зобов’язання з ПДВ на підставі п. 198.5 ст. 198 ПКУ:


«На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки, основні виробничі або невиробничі засоби не є оборотними активами, положення пункту 189.9 статті 189 ПК України не можуть розповсюджуватись на операції з запасами, які є оборотними активами, адже дія вказаного пункту ПК України стосується певних подій, що могли відбутись лише з основними виробничими чи невиробничими засобами. Тому, позивач відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ на суму вартості знецінених оборотних активів.


Пунктом 38.10 статті 38 розділу ХХ ПК України (у редакції, чинній до 1 січня 2018 року) передбачено, що з метою оподаткування податком на додану вартість необоротні активи, придбані (збудовані, споруджені, створені) до 14 квітня 2014 року і які станом на 1 січня 2017 року знаходяться на території населених пунктів, на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, не вважаються: такими, що призначаються для використання (або починають/почали використовуватися) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків; невиробничими необоротними активами в розумінні цього Кодексу.


Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що оскільки позивач здійснив знецінення запасів (оборотних активів), тобто використав товари в операціях, що, у розумінні ПК України, не є господарською діяльністю платника податку, тому повинен нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ.


Винятки, встановлені ПК України щодо необоротних активів, до цих правовідносин застосуванню не підлягають.


Про правильність цього висновку може свідчити аналіз правового регулювання спірних правовідносин, за правилами якого, ненарахування платником податкових зобов`язань з ПДВ за наслідками знецінення оборотних активів, призведе до безпідставного одержання платником податкової вигоди внаслідок віднесення в попередніх періодах сум ПДВ до податкового кредиту.



Водночас, апеляційний суд помилково застосував норму пункту 38.10 статті 38 розділу ХХ ПК України у редакції, чинній з 1 січня 2018 року, яка не поширювалася на спірні відносини.


Отже, колегія суддів вважає, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанцій, який дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення пункту 198.5 статті 198 ПК України в частині обов`язку позивача нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ на суму вартості знецінених оборотних активів, які продовжують обліковуватись на балансі підприємства за нульовою вартістю, оскільки підприємство не передбачає в подальшому отримання будь-якого доходу внаслідок використання запасів у власній діяльності та зазначає про це у своєму бухгалтерському обліку».


З такою позицією Верховного Суду, безумовно, погодитись важко, і підстав для незгоди із викладеним цілком достатньо, починаючи навіть з того, що за визначенням ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України: «підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку». Тобто господарська діяльність нерозривно пов’язана із ризиками, в тому числі щодо втрати майна внаслідок тих чи інших обставин, незалежних від волі платника податків. Також власне Верховний Суд в низці рішень зауважував, що першочергово слід зважати на спрямованість діяльності в цілому, ніж базуватися виокремлено на фактичних результатах операцій, логічно належних до такої діяльності.


Однак, навіть попри обґрунтовані підстави для незгоди, на наявність наведеної позиції Верховного Суду все ж варто зауважувати. Тут мимоволі згадується досить відомий вислів одного із суддів Верховного Суду Сполучених Штатів Америки пана Роберта Джексона «We are not final because we are infallible, but we are infallible only because we are final» (прим. переклад – «Ми не є остаточними тому, що праві, а є правими тільки через те, що ми остаточні»).


Звісно, час від часу у практиці нашого Верховного Суду трапляються досить суперечливі позиції щодо того самого питання. Окрім того, нашим законодавством щодо адміністративного судочинства передбачена можливість відходу Верховного Суду від власних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.


Однак, безумовно, варто враховувати наявність наведеної позиції Верховного Суду як свідчення потенційних ризиків з точки зору ПДВ у разі розгляду опції щодо проведення для цілей бухгалтерського обліку знецінення товарів, що залишились на окупованих територіях.


...

 

Повний текст статті доступний лише передплатникам сайту.

Перегляди 570

Прокоментувати