Аналітика

У цій статті ми об’єктивно розглянемо, чи закріплено за роботодавцем обов’язок зберегти місце роботи, посаду та середній заробіток за добровольцем територіальної оборони (далі – доброволець).

Підкреслимо, що йтиметься саме про обов’язок роботодавця, а не можливість на власний розсуд тримати у штаті та виплачувати середній заробіток добровольцю, який зараз захищає нашу державу та зберігає її територіальну цілісність.

Одразу зазначимо, що наразі органи державної влади займають позицію, що роботодавець має такий обов’язок. Проте такий підхід можна поставити під сумнів.

1. Статус добровольця

Відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву» (далі – Закон) територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових (ст. 4 Закону).

• Військова складова територіальної оборони включає органи військового управління, військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, інші сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони.

Комплектування військової частини територіальної оборони в особливий період здійснюється військовослужбовцями за контрактом, за призовом особами офіцерського складу та територіальним резервом.

• Цивільна складова територіальної оборони в межах цієї статті нас не цікавить, оскільки вона включає державні органи, органи місцевого самоврядування.


• Військово-цивільна складова територіальної оборони включає штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони.

Добровольці вступають у добровільні формування територіальної оборони, що належать до військово-цивільної складової. Добровольці мають відповідати вимогам, встановленим Положенням про добровольчі формування територіальних громад (далі – Положення), пройти медичний, професійний та психологічний відбір і підписати контракт добровольця територіальної оборони.

Незважаючи на те, що добровольці підписують контракт та на них поширюється дія статутів Збройних Сил України, вони не є військовослужбовцями та продовжують залишатися військовозобов’язаними. Це підтверджується, зокрема, п. 6 Положення, відповідно до якого членство у добровольчому формуванні не звільняє від обов’язку проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Отже, правовий статус добровольців відрізняється від статусу військовослужбовця. Іншими словами, участь у територіальній обороні не означає військову службу.

2. Гарантії, передбачені законом

2.1.

Ч. 2 ст. 24 Закону передбачає наступне:

«2. На членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"».

Хоча Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і містить низку гарантій та виплат для військовослужбовців (які відповідно до Закону поширюються і на добровольців), проте гарантії зі збереження місця роботи, посади та середнього заробітку для військовослужбовців у цьому законі не прописані.

Ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вже говорить про збереження роботи та середнього заробітку за певними категоріями осіб:

«Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту"».

З формулювання норми, процитованої вище, вбачається, що вона не поширюється на добровольців, проте норма відсилає до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).

2.2.

Розглянемо положення ч. 3 ст. 119 КЗпП (назвімо її «спеціальною нормою»):

«за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"».

...

Повний текст статті доступний лише передплатникам сайту.

Прокоментувати