Блог

Олександр Мінін 

Старший партнер КМ Партнери

1.

Відчувається щось неприродне, невластиве податкам у феномені «відшкодування ПДВ»: податки за визначенням сплачують державі, а не вона їх надає платникам податків.

Власне, і стаття 67 Конституції України встановлює обов’язок сплачувати податки в розмірах, установлених законом, а це значить забороняє стягувати більше податку ніж встановлено законом. А якщо не сплачувати більше ніж вимагається законом, то що тоді мають відшкодувати? Податок, який фактично сплачений надміру, всупереч Конституції, яка обмежує податок розміром, встановленим законом?

2.

Відшкодування ПДВ отримують головним чином експортери. Але ж при експорті податкових зобов’язань з ПДВ не виникає, то як виникає переплата з ПДВ, яка підлягає відшкодуванню?

Тому що закон вимагає не тільки сплату податку, а й передати, у визначених випадках, суму податку третій особі-продавцю, яка має заплатити (і можливо заплатить) його вже державі. А держава вже (можливо) поверне експортерові.

Логічно? Ні! Навіщо це «зачароване коло»? Щоб державі було що робити, і сидіти на «регулюванні потоків»? Якщо викинути з цієї «петлі» непотрібні елементи, виходячи з функціонального аналізу, то все буде простіше: експортери просто не повинні платити той ПДВ, який потім їм має повернути держава.

3.

Функціонально зайва «надбудова» закольцювання ПДВ спричинює і додаткові економічні втрати бізнесу: є суттєвий розрив у часі між перерахуванням ПДВ постачальнику й отриманням відшкодування від бюджету. А час — це гроші. Навіть при ідеальному розкладі, в середньому розрив між перерахуванням ПДВ постачальнику (скажімо, в середині місяця) і відшкодуванням (після подачі декларації за місяць, камеральної перевірки, набуття сумою до відшкодування статусу узгодженої та отриманням відшкодування від казначейства) становить десь 70 днів.

За обліковою ставкою НБУ 17,5 % річних, втрати на вартість фінансування такого відволікання коштів експортного бізнесу за цей час становлять 3,35 % від суми задіяного ПДВ. А насправді цикл і бізнесу, і відшкодування, в середньому довший. Та й відшкодування не завжди проходить гладко; є ознаки погіршення ситуації з цим. Тож не буде перебільшенням оцінити втрати експортно-орієнтованого бізнесу від наявної системи ПДВ в понад 5 % від вартості задіяного ПДВ (або не менш 1 % від вартості експорту).

1 %, який міг би бути доданий до маржі бізнесу, чи підвищив б його цінову конкурентоспроможність на зовнішніх ринках через зменшення витрат і пропорційного зменшення ціни? Це досить багато.
Чи Україна і бізнес в Україні такі багаті, що просто нехтують такими додатковими втратами як «дріб’язком»?

4.

Можливо, наявна система просто вважається неминучим злом, бо інакше «не можна»? Ні! Є країни (в т. ч., найбільша економіка світу), які таких проблем не мають – як приклад, США, в яких ПДВ відсутній.

Може, це один з факторів, який додає конкурентоспроможності американській економіці? Бо, як показано вище, наявна система ПДВ призводить до економічних втрат через додаткові витрати на фінансування бізнесу. При чому не тільки експортного, адже і для внутрішнього бізнесу більш характерна модель коли витрати (з ПДВ) передують отриманню доходів (з ПДВ). Тому фактичне відшкодування ПДВ, хай і не від держави, а від «щасливих клієнтів» відбувається із затримкою і з відволіканням з обігу коштів на фінансування такого ПДВ.

5.

У США замість ПДВ працює податок на продаж, який справляється головним чином на етапі кінцевої реалізації споживачам. І весь отриманий таким чином податок сплачується до бюджету, без будь-яких вирахувань сум податку перерахованих нижче по ланцюжку (бо їх немає). Тому і відшкодування не має.

Недоліком цієї системи називають те, що деякі бізнеси можуть оминути оподаткування. Це зменшує податкову базу і погіршує можливості контролю у порівнянні з моделлю, коли податок проходить по всьому ланцюжку і контролюється на кожному етапі.

6.

Тож кращою опцією вбачається варіант, який поєднує контроль по всьому бізнес-ланцюжку із відсутністю необхідності відволікати гроші бізнесу і зі сплатою податку тільки щодо поставок для цілей споживання.
В наявній моделі ПДВ гроші виконують в т. ч. обліково-контрольну функцію, в той час як баланс до розрахунків з бюджетом (до сплати чи до відшкодування) визначається за податковою декларацією. А тому, чому б не вивести гроші з контрольно-облікової функції, і залишити застосування грошей тільки для сплати підсумкових податкових зобов’язань до бюджету?

Наприклад:

Сільгоспвиробник поставив зерно підприємству-експортеру. Це операція поставки товару на території України, щодо якої у сільгоспвиробника виникають податкові зобов’язання з ПДВ. При цьому він виписує податкову накладну на суму ПДВ, яка в електронному вигляді реєструється податковою і доступна в такому вигляді для покупця-експортера.

Однак ця накладна, на відміну від наявної моделі, визнаватиметься не документом, який надає покупцю право на податковий кредит, а визнанням покупцем (при акцепті податкової накладної) відповідних податкових зобов’язань зі сплати ПДВ. Тобто виписка податкової накладної продавцем, за умови її акцепту покупцем, визнається погашенням (сплатою) відповідних податкових зобов’язань продавцем і прийняттям їх покупцем. Якщо покупець не передасть їх далі таким саме чи іншим дозволеним чином, то вони підлягають сплаті до бюджету покупцем.

Іншими словами, ми розгортаємо систему на 180 градусів. І вже не потрібно буде непокоїтися, що податкова поставить під сумнів податковий кредит через якісь справжні чи уявні негаразди з продавцем. Навпаки, продавці будуть зацікавлені в тому, щоб передача товару чітко простежувалася і покупці підтверджували-акцептували покупки із прийняттям на себе відповідних податкових зобов’язань.

При наступному експорті придбаних товарів погашення зобов’язань може відбуватися на підставі належним чином оформленої вивізної митної декларації із зазначеною там умовно нарахованою сумою ПДВ.

При імпорті, якщо імпортує платник ПДВ, ПДВ на митниці не сплачується, а ввізна митна декларація із зазначеною там сумою нарахованого ПДВ включається до зобов’язань платника податку за податковою декларацією таким саме чином, як у разі придбання товару на підставі податкової накладної продавця.

7.

Наведений варіант дає можливість відмовитися від усіх складнощів з відшкодування ПДВ через позбавлення підстав для відшкодування – відмову від вимоги про перерахування ПДВ наперед і фактичної «авансової» сплати ПДВ понад визначених за декларацією податкових зобов’язань.

Для довгострокових інвестиційних проектів, на кшталт будівництва заводу без здійснення ще ним продажів, коли придбання з ПДВ-зобов’язаннями є, а ось продажів із передачею зобов’язань ще немає, можна передбачити спеціальний режим – відстрочки по сплаті визнаних при придбанні чи імпортуванні зобов’язань з ПДВ. Такий спецрежим надавати тільки у разі відповідної реєстрації проекту і його значних обсягів.

8.

Не чув, щоб таку систему вже застосовували десь в світі. Однак так само не чув, щоб десь вже оперували чимось схожим на нашу систему електронного адміністрування ПДВ.

Тож чому б Україні не бути в перших рядах не тільки щодо удосконалення системи затягування гайок з адміністрування ПДВ, а й з удосконалення принципової моделі застосування податку? Власне, і поточна модель ПДВ досить свіжа, і є результатом еволюції податкових систем після другої світової війни. Однак еволюція не зупиняється. До того ж прогрес в автоматизації і «електронізації» цього процесу, вже продемонстрований з СЕА ПДВ, забезпечує для цього додаткові реальні можливості.

Прокоментувати