Податкові ризики складання документів не українською мовою

22 січня, 2016 Інформаційні листи

Питання мови первинних документів

Останнім часом було вже кілька випадків донарахувань податку на прибуток підприємств у зв’язку з тим, що первинні документи на підтвердження витрат складені російською мовою. Фіскальні органи заперечили право на формування витрат за такими документами.

Свої висновки податківці обґрунтовували, в основному, тим, що державною мовою в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції України), а також посиланням на п. 1.3. Положення № 881, відповідно до якого: «Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою».

Також є окремі спроби посилання на ч. 1 ст. 11 Закону України «Про засади державної мовної політики», відповідно до якої: «Основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова».

Однак чи все так однозначно з мовою первинних документів? При тому, що нечасто можна бачити первинні документи українських платників складені навіть такими поширеними в світі мовами, як китайська чи, навіть, англійська, суперечки в згаданих випадках точилися, в основному, щодо російської мови. Розглянемо, однак, це питання як в контексті будь-яких іноземних мов, так і окремо щодо російської.

Зокрема, є два основних ризики для платника: ризик повного невизнання первинних документів контролюючими органами (разом з невизнанням даних в обліку, які вони підтверджують), а також ризик пред’явлення вимоги для платника щодо перекладу таких документів українською мовою. З’ясуємо наскільки серйозними є такі ризики.

І.             Невизнання первинних документів

  1. Вимоги податкових законів і законів з питань обліку

Ні Податковий кодекс України, ні будь-який інший закон України не ставить дійсність первинних документів (чи даних, які ними підтверджені) в залежність від дотримання сторонами правочину мовного законодавства.

Зокрема, п. 44.1 Податкового кодексу встановлено лише те, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік на підставі первинних та інших документів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» наведено загальне визнання первинного документа (стаття 1) та встановлено вимоги та обов’язкові реквізити до його оформлення (стаття 9).

Жодне з наведених положень вказаних законів не зобов’язує складати всі документи (щодо деяких документів питання далі розглянуте окремо) виключно українською мовою.

  1. Законодавство про мови

Частинами 1, 3 та 5 ст. 10 Конституції України визначено, що державною мовою в Україні є українська мова, однак в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України. Схожа норма наведена в ч. 1 ст. 5 спеціального Закону України «Про засади державної мовної політики» (далі – «Закон»).

При цьому відповідно до спеціальної норми ч. 2 та ч. 3 ст. 18 Закону:

«2. В економічній і соціальній діяльності об’єднань громадян, приватних підприємств, установ та організацій, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб вільно використовуються державна мова, регіональні мови або мови меншин, інші мови.
3. … В роботі підприємств можуть використовуватися й інші мови»
.

Оскільки оформлення первинних документів стосується саме економічної діяльності підприємств то, відповідно, використання іноземної мови для такої діяльності є прямим дозволом спеціального мовного закону.

Окремої уваги заслуговують положення статті 7 Закону. Зокрема, фіскальні органи можуть тлумачити їх таким чином, що можливим є використання у первинних документах лише мов регіональних чи мов меншин за умови, що на конкретній території кількість носіїв регіональної мови дорівнює або перевищує 10 % від загальної кількості населення або за наявності відповідного рішення місцевої ради. Наприклад, посилання на статтю 7 Закону (хоча і не зовсім у вказаному контексті) міститься в листі Міністерства фінансів України від 05.04.2013 р. № 31-08410-07-27/10841. Проте такий підхід, на наш погляд, є неправильним. Як вбачається з наведеної статті 7 Закону, її норми визначають застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі.

Натомість положення згаданої вище статті 18 Закону стосуються не лише використання регіональних мов або мов меншин, а й будь-яких «інших мов» (про що прямо вказано в статті). Крім того, стаття 18 Закону не визначає заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин (для яких статтею 7 Закону встановлені окремі критерії), а носить загальний характер. Тобто стаття 18 Закону встановлює право вільно використовувати іноземні мови в економічній діяльності підприємств без будь-яких обмежень, в тому числі, встановлених статтею 7 Закону.

  1. Підзаконні обмеження

Фактично ж, єдиним нормативним обмеженням щодо використання мови у первинних документах, на яке, головним чином, і посилаються податківці, є п. 1.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.1995 р. (далі – «Положення № 88»), відповідно до якого: «Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному Законом України “Про засади державної мовної політики”».

Однак, по-перше, вказане положення не є законом і не може обмежувати його норми, а, по-друге, зазначене положення, навпаки, дозволяє застосування іноземних мов, щоправда, у порядку, визначеному Законом України «Про засади державної мовної політики».

У зв’язку з наведеним, а також враховуючи, що, відповідно до ст. 67 Конституції України, податки слід сплачувати в порядку і розмірі, що встановлені саме законом (а не підзаконним нормативним актом), не вбачається підстав для невизнання даних податкової звітності (обліку) лише з мотивів складання первинних документів іноземною мовою.

В одному з останніх листів ДФС України з цього приводу (від 25.12.2015 р. № 27700/6/99-95-42-03-15) також не йдеться про недійсність первинних документів, які не складені українською мовою. Фіскальний орган лише наголошує на необхідності їх перекладу, що буде детально описано нижче.

  1. Правова позиція Верховного Суду України

Навіть якщо вважати складання первинних документів «недозволеною мовою» недоліком, в такому випадку, за аналогією, можна застосувати правову позицію Верховного Суду України, яка викладена, наприклад, в Постанові від 22.09.2015 р.2

Зокрема, суд дійшов висновку, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства у зв’язку з його господарською діяльністю.

Тобто, якщо платник доводить зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства, то питання мови первинних документів не може стати підставою для невизнання показників податкового обліку.

ІІ.           Вимоги про переклад документів

Податковий кодекс, за загальним правилом, не містить вимог щодо обов’язкового перекладу документів, які складені іноземною мовою, та надання такого перекладу контролюючим органам. Більш того, відповідно до п. 20.1.17 Податкового кодексу у контролюючих органів є право з власної ініціативи: «залучати у разі потреби фахівців, експертів та перекладачів».

Тобто з цих підстав можна обґрунтовувати незаконність вимог фіскальних органів про надання перекладу з боку платників.

Однак застосування такого підходу до будь-якої вимоги фіскального органу є досить ризикованим, зокрема, оскільки:

Крім того, відмова надавати переклад первинних документів може вважатись перешкоджанням законній діяльності контролюючого органу (п. 16.1.9 Податкового кодексу) або ж навіть розцінюватись як відмова в допуску до перевірки чи, зрештою, як зловживання платником своїми правами.

Тому за наявності вимоги контролюючого органу про переклад первинних документів, перш за все, платнику слід виходити з конкретних обставин та зважати на те, чи практично можливо із первинних документів встановити суть господарської операції.

Зокрема, якщо первинні документи складені, наприклад, російською мовою, то очевидним є те, що в будь-якому регіоні України посадові особи фіскальних органів навіть якщо і не знають досконало такої мови, проте точно мають змогу встановити зміст правовідносин та зміст операцій, щодо яких складені первинні документи. Тобто в такому випадку платник, посилаючись на вищенаведені обґрунтування, може доводити незаконність вимог про надання перекладу.

Для такого підходу можна, за аналогією (в якості прикладу), скористатися вимогами п. 1.11 Постанови Правління НБУ від 24.03.1999 р. № 136, відповідно до якої:

«Банки мають право вимагати від резидентів переклад на українську мову договорів з нерезидентами, які складені іноземною мовою, та інших документів, що необхідні для здійснення контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними операціями їх клієнтів.

Не перекладаються на українську мову документи, складені російською мовою, а також ті, текст яких викладено іноземною мовою з одночасним його викладенням українською (російською) мовою».

Якщо йдеться про надання документів при митному контролі та митному оформленні, слід керуватись ст. 254 Митного кодексу, якою прямо визначено, що документи подаються до органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів можуть вимагати переклад українською мовою лише документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна.3

Однак, якщо первинні документи складені мовою, яка і справді не дає можливості зрозуміти суть господарської операції та (або) її важливі деталі (китайською чи, навіть, англійською), то рекомендовано організовувати їх переклад українською мовою.

ІІІ.         Питання російської мови

Як вже зазначали, швидше за все, саме питання російської мови в первинних документах може викликати основні проблеми з фіскальними органами.

В цьому разі, в доповнення до вищенаведеного було доцільно вказати, що відповідно до даних онлайн ресурсу Державної служби статистики України щодо Всеукраїнського перепису населення про мовний склад населення адміністративно-територіальних одиниць, в основній частині адміністративно-територіальних одиниць України, носії російської мови перевищують 10 %-й бар’єр, що встановлений ч. 3. ст. 7 Закону.

Така обставина дає підстави застосовувати вказану мову не просто в економічній діяльності підприємств, а й, в більшості регіонів, навіть в діяльності місцевих органів державної влади (місцевого самоврядування), як визначено ч. 7 ст. 7 Закону, ч. 1 ст. 11 Закону.

Тобто, якщо йдеться про платників та контролюючі органи, що здійснюють діяльність в межах вказаних адміністративно-територіальних одиниць, то немає підстав для неврахування первинних документів, складених російською мовою.

До речі, навіть із суто психологічної точки зору, сам же Мінфін, розглядаючи питання мови первинних документів, виклав свій лист від 24.10.2011 р. № 31-08410-07-29/26066 російською мовою.

IV.         Винятки

Наведені вище висновки стосуються загальних правил оформлення та (або) перекладу первинних документів. Однак є винятки, в ході яких використання державної мови є обов’язковим та має забезпечуватись платником. Наприклад:

  • відповідно до п. 201.2 ПК України, податкова накладна складається за встановленими формою та порядком, які передбачають використання саме державної мови;
  • відповідно до 39.4.9 ПК України, документація з трансфертного ціноутворення подається державною мовою. У разі подання разом з документацією документів, викладених іноземною мовою, платник податків подає їх переклад;
  • відповідно до абз. а) п. 170.9.1 ПК України за запитом контролюючого органу роботодавець/ сторона забезпечує за власний рахунок переклад документів, виданих іноземною мовою щодо витрат працівника в ході відрядження.

V.           Загальні висновки та рекомендації

З огляду на викладене вище, ми вважаємо, що законодавство не зобов’язує платників формувати первинні документи виключно українською мовою (окрім ряду винятків) та не дає контролюючим органам прав на їх невизнання (невизнання їх показників) у разі складання іншою, ніж українська мова.

Хоча існують підстави стверджувати, що платники не зобов’язані надавати переклад документів державною мовою, однак, на обґрунтовану вимогу контролюючих органів, рекомендовано забезпечувати та надавати такий переклад.

Чи є вимога контролюючого органу обґрунтованою залежить від конкретних обставин (мови, яку слід перекласти, виду документа, операції і т. д.). Перш за все, виходити слід з того, наскільки мова документа ускладнює з’ясування його змісту.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (Наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88).

2 Така правова позиція є обов’язкова до застування всіма органами державної влади, відповідно до статті 244-4 КАС України.

3 Наприклад, мовами СОТ, членом якого є Україна, є англійська, французька та іспанська.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2016

Перегляди 1848

Прокоментувати