Ухвала Вищого адміністративного суду від 29 травня 2017 року
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 травня 2017 року м. Київ К/800/29745/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий Нечитайло О.М. Суддів Веденяпін О.А. Олендер І.Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року
у справі №804/1200/16
за позовом ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_4 (далі – позивач, ОСОБА_4.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12 червня 2015 року №621-17 про визначення грошового зобов’язання з транспортного податку в сумі 50000,00 грн.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17 березня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 вересня 2016 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року скасував. Позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 12 червня 2015 року №621-17.
Вважаючи, що постанова суду апеляційної інстанцій прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
ОСОБА_4 є власником двох легкових автомобілів:
марки Lexus RX250, 2011 року випуску, об’єм двигуна 3456 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 14 лютого 2012 року НОМЕР_3;
марки Lexus GS350, 2012 року випуску, об’єм двигуна 3456 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 19 квітня 2013 року НОМЕР_4.
Державна податкова інспекція у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області – контролюючий орган, що згідно з податковим законодавством є особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з транспортного податку, прийняла податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року №621-17 про визначення ОСОБА_4 грошового зобов’язання з транспортного податку в сумі 50000,00 грн. за 2015 рік.
Контролюючий орган вважає, що ОСОБА_4 згідно з положеннями підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку, оскільки має два власних зареєстрованих в Україні легкових автомобілі, які відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є об’єктами оподаткування.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII статтю 267 Податкового кодексу України викладено в редакції, за якою запроваджено новий місцевий податок – транспортний податок. Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII набрав чинності з 1 січня 2015 року.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об’єктами оподаткування.
Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
У відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з абзацами першим і другим підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Щодо об’єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Таким чином, з введенням в дію положень статей 267 Податкового кодексу України у вказаній вище редакції, тобто з 1 січня 2015 року, запроваджено новий податок – транспортний податок і платниками цього податку є власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об’ємом більше 3000 куб. см.
Разом з тим у статті 10 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) встановлено перелік місцевих податків, в якому транспортний податок прямо не передбачений. У цьому переліку, зокрема у підпункті 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України, є податок на майно.
Своєю чергою, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Враховуючи наведене, транспортний податок є місцевим податком.
Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Частиною першої статті статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України передбачено, що місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Відповідно до пункту 24 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 12.3.1 пункту12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Зі змісту наведених норм закону випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов’язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Зазначена норма визначає обов’язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. При цьому норма передбачає період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (це період, який є наступним за плановим). Ці періоди не можуть співпадати у часі. Зокрема, не може бути плановим період, в якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим є лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо рішення про встановлення місцевого податку не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду (плановому періоду), в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, в якому планувалося запровадити відповідний податок (наступний період за плановим).
Як встановлено судом апеляційної інстанції, Дніпропетровська міська рада прийняла рішення від 28 січня 2015 року №7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27 грудня 2010 року №5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста», відповідно до якого встановила транспортний податок та визначила об’єкт оподаткування, платників податку, податковий період та інші обов’язкові елементи транспортного податку у відповідності з Податковим кодексом України.
Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII набрав чинності з 1 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов’язку щодо встановлення транспортного податку.
Таким чином, рішення міської ради від 28 січня 2015 року про встановлення транспортного податку на 2015 рік не могло бути опублікованим і не було опубліковано до 15 липня 2014 року, тому плановим періодом (в якому планується встановити місцевий податок) може бути лише 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період опублікування рішення завжди передує плановому періоду.
Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що факт прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким введено з 1 січня 2015 року транспортний податок та передбачено обов’язок місцевих рад впровадити цей податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього місцевого податку саме рішеннями місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це передбачено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.
Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями щодо встановлення в законі переліку місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, компетенцію місцевих рад щодо установлення місцевих податків.
Так, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону, зокрема, прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині транспортного податку).
Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Отже, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов’язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю;
Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов’язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.
Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов’язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.
Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов’язкового для справляння місцевого податку.
Такими строками є період, передбачений підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, тобто період, який завжди передує плановому і не може з ним збігатися.
Наведене випливає з норми підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України, якою передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.
Рішення місцевої ради про запровадження транспортного податку було прийнято у 2015 році, оскільки цього року місцеві ради набули повноважень і обов’язку встановити транспортний податок. Плановим роком є 2016 рік, тому в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок виключно на 2016 рік. Отже, бездіяльність місцевої ради може мати місце лише після закінчення 2015 року.
Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.
Окрім того, відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України місцевий податок підлягає справлянню за мінімальною ставкою.
Разом з цим транспортний податок у 2015 році передбачав лише одну ставку податку, яка є базовою – 25 тис. грн. за один автомобіль з об’ємом двигуна понад 3 тис. кубічних сантиметрів.
Статтею 27 Податкового кодексу України передбачено поняття граничної ставки, до якої належить максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом. Отже, мінімальна ставка є одним із різновидів граничної ставки і протиставляється максимальній ставці. Причому обидва розміри мають бути встановлені саме Податковим кодексом України.
Водночас, базова ставка, передбачена для транспортного податку, не містить шкали ставок від мінімальної до максимальної. Тому єдина ставка транспортного податку одночасно є і мінімальною, і максимальною. У свою чергу, невстановлений місцевою радою податок може справлятися лише в розмірі мінімальної ставки, але не максимальної. Відповідно, зазначений пункт не може поширюватися на місцеві податки, які не мають граничних ставок, тобто не передбачають одночасно і мінімального, і максимального їх розміру.
Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Зазначене підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році, законодавець обмежив дію пункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, всі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються. Верховна Рада України встановила, що в 2016 році справляння транспортного податку відбуваються в силу дії норм Податкового кодексу незалежно від прийняття рішення місцевими радами.
Проте правове регулювання відповідних правовідносин у 2016 році не застосовується до правовідносин, що мали місце в 2015 році.
Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність визначення позивачу за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов’язання з транспортного податку за 2015 рік.
Мотивація, наведена в касаційній скарзі, не дає суду касаційної інстанції підстав для висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції про те, що рішення Дніпропетровської міської ради від 28 січня 2015 року №7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27 грудня 2010 року №5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста», відповідно до якого встановлено транспортний податок, підлягає застосуванню з метою оподаткування не раніше 2016 року.
Зважаючи на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Веденяпін О.А. Олендер І.Я.
МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
КМ Партнери захистила інтереси МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА у Конституційному Суді України на підтвердження права на повернення переплат з місцевих податків на території АТО
Хто визначає нормативну грошову оцінку (НГО) земель за межами населених пунктів?
Власникам нерухомості в Києві: податок на майно – за якою ставкою платити?
Нова нормативна грошова оцінка земель за межами населених пунктів з 01 січня 2019 року – міф чи реальність?
Рішення Арбітражного суду міста Москви від 14 листопада 2018 року
Виплата дивідендів платниками єдиного податку 4 групи: зміни з 01 січня 2018 року
Традиційні податкові подарунки «під ялинку»
Транспортний податок як школа місцевих податків (за крок до визнання неконституційним)
Постанова Конституційного Суду РФ від 02 липня 2013 року
Повернення переплат з податку на майно, яке знаходиться в зоні проведення АТО
Сільгоспвиробники на єдиному податку – тільки для своїх?
Вкотре про стабільність транспортного податку в 2017 році. Кабінет Міністрів України змінив методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів