+ Слово має бути в результатах пошуку. - Видалення слова з результатів пошуку. * Слово починається/закінчується на текст перед/після символу. ""Пошук слів у складі фрази.

 

ЯКЩО – ТО
(або про недобровільне декларування належних активів)

25 червня, 2021 Блог

Alexander Shemiatkin_

Олександр Шемяткін

Партнер КМ Партнери

Головна конструкція Закону (законопроект № 5153) щодо стимулювання детінізації доходів сформульована в п. 10 розділу І цього Закону наступним чином:

«Склад та обсяг активів, джерела одержання (набуття) яких у разі невикористання фізичною особою права на подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації вважаються такими, з яких повністю сплачено податки і збори відповідно до податкового законодавства, становить:…» і далі йде перелік майна.

Спрощено це звучить так:

ЯКЩО не подав декларацію, ТО ухилявся від сплати податків щодо активів, які не зазначені в переліку.

За правилами логічної імплікації А → В, а це означає, що наведений логічний зв’язок є істинним, якщо обидва аргументи функції є істинними.

Якщо фізична особа не подала декларацію (істина), то вона ухилялась від сплати податків, якщо має майно, яке відсутнє в переліку (чи це істина?).

Щодо неподання декларації все зрозуміло (її або подали, або не подали), і відсутність поданої декларації означає, що особа не подала декларацію, – істина.

А ось щодо другого аргументу такої однозначності немає. Чи може бути так, що фізична особа не подала декларацію, має майно, яке не зазначене в переліку, але не ухилялась від сплати податків?

Якщо подання декларації є добровільним, то фізична особа могла її не подати тому, що:

1) все її майно набуто за рахунок оподатковуваного доходу (відсутнє ухилення);

2) не знає, чи вона ухилялася, бо не розуміється в цьому (наприклад, отримувала дохід від податкового агента, а чи виконував він функції зі сплати податків, вона не знає);

3) не читала закон і не знає взагалі про добровільне декларування, тому навіть не аналізувала, чи є майно, набуте з неоподатковуваних доходів;

4) дійсно ухилялась від сплати податків, але боїться давати корумпованій податковій детальну інформацію про майно (законопроект передбачає зазначення в декларації детальної інформації про об’єкти декларування з вказівкою, де вони знаходяться), яка не забезпечить конфіденційність такої інформації;

5) дійсно ухилялася, але вважає, що оскільки – добровільно, а наслідки в Законі не визначені (їх напрацює КМУ потім), то нема чого щось подавати та сплачувати.

Умови, наведені в пунктах 1-3, спростовують, що другий аргумент функції завжди є істиною. Це означає, що можуть бути випадки, коли особа не подала декларацію, має майно, не зазначене в переліку, але не ухилялась від сплати податків.

У такому випадку, така особа без суду визнається винною у вчиненні злочину щодо ухилення від сплати податків виключно за рахунок твердження в законі, що особа ВВАЖАЄТЬСЯ такою, що набула майно з доходу, з якого не були сплачені податки, тобто особа вважається злочинцем. Безперечно, ухилення від сплати податків має свій склад злочину, і сам факт наявності неоподатковуваного майна не свідчить про автоматичне утворення складу злочину, принаймні є розмір, до якого ухилення не є карним. Але якщо взяти особу у якої є, наприклад, дві квартири, то за логікою закону і, враховуючи ринкову вартість квартири, наприклад, у Києві, є всі ознаки об’єктивної сторони. Щодо вини, то тут ніхто ніколи не заморочувався у питаннях ухилення від сплати податків. Якщо подивитися на законопроект (5156) про внесення змін до Кримінального кодексу, то там дії особи, яка подала декларацію, не вважаються умисним ухиленням, і не важливо, чи був насправді умисел, чи ні, просто так не вважається. А якщо декларацію не подала особа, то від зворотного, вже вважається, що є умисел.

Підсумовуємо: Верховна Рада прийняла документ (законопроект 5153), який визнає злочинцями всіх, хто не подає декларацію та має майно, не зазначене в переліку.

Відкриваємо Конституцію України.

Стаття 62.

«Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину».

Насамперед, Верховна Рада перебрала на себе функції суду, оскільки на свій розсуд вирішила, хто є злочинцем, визначивши формальні ознаки таких осіб (не подав декларацію і, наприклад, має в державних реєстрах майно, яке не передбачене в переліку).

Інше порушення Конституції полягає в тому, що особа, яка не подає декларацію, надалі (після посилення контролю за доходами) має доводити, що вона не отримувала дохід, який не був оподатковуваний, а за Конституцією вона не зобов’язана цього робити.

Шановні депутати, відповідно до статті 124 Конституції України:

«Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються».

Додатково слід відзначити, що в аспекті кримінального законодавства запропонована конструкція повністю ігнорує строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Якщо 10 років потому особа отримала дохід, з якого не були сплачені податки, то така особа вже не може притягатися до кримінальної відповідальності. Держава має відведений Кримінальним кодексом строк для покарання особи. Будь-які подальші дії влади (щодо посилення контролю за оподаткуванням доходів), які будуть базуватися на припущенні, що майно отримане за рахунок неоподатковуваного доходу, а тому податкові наслідки щодо цього майна (операцій з ним) будуть відрізнятися від звичайного регулювання, слід вважати елементом фінансової відповідальності. Фінансова відповідальність при значних розмірах вже набуває кримінального характеру (критерії Енгеля).

Закон про одноразове «добровільне» декларування має ознаки неконституційного. Такий закон також містить положення, що не дають чіткого розуміння їх змісту, а отже, прийнятий Верховною Радою документ не має якості закону. Наприклад, не може називатися добровільним декларування, якщо недекларування має правові наслідки.

Цей закон – це маніфест некомпетентності держапарату, визнання безпорадності у спроможності довести ухилення від сплати податків відповідно до встановлених кримінальним законодавством процедур, як наслідок, відбувається підміна правосуддя всеохоплюючим словом – ВВАЖАЄТЬСЯ. Це та сама логіка, що багато років використовується податковими органами в актах перевірки: податковий кредит не визнається, бо первинні документи вважаються недійсними; правочини вважаються фіктивними, бо контрагент не міг їх виконати; або контрагент вважається з ознаками фіктивності. Доказів за цим всім «ВВАЖАЄТЬСЯ» стільки ж, скільки і в цьому Законі – бо ми так вирішили.

Цей документ містить ще багато цікавого, про що далі буде.

Перегляди 1013

Прокоментувати