Аналітика

Під час досудового розслідування кримінальних проваджень досить часто виникає потреба в оскарженні бездіяльності органів слідства.

Так, пунктом 1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України (далі – «КПК України») закріплено можливість оскарження до слідчого судді на стадії досудового провадження бездіяльності органів слідства, яка полягає:

• у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – «ЄРДР») після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
• у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 КПК України;
• у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий чи прокурор зобов’язаний вчинити у визначений КПК України строк.

При цьому ч. 1 ст. 304 КПК України закріплено, що вказана скарга на бездіяльність може бути подана «протягом десяти днів з моменту вчинення бездіяльності». Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК України, у разі пропущення вказаного строку скарга на бездіяльність підлягає поверненню. Однак коли саме настає «момент вчинення» бездіяльності, від якого необхідно відраховувати 10-ти денний строк для подачі скарги? Та чи взагалі існує такий «момент»?

Як тлумачать

Так, певне тлумачення з цього питання дав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ (далі – «ВССУ») у п. 5 Листа від 09.11.2012 р. №1640/0/4-12 «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування», де суд вказав, що:

Тобто у випадку, наприклад, невнесення слідчим в ЄРДР протягом 24-х годин (відповідно до ст. 214 КПК України) відомостей про вчинення кримінального правопорушення за повідомленням особи, така особа має право оскаржити бездіяльність слідчого протягом 10-ти днів, що настають за днем закінчення 24-х годинного строку.

Зазначена обставина стосується, зокрема, неповернення тимчасово вилученого майна, яке відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України повинно бути негайно повернуто у разі не звернення протягом наступного робочого дня після дня вилучення майна слідчими органами до суду з клопотанням про його арешт. У такому випадку 10-ти денний строк суди відраховують від такого наступного робочого дня.

У випадку ж пропущення вказаного строку, за логікою ВССУ, вказані скарги на бездіяльність підлягають поверненню скаржнику. При цьому таке тлумачення знайшло широке застосування на практиці й суди дійсно повертають скарги у зв’язку із пропущенням строків, зокрема Ухвалою від 22.07.2016 р. у справі №760/12741/16-к¹, Ухвалою від 11.07.2016 р. у справі №760/8553/16-к², Ухвалою від 07.07.2016 р. у справі №359/5452/16-к³.

Як наслідок, за заявою особи про вчинення кримінального правопорушення дані в ЄРДР так і не вносяться. Відповідно, не здійснюється розслідування такого кримінального правопорушення. Те ж саме стосується і тимчасово вилученого майна, яке знаходиться в органах слідства незаконно, проте особа немає жодної можливості на захист своїх прав та на його повернення. Проте чи є таке тлумачення та його наслідки справедливими? Чи не порушує це основні засади кримінального процесу?

Як потрібно тлумачити

Для порівняння, чи дійсно судами застосовується однаковий підхід, проведемо аналогію з тлумаченням «бездіяльності» у Кримінальному кодексі України (надалі – КК України) та із застосуванням строків давності для притягнення до відповідальності за її вчинення.

Зокрема, в ст. 11 КК України міститься посилання на «бездіяльність» як на форму вчинення злочину, яке у науково-практичних коментарях до КК України тлумачиться як:

• «бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення негативних наслідків; крім того, обов’язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов’язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам⁴».
• «бездіяльність – це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах⁵».

Таке тлумачення бездіяльності міститься і у Постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 р., де суд зазначив, що: «бездіяльність – це тривала пасивна поведінка суб’єкта, що виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов’язаний був і міг вчинити».

Таким чином, «бездіяльність» має невизначено тривалий характер, тобто вона може здійснюватись як завгодно довго з моменту невчинення певної дії, обов’язок по вчиненню якої був у суб’єкта. Відповідно, злочини, які вчиняються у формі бездіяльності, є триваючими злочинами.

При цьому до злочинної бездіяльності, за яку передбачена відповідальність відповідно до КК України, застосовуються строки давності, визначені статтею 49 КК України як до триваючих злочинів, які починають відраховуватись з часу припинення бездіяльності за волею або всупереч волі винного (добровільне виконання обов’язку, виконання обов’язку під загрозою покарання)⁶.
Вказаний підхід до обчислення строків давності займає і Верховний Суд України в Ухвалі від 14.12.2010 р.⁷ та у Листі від 01.02.2014 р.⁸ (цитата):

Такого ж підходу займає і ВССУ в Ухвалі від 12.04.2011 р. у справі №5-4322км11⁹,  Ухвалі від 19.11.2015 р. у справі №5-2453км15¹⁰, в яких суд зазначив, що:

Тобто щодо початку обчислення строків давності для притягнення до відповідальності за триваючий злочин, в тому числі вчинений у формі бездіяльності, суди займають однакову позицію про те, що вказані строки повинні починати обчислюватись з дати  його припинення. При цьому в Науково-практичному коментарі до ст. 49 КК України зазначено, що:

Таким чином, для захисту суспільства від злочинних посягань та уникнення безкарності злочинів (протиправних діянь), які можуть тривати роками – строки давності для притягнення до відповідальності за такі злочини відраховують від дня їх закінчення  (припинення бездіяльності/дії).

Чому ж у такому разі судами застосовується зовсім протилежний підхід до застосування початку відрахування строків на звернення зі скаргами на бездіяльність органів слідства? Адже вказана бездіяльність також є порушенням приписів закону (як КПК України, так і статті 19 Конституції України). А відрахування строків на оскарження бездіяльності з першого дня, коли орган зобов’язаний був вчинити дію, в результаті дійсно призводить  до того, що у зв’язку з нібито пропущенням 10-ти денного строку на оскарження незаконна бездіяльність органів досудового слідства продовжується. Для наочності проілюструємо протилежність підходів ВССУ:

Строки для оскарження бездіяльності на досудовому слідстві:

Строки для притягнення до відповідальності за злочинну бездіяльність:

Пропозиції

У зв’язку з вищенаведеним, вважаємо, що положення ч. 1 ст. 304 КПК України стосуються виключно оскарження дії чи рішення органів слідства, оскільки термін «момент» за визначенням характерний лише для дії чи рішення.

Бездіяльність не має моменту вчинення. До того ж неправильно вживати термін «вчинення» до бездіяльності навіть з лінгвістичної точки зору. Бездіяльність має триваючий характер. Власне, у зв’язку з цим право на оскарження бездіяльності повинно зберігатися протягом усього періоду не вчинення дії чи не прийняття рішення. Доки триває бездіяльність, доти й особа, яка вважає, що її права порушено, повинна мати можливість оскаржити таку бездіяльність в судовому порядку. Таким чином, 10-денний строк, встановлений ч. 1 ст. 304 КПК України, не може застосовуватися до відрахування строків оскарження бездіяльності.

Підтвердженням висловленої позиції є положення ч. 2 ст. 305 КПК України, яка передбачає, що:

Іншими словами, прокурор та слідчий мають можливість самостійно припинити бездіяльність, яка оскаржується, фактично, у будь-який час. Отже, припинення бездіяльності є підставою для закриття провадження слідчим суддею. З системного тлумачення випливає, що після припинення бездіяльності її не можна оскаржити в судовому порядку, оскільки порушення прав особи фактом бездіяльності припинено (водночас особа може звернутися до суду з вимогою відшкодувати шкоду, завдану незаконною бездіяльністю в порядку, передбаченому ст. 130 КПК України).

У зв’язку з вищенаведеним та з огляду на закріплення ст. 55 Конституції України гарантованого права на оскарження в суді бездіяльності органів державної влади та їх службових осіб, вважаємо, що скарги на бездіяльність органів досудового слідства можуть бути подані до суду у будь-який час, протягом якого така бездіяльність триває. При цьому така скарга повинна містити вказівку на те, що бездіяльність є тривалою і момент її вчинення не обмежується лише першим днем не вчинення певних дій органами слідства. На підтвердження зазначеного не зайвим буде також послатися на практику Верховного Суду України (яка є обов’язковою для застосування) та практику того ж ВССУ з питань тлумачення бездіяльності та підходів до відрахування строків.

Відзначимо, що такий підхід вже почав застосовуватися деякими судами, які більш ґрунтовано підійшли до тлумачення бездіяльності слідства та відрахування строків на його оскарження. Зокрема, бездіяльність носить триваючий характер, а тому продовжується і на момент звернення заявників із скаргами. Наприклад, Апеляційний суд Дніпропетровської області в Ухвалі¹² від 10.12.2014 р. у справі №202/11662/14-к вказав:

Аналогічний підхід міститься і в Ухвалі¹³ Апеляційного суду Черкаської області від 29.04.2016 р. у справі №716/539/16-к; Ухвалі¹⁴ Солом’янського районного суду міста Києва від 24.11.2015 р. у справі №760/19725/15. Тобто визнаючи бездіяльність триваючою, суди прийняли до розгляду відповідні скарги на бездіяльність та здійснили їх розгляд по суті.

Причини неправильного тлумачення

Причиною неправильного тлумачення вважаємо нечіткість юридичної техніки, оскільки саме формулювання «момент вчинення бездіяльності» у ч. 1 ст. 304 КПК України не відповідає законам логіки. Бездіяльність не може характеризуватися поняттям «момент вчинення», оскільки це явище, яке триває протягом певного проміжок часу. При цьому вважаємо, що саме використання вказаного терміну наразі і має наслідком неправильне тлумачення норми і порушення права на оскарження бездіяльності на досудовому слідстві.

Окремо зазначимо, якщо законотворець дійсно мав на увазі, що строки на оскарження відраховуються з першого дня бездіяльності, то вказана обставина взагалі порушує право на доступ до правосуддя.

З приводу цього у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вже розглядав питання правомірності встановлення строків оскарження та їх пропуску.  Зокрема, у справі «Мушта проти України»¹⁵ ЄСПЛ звернув увагу на загальні орієнтири правомірності встановлення строку звернення до суду:

Іншими словами, обмеження можливості звернення до суду строками в цілому є прийнятним, втім лише за умови пропорційності обмеження (щоб сама суть права не була порушена таким обмеженням) та наявності легітимної мети встановлення строку.

У справі «Мельник проти України»¹⁶ ЄСПЛ зазначає, що норми, які регламентують строки звернення до суду, повинні відповідати принципу юридичної визначеності. Цей принцип обумовлює необхідність перевірки судами доцільності формулювання процесуальних вимог щодо строку звернення до суду:

Суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист.»

За умов, коли виходячи з ч. 1 ст. 304 КПК України не можливо зрозуміти, як відраховувати строк звернення до суду для оскарження бездіяльності, яка є триваючою, а не одноразовою дією, вважаємо, що це положення вже в цьому аспекті не відповідає принципу юридичної визначеності.

У зв’язку з наведеним, вважаємо що ч. 1 ст. 304 КПК України в частині визначення строків для оскарження бездіяльності органів досудового слідства потребує внесення відповідних змін, якими буде закріплено, що бездіяльність може бути оскаржена впродовж усього часу, поки вона триває.

Примітки:

¹ В ЄДРСР за посиланням.

² В ЄДРСР за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/59040981.

³ В ЄДРСР за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/58816178.

⁴ Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – с. 47.

⁵ Науково-практичний коментар до Кримінального кодекс України – 2-е вид., перероб. та доповн. / За заг. ред. П.П.Андрушка, В.Г.Гончаренка, Є.В.Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – с. 27.

⁶ Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – с. 47.

⁷ В ЄДРСР за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/12988183.

⁸ Лист Верховного Суду України від 01.02.2014 р. «Аналіз судової практики застосування норм закону про звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) у зв’язку із закінченням строків давності».

⁹ В ЄДРСР за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/21429052.

¹⁰ В ЄДРСР за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/53738298.

¹¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – с. 134.

¹² https://reyestr.court.gov.ua/Review/43366447.

¹³ https://reyestr.court.gov.ua/Review/57855419.

¹⁴ https://reyestr.court.gov.ua/Review/54073553.

¹⁵Рішення ЄСПЛ у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010 р. (заява №8863/06).

¹⁶ Рішення ЄСПЛ у справі “Мельник проти України” від 28.03.2006 р. (заява №23436/03).

Завантажити pdf-файл статті (200 Kb).

Прокоментувати