Аналітика

(огляд Постанови Верховного Суду від 17.06.2026 у справі № 160/19604/25)

Питання застосування строків давності при проведенні податкових перевірок та визначенні грошових зобов’язань є доволі актуальним.

Так, наразі податкові органи фактично проводять податкові перевірки за періоди, які суттєво перевищують загальні строки давності за ст. 102 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), і на виправдання перевищення загальних строків давності посилаються на обмеження перевірок, зумовлені «ковідним» та «військовим» мораторіями.

При цьому податківці застосовують такі законодавчі положення, м’яко кажучи, з розширеним тлумаченням.

Змістовний повноцінний аналіз з усіх цих питань з боку Верховного Суду, на жаль, ще відсутній. Наразі маємо позицію Верховного Суду лише щодо окремих аспектів застосування строків давності.

Свіже рішення Верховного Суду (Постанова від 17.06.2026 у справі № 160/19604/25) буквально теж значною мірою «точкове», адже справа стосується позапланової документальної перевірки щодо оподаткування доходів нерезидентів. Водночас згадане рішення містить і доволі суттєві висновки принципового характеру, які за своєю суттю можуть бути поширені й на інші перевірки.

Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог. Показово, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у розглядуваній справі оминули строки давності, і це при тому, що, судячи зі змісту рішення Верховного Суду, посилання на порушення строків давності було окремою підставою позову.

Наведене свідчить, що належним чином обґрунтовані аргументи (про це свідчить те, що вони фактично прийняті Верховним Судом) платника податків щодо порушення податковою строків давності були почуті лише на рівні Верховного Суду.

Отже, є підстави сподіватися, що платники податків все ще можуть бути почутими в українських судах і що Верховний Суд, як свідчить цей приклад, може належно виконувати покладені на нього законом функції.

Далі коментарі щодо ключових положень змісту Постанови Верховного Суду від 17.06.2026 у справі № 160/19604/25.

Загальний підхід до розуміння строків давності, зокрема що сплив строків давності є підставою для звільнення платника податків від грошового зобов’язання

Верховним Судом зазначено:

«За змістом пунктів 568 та 570 ЄСПЛ у рішенні від 20 вересня 2011 року у справі OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia (заява № 14902/04):

- термін «закон» передбачає якісні вимоги, зокрема вимоги доступності та передбачуваності (див., серед інших джерел, Cantoni v. France , 15 листопада 1996 року, § 29, Reports of Judgments and Decisions 1996 - V; та EK v. Turkey , № 28496/95 , § 51, 7 лютого 2002 року). Ці якісні вимоги повинні бути задоволені як щодо визначення правопорушення, так і щодо покарання, яке передбачає відповідне правопорушення (див. Achour v. France , № 67335/01 , § 41, ECHR 2006 - IV). У своїй практиці Суд визнав, що яким би чітким не було сформульоване правове положення, у будь-якій системі права, включаючи кримінальне право, існує неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у з`ясуванні сумнівних моментів та адаптації до змінних обставин. Знову ж таки, хоча визначеність є дуже бажаною, вона може призвести до надмірної жорсткості, і закон повинен бути здатним йти в ногу зі зміною обставин. Відповідно, багато законів неминуче сформульовані в термінах, які більшою чи меншою мірою є розпливчастими, а тлумачення та застосування яких є питаннями практики (див., mutatis mutandis , Sunday Times проти Сполученого Королівства (№ 1) від 26 квітня 1979 року, § 49, Серія A № 30 та Kokkinakis проти Греції від 25 травня 1993 року, § 40, Серія A № 260 - A). Роль судового розгляду, покладена на суди, полягає саме в розсіюванні таких сумнівів щодо тлумачення, які залишаються (див. Cantoni, згадане вище, § 29).

- Суд раніше визначив позовну давність як законне право правопорушника не бути притягнутим до відповідальності або судимості після закінчення певного періоду часу з моменту вчинення правопорушення. Строки позовної давності, які є спільною рисою національних правових систем Договірних держав, служать кільком цілям, включаючи забезпечення правової визначеності та остаточності, а також запобігання порушенням прав підсудних, які можуть бути порушені, якщо суди будуть зобов`язані виносити рішення на основі доказів, які могли стати неповними через плин часу (див. Stubbings and Others v. the United Kingdom, 22 жовтня 1996 року, § 51, Reports 1996 - IV).

…

Так, у цьому Рішенні Другого сенату від 21 січня 2025 року № 3-р(II)/2025 (справа за конституційною скаргою ТОВ «Геомакс-Ресурс») Конституційний Суд України наголосив, що юридичну визначеність в аспекті правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти, зокрема, як право особи розраховувати не лише на розумну та передбачувану стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а й на послідовність і системність діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.

Концепція правомірних (законних, легітимних) очікувань, на яку спирається Конституційний Суд України, має свої відображення і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та у відповідних тлумаченнях ЄСПЛ.

Так, у справі Bulves AD v. Bulgaria (заява № 3991/03, рішення від 22 січня 2009 року) ЄСПЛ сформулював важливий підхід до поняття «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, за змістом якого «Майно» може бути як «існуючим майном», так і активами, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має принаймні «законне очікування» щодо ефективного здійснення права власності. На противагу цьому, надія на визнання права власності, яке було неможливо ефективно реалізувати, не може вважатися «майном» у значенні статті 1 Протоколу № 1, як і умовна вимога, яка втрачає чинність внаслідок невиконання умови (див. Kopeckэ проти Словаччини , № 44912/98 , § 35, ЄСПЛ 2004-IX; Принц Ханс-Адам II Ліхтенштейн проти Німеччини , № 42527/98, §§ 82 та 83, ЄСПЛ 2001 - VIII; та Gratzinger та Gratzingerova проти Чеської Республіки (рішення) , № 39794/98 , § 69, ЄСПЛ 2002 - VII).

Застосовуючи наведене до спірних правовідносин, Суд виходить із того, що право платника податків вважатися вільним від грошового зобов`язання, набуте внаслідок спливу встановленого пунктом 102.1 статті 102 ПК України строку, відповідає ознакам захищеного «правомірного (законного, легітимного) очікування».

По-перше, це очікування ґрунтувалося на безпосередньому приписі закону, який на момент спливу строку прямо передбачав, що платник податків «вважається вільним від такого грошового зобов`язання».

По-друге, реалізація цього права була поставлена в залежність завершення строку, за спливу якого відповідне звільнення від грошового зобов`язання та неможливість проведення перевірки набуло остаточного та безумовного характеру.

По-третє, це право становить майно у розумінні наведеної практики Суду».

Тож Верховний Суд наводить розгорнуту позицію з посиланням на доречну практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та Конституційного Суду України щодо значення строків давності у податкових спорах і формулює відповідний висновок: якщо строки давності спливли, то платники податків звільняються від грошового зобов’язання.

У контексті податкових спорів наведене фактично означає, що питання строків давності розглядається як окрема та самостійна підстава позову, яка має досліджуватися судом у першу чергу.

І якщо судом встановлено порушення строків давності, то це вже позбавляє необхідності розглядати спір по суті, а вказане вже є самостійною і достатньою підставою для скасування нарахованих грошових зобов’язань.

Застосування диференційованого (функціонального) підходу до визначення строків давності за окремими перевірками,

а також визначення того, що зупинення строків давності щодо перевірок з питань оподаткування доходів нерезидентів мало місце лише у період з 18.03.2020 по 24.11.2022

Верховним Судом з цього питання зазначено:

«Здійснюючи аналіз наведеної норми Верховний Суд у постанові від 4 липня 2024 року у справі № 160/11095/23 вказав, що системний аналіз положень підпункту «б») підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України дає підстави для висновку про те, що податковому органу надано право на проведення документальної позапланової перевірки, зокрема, з питань оподаткування юридичними особами або іншими нерезидентами, які здійснюють господарську діяльність через постійне представництво на території України, доходів, отриманих нерезидентами із джерелом їх походження з України та документальні позапланові перевірки нерезидентів (представництв нерезидентів).

Не є спірним, що у цій справі проводився саме такий вид перевірки, проведення якого фактично було відновлено з 25 листопада 2022 року.

Відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у зв`язку із прийняттям Закону № 3219-IX від 30 червня 2023 року тимчасово, до 1 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім визначених видів перевірок та реалізації їх матеріалів.

Отже, Закон України від 30 червня 2023 року № 3219-IX обмежив дію особливого режиму зупинення строків та заборони перевірок кінцевою датою - 1 серпня 2023 року.

Разом з тим, у зв`язку з набранням чинності Законом № 3219-IX пунктом 69.2-1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України було установлено, що тимчасово, на період з 1 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022 , затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, документальні позапланові перевірки проводяться виключно на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 (у частині документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано інформацію, що свідчить про порушення податкового законодавства з питань оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, із джерелом їх походження з України та/або з питань оподаткування нерезидентів, які здійснюють свою діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, платників податків, які здійснюють діяльність у сфері виробництва та/або реалізації підакцизної продукції, організації та проведення азартних ігор в Україні (гральний бізнес), платників податків, які надають фінансові, платіжні послуги), 78.1.2 (у частині контролю за трансфертним ціноутворенням), 78.1.5, 78.1.7, 78.1.8, 78.1.9, 78.1.12, 78.1.14 - 78.1.16, 78.1.21 та 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальні позапланові перевірки платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями.

Також, у зв`язку зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3453-IX від 09 листопада 2023 року згідно з підпунктом 69.36 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу для контролюючого органу та платників податків зупиняється відлік строку давності щодо документальних планових та позапланових перевірок, які не проводяться згідно з підпунктами 69.2-2, 69.35-1 та 69.35-2 цього пункту.

Отже, аналіз наведеного нормативно-правового регулювання дає підстави для висновку, що законодавець неодноразово змінював порядок проведення податкових перевірок в умовах карантинних обмежень та воєнного стану, а також правове регулювання перебігу пов`язаних із ними строків, поступово розширюючи перелік дозволених контрольних заходів і винятків із режиму їх зупинення.

Водночас Суд виходить із того, що зупинення перебігу строків щодо проведення перевірки, яка є предметом спору у цій справі, тривало з 18 березня 2020 року по 24 листопада 2022 року включно та припинилося 25 листопада 2022 року у зв`язку з набранням чинності Законом України від 3 листопада 2022 року № 2719-IX, що узгоджується з наведеними вище правовими висновками Верховного Суду.

Відтак зазначений період підлягає виключенню із загального строку, передбаченого пунктом 102.1 статті 102 ПК України, при вирішенні питання щодо дотримання контролюючим органом строків проведення перевірки та визначення грошових зобов`язань».

Насамперед привертає увагу застосування диференційованого (функціонального) підходу до визначення строків давності за окремими перевірками.

Так, на практиці зазвичай податкова застосовує позицію (з прив’язкою до відповідних змін до ПКУ, зокрема, цитованих Верховним Судом), за якою щодо усіх документальних перевірок строки давності зупинялися у період з 18.03.2020 по 01.08.2023 (або 01.01.2024 у деяких випадках). Фактично такий підхід і викладено за змістом розглядуваної справи.

Верховний Суд заперечує такий підхід і вказує на необхідність застосування диференційованого (функціонального) підходу, тобто врахування нормативно-правового регулювання щодо конкретного виду перевірки.

Тобто, Верховний Суд прив’язує можливість визнання зупинки перебігу строку давності для перевірок лише до наявності тимчасових обмежень саме такого конкретного виду перевірки. Іншими словами, якщо закон в принципі дозволяв проведення певного виду перевірок, то посилання на загальні обмеження для перевірок не можуть визнаватися як законна підстава для визнання зупинки перебігу строків давності для перевірок.

Такий підхід є загального характеру і може бути за аналогією застосований до визначення фактичних строків давності і за іншими перевірками.

Далі вже Верховний Суд застосовує такий загальний висновок до конкретного виду перевірки (перевірки оподаткування виплат доходів нерезидентам) і висловлює позицію, що при розрахунку строків давності відносно документальних перевірок щодо відносин з нерезидентами виключенню із загального строку давності підлягає лише період з 18.03.2020 по 24.11.2022.

Подовжені (внаслідок законодавчих змін) строки давності у 2555 днів НЕ застосовні відносно періодів, які передували набранню законної сили законодавчими змінами щодо таких подовжених строків давності

Верховним Судом зазначено:

«Разом з тим, 1 липня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 травня 2024 року № 3721-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та Закону України "Про електронні комунікації" щодо рентної плати за користування радіочастотним спектром (радіочастотним ресурсом) України», яким в абзаці першому пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України слова і цифри «операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу» замінено словами і цифрами «відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу».

У зв`язку із зазначеним пункт 102.1 статті 102 Податкового кодексу України викладено в редакції, відповідно до якої: контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, змінами, внесеними зазначеним Законом, введено застосування продовженого (2555 днів) строку визначення грошових зобов`язань: додатково до перевірок контрольованих операцій (статті 39, 39-2 ПК України) цей строк поширено також на випадки застосування вимог пункту 141.4 статті 141 Кодексу, який регулює особливості оподаткування доходів нерезидентів, зокрема: процентів, дисконтних доходів, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі процентів за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом; дивідендів, які сплачуються резидентом; роялті; фрахту та доходів від інжинірингу; лізингової/орендної плати, що вноситься резидентами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди.

Одночасно підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 73, відповідно до якого до документів та інформації, пов`язаних із застосуванням вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу, строк зберігання яких не закінчився на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та Закону України "Про електронні комунікації" щодо рентної плати за користування радіочастотним спектром (радіочастотним ресурсом) України", а також до податкового контролю за визначенням грошових зобов`язань платника податків на підставі таких документів, застосовуються вимоги щодо 2555-денного мінімального строку зберігання платниками податків документів та інформації, передбачені пунктом 44.3 статті 44 цього Кодексу, та права контролюючого органу щодо визначення сум грошових зобов`язань платника податків протягом 2555-денного строку, передбачені статтею 102 цього Кодексу.

Таким чином, із набранням чинності Законом № 3721-IX законодавець змінив порядок реалізації контролюючим органом повноважень щодо податкового контролю за операціями, пов`язаними із застосуванням пункту 141.4 статті 141 ПК України. Зокрема, право контролюючого органу на визначення грошових зобов`язань протягом 2555 днів було поставлено у залежність від строку зберігання відповідних документів та інформації.

Оцінюючи доводи Відповідача про застосування до спірних правовідносин редакції пункту 102.1 статті 102 ПК України, запровадженої Законом № 3721-IX, яка передбачає право контролюючого органу проводити перевірки та визначати грошові зобов`язання щодо операцій з нарахування доходів нерезидентам у межах 2555 днів, Суд виходить із такого

…

Наведені висновки ЄСПЛ мають безпосереднє значення для вирішення питання про дію Закону № 3721-IX у часі. Якщо давність, за усталеною практикою ЄСПЛ, становить не суто процедурний механізм, а законне право особи не зазнавати притягнення до відповідальності після спливу визначеного періоду та водночас є складовою принципу правової визначеності, то момент завершення цього строку набуває самостійного юридичного значення. З досягненням встановленого законом граничного строку відповідне матеріальне право особи вважається набутим, а відповідні повноваження контролюючого органу щодо проведення перевірки та визначення зобов`язань - вичерпаними. Саме крізь призму цих засад і належить оцінювати можливість застосування до вже завершених правовідносин нової редакції норми, запровадженої Законом № 3721-IX.

Із зазначеного випливає, що сплив встановленого пунктом 102.1 статті 102 ПК України строку є завершеним юридичним фактом, який настав під час дії відповідної редакції цієї норми, та з настанням якого правовідносини щодо можливості визначення контролюючим органом перевірки та визначення грошових зобов`язань припинилися. До таких уже завершених правовідносин Закон № 3721-IX, що набрав чинності 1 липня 2024 року, застосований бути не може.

…

Таким чином, право платника, набуте внаслідок спливу відповідного строку, є безумовним і остаточним та підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Поширення на такі правовідносини нового (2555-денного) строку, запровадженого Законом № 3721-IX не узгоджується з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції та принципу правової визначеності.

Отже, з огляду на сукупність наведеного Суд доходить висновку, що сплив установленого пунктом 102.1 статті 102 ПК України 1095-денного строку є завершеним юридичним фактом, який настав під час дії відповідної редакції цієї норми. Із його настанням правовідносини щодо можливості визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків остаточно припинилися, а платник набув самостійного, захищеного права вважатися вільним від відповідного грошового зобов`язання - права, що за своєю природою становить майновий актив (правомірне очікування) у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Новий (2555-денний) строк, запроваджений Законом № 3721-IX, який уведений в законодавство з 1 липня 2024 року, до таких уже завершених правовідносин застосований бути не може. Поширення цього строку на податкові періоди, щодо яких строк давності сплив до набрання Законом № 3721-IX чинності, означало б надання Закону зворотної дії в часі, прямо забороненої статтею 58 Конституції України, та ретроактивне знецінення вже набутого платником майнового активу всупереч гарантіям статті 1 Першого протоколу до Конвенції. До того ж сам Закон № 3721-IX не містить припису про поширення його дії на правовідносини, що виникли та припинилися до набрання ним чинності, а зворотна дія нормативно-правового акта не презюмується і може мати місце лише тоді, коли вона прямо встановлена законом.

За таких обставин до спірних правовідносин щодо проведення перевірки та визначення грошових зобов`язань за період з 2017 року по II квартал 2018 року включно підлягав застосуванню пункт 102.1 статті 102 ПК України в редакції, чинній на момент спливу відповідного строку, який передбачав 1095-денний строк для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків. Отже, доводи Відповідача щодо застосування продовженого (2555-денного) строку є необґрунтованими.

Таким чином, знайшли своє підтвердження доводи Позивача про те, що Відповідач не врахував сплив строку давності, встановленого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, щодо нарахування відповідних зобов`язань та проведення перевірки за відповідний період».

Наведене свідчить про те, що податкова в межах розглядуваної справи наполягала на тому, що при розрахунку строків давності з урахуванням зупинення строків давності відносно періодів 2017 року та 2018 року підлягають застосуванню подовжені строки давності (2555 днів проти загальних 1095 днів), які були введені до законодавства лише з липня 2024 року.

Верховний Суд цей підхід заперечив як такий, що суперечить, зокрема, конституційним положенням щодо зворотної дії законів у часі.

Строки давності обчислюються від граничного строку відповідного звітного (податкового) кварталу (півріччя)

Верховним Судом зазначено:

«Як підтверджується матеріалами справи і не заперечується учасниками справи, Позивач звітував поквартально (том 1, а.с. 15).

Відповідно до підпункту 49.18.2 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Отже, у спірних правовідносинах строк, передбачений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, спливав не пізніше закінчення 1095-го дня, обчисленого з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання відповідної податкової декларації, який, своєю чергою, становить 40 календарних днів після останнього календарного дня відповідного звітного (податкового) кварталу (півріччя)».

З наведеного вбачається, що Верховний Суд визнає відлік строку давності (у випадку податку, за яким звітність подається щоквартально) з моменту подання звітності саме за відповідний квартал (півріччя).

Такий висновок доволі важливий, адже на практиці часто стикаємося з тим, що податкова наполягає на тому, що звітність з податку на прибуток (складовою якого є податок на доходи нерезидентів з джерелом походження з України) подається наростаючим підсумком, тобто відомості звітності за кожний квартал переходять далі до складу звітності за останній квартал, яка прирівнюється до річної.

За такого підходу податкова фактично наполягає на тому, що якщо з урахуванням строків давності звітність хоча б за 4-й квартал року підлягає перевірці, то й звітність за весь рік (до якої відноситься звітність за 4-й квартал) підлягає перевірці.

Логіка податківців приблизно наступна: «ми не перевіряємо показники звітності за 1-й квартал року, ми перевіряємо річну звітність, яка включає в себе показники звітності за 1-й квартал року».

Як бачимо, Верховний Суд вказує на застосування підходу, за яким строки давності мають обчислюватися від дати податкової звітності, в якій вперше відображена відповідна операція.

Необхідність врахування під час судового розгляду обставин досудового оскарження

Верховним Судом зазначено:

«Окремо Суд звертає увагу на те, що під час процедури адміністративного оскарження Позивач прямо зазначав про порушення контролюючим органом строків нарахування грошових зобов`язань, установлених статтею 102 ПК України. Незважаючи на це, у рішенні за результатами розгляду скарги ДПС України не надала належної оцінки зазначеним доводам та фактично обмежившись покликанням на нову редакцію ПК України.

Таким чином, контролюючий орган був обізнаний із запереченнями платника податків щодо пропуску строків давності для визначення грошових зобов`язань та мав можливість перевірити їх обґрунтованість і усунути допущені нижчестоящим органом порушення. Водночас таких дій вчинено не було, що підсилює у цьому контексті позицію Позивача за відповідний період».

Верховний Суд посилається на обставини досудового / адміністративного оскарження результатів з тим, що відповідні аргументи мали б отримати оцінку під час такого оскарження.

Також Верховний Суд зазначає, що сам факт ігнорування контролюючим органом доводів платника податків підсилює позиції такого платника.

Загалом йдеться про послідовну позицію Верховного Суду про те, що під час розгляду податкового спору, зокрема, має враховуватися поведінка сторін під час перевірки та досудового оскарження.

Таке посилання Верховного Суду безпосередньо не стосується загальної теми строків давності, але його все ж таки доречно врахувати. Так, в межах податкового спору платнику податків доречно формувати однозначну та послідовну позицію, починаючи ще з періоду проведення перевірки (або ще до її початку, зокрема, якщо виникають питання щодо законності перевірки).

Певні міркування загального характеру

Розглядуване рішення Верховного Суду важливе та містить низку висновків і підходів принципового характеру, того рівня, якого, власне, очікуєш і на який сподіваєшся від Верховного Суду. У цій справі Верховний Суд виконав покладені на нього Конституцією України (ст. 125) завдання як на вищу ланку адміністративної юрисдикції  : «З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди».

Наведеного в рішенні Верховного Суду достатньо для вирішення цієї конкретної справи. Водночас хотіли б звернути увагу й на додаткові аргументи щодо строків, натяк на які вбачається в розглядуваному рішенні, хоч ця тема й не отримала подальшого розвитку з огляду на достатність вже викладеного.

...

Повний текст статті доступний лише передплатникам сайту.

Прокоментувати