Конкурентна політика ЄС та українська євроінтеграція

автор: Олександр Шворак

видання: «Юридична газета», №36 (534) 2016

09 вересня, 2016 Преса

Історія формування спільної конкурентної політики ЄС

Єдина конкурентна політика країн Європейського Союзу є одним з наріжних каменів європейської інтеграції. Спільні норми щодо регулювання питань конкуренції були впроваджені ще у 1957 р., одночасно зі створенням Європейського Економічного Співтовариства, яке згодом трансформувалось у Європейський союз. Розділ про регулювання конкуренції йде першим у тій частині Римської угоди 1957 р. про створення Європейського Економічного Співтовариства, яка визначає спільні правила Співтовариства. Відповідні ст. 85-99 регулюють питання конкурентної поведінки підприємств, демпінгу та державної допомоги.

Так, зокрема, статті 85-86 Римського договору визначили базисні правила щодо заборони картелів (узгоджених дій, направлених на усунення конкуренції), зловживання монопольним (домінуючим) положенням, а також визначили їх основні види. Нумерація відповідних статей змінювалася з внесенням змін до Римського договору, проте зміст цих норм залишився незмінним до цього часу. Наразі ці положення включені до ст. 101 і 102 Договору про функціонування ЄС.

Згідно зі ст. 101 Договору про функціонування ЄС, як несумісні з внутрішнім ринком забороняються всі угоди між суб’єктами господарювання, рішення об’єднань суб’єктів господарювання та узгоджені практики, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами та метою або наслідком яких є перешкоджання, обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку. Зокрема ті, що прямо або опосередковано встановлюють ціни на купівлю або продаж чи будь-які інші торгівельні умови; обмежують або контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток або інвестиції; ділять ринки або джерела постачання; застосовують неоднакові умови в еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції; зумовлюють укладання договорів прийняттям іншими сторонами додаткових зобов’язань, які за своєю суттю або згідно з торгівельними звичаями не пов’язані з предметом цих договорів.

Одним із принципів конкурентної політики ЄС є також принцип регулювання концентрацій. І хоча відповідні норми не встановлені прямо у Римському договорі (довгий час це вважалося компетенцією окремих держав), проте з часом Єврокомісія, а також практика суду ЄС, довели необхідність винесення цього питання на наднаціональний рівень. У 1989 р. був прийнятий Регламент № 4064/89, який передбачав отримання єдиного дозволу Єврокомісії на концентрації, які за своїм масштабом можуть вплинути на конкуренцію на рівні всього співтовариства. Цей регламент потім був замінений Регламентом 139/2004, що продовжив вдосконалення механізму контролю за концентраціями.

Адаптація українського законодавства до правил ЄС

Імплементація положень конкурентного права ЄС до права України почалась фактично одразу після набуття незалежності. Так, у Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» 1992 р. вже були передбачені деякі положення, загалом схожі за змістом з положеннями конкурентного права ЄС.

Угодою 1994 року про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами вже було визначено основи адаптації українського законодавства. Так, ст. 51 цієї угоди відображає зобов’язання України поступово вживати заходів для забезпечення того,  щоб її законодавство  було  приведене у  відповідність  до законодавства ЄС. Ч. 2 цієї статті визначає, що  приблизна адекватність законів  матиме  місце також і у правилах конкуренції.

Наступним етапом адаптації стало прийняття у 2001 р. Закону України «Про захист економічної конкуренції». Цей закон відображає засади регулювання конкуренції, які загалом відповідають аналогічним положенням права ЄС. Зокрема, значною мірою збігаються формулювання щодо узгоджених дій (картелів) та зловживання монопольним (домінуючим) становищем, розміри штрафів за порушення (до 10 % від обороту).

Як зазначав АМК у «Плані імплементації актів законодавства ЄС, які закріплюють правила конкуренції», експертами Організації економічного співробітництва та розвитку (далі – ОЕСР) здійснено Огляд “Конкурентне право та політика в Україні”, який був презентований під час Світового форуму з конкуренції ОЕСР 21.02.2008 р. Висновком цього Огляду є те, що «Україна має всеохоплююче та добре розроблене конкурентне законодавство». У тому ж плані вказано, що у 2013 р. Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (далі – ЮНКТАД) проведено огляд законодавства та політики у сфері конкуренції в Україні. Огляд ЮНКТАД презентовано 9.07.2013 р. на Тринадцятій сесії Міжурядової групи експертів з конкурентного законодавства та політики Комісії з торгівлі та розвитку Ради з торгівлі та розвитку ЮНКТАД у м. Женева (Швейцарська Конфедерація). За результатами Огляду було зроблено висновок, що порівняння конкурентного законодавства з кращими міжнародними практиками показує, що законодавча база України не потребує радикальних змін.

Подальша євроінтеграція України пов’язана з укладенням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в 2014 р. Питанням конкуренції присвячена Глава 10 цієї  Угоди (ст. 253 – 261). Ст. 256 Угоди передбачає подальше наближення законодавства України до права ЄС та встановлює перелік положень Регламентів ЄС, які потрібно імплементувати до законодавства України.

Зміни, які передбачені цим переліком, хоча й не будуть радикальними, проте в деяких випадках є дуже очікуваними та важливими. Так, наприклад, відсутність публікації АМК своїх рішень про притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності за порушення конкурентного законодавства заважає аналізу практики застосування відповідних норм. На необхідність такої публікації постійно вказували юристи, які працюють з конкурентним правом.

У свою чергу ст. 30 Регламенту Ради (ЄС) № 1/2003 від 16.12.2002 р., що підлягає імплементації, прямо встановлює обов’язок публікації антимонопольним органом його рішень, в тому числі про притягнення до відповідальності. Відкриття бази рішень АМК дозволить набагато точніше прогнозувати думку АМК щодо застосування тих чи інших положень конкурентного законодавства.

Імплементація положень законодавства ЄС щодо вертикальних угод

Особливу увагу, на нашу думку, варто приділити імплементації положень законодавства ЄС щодо вертикальних угод, оскільки відсутність чітких норм у цій сфері позбавляє правової визначеності дуже широке коло підприємств різних галузей економіки при розповсюдженні їхньої продукції.

Вертикальними угодами (або вертикальними узгодженими діями) називають угоди між підприємствами, які не конкурують між собою, а стоять на різних рівнях виробничого (дистриб’юторського) ланцюга (наприклад, продавець – покупець, постачальник – споживач) по вертикалі.

Вертикальні узгоджені дії вважаються менш шкідливими для конкуренції, ніж горизонтальні (між прямими конкурентами), тому в деяких випадках для них робляться виключення із загального правила про заборону антиконкурентних узгоджених дій через їх позитивний ефект. Так, деякі типи вертикальних угод можуть сприяти підвищенню економічної ефективності в ланцюгу виробництва або розподілу шляхом полегшення координації між підприємствами, що беруть в них участь. Зокрема, вони можуть призвести до зниження операційних витрат сторін, до оптимізації та розподілу їх продажу і рівня інвестицій. Контроль виробника за рухом його товарів через дистрибуційну мережу до споживача може підвищувати ефективність збуту.

На сьогодні в законодавстві України деякою мірою вже встановлені виключення для вертикальних угод. Так, у ст.8 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено, що  заборона на вчинення антиконкурентних узгоджених дій (ст. 6 цього закону) не застосовується до узгоджених дій щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на:

  • використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників;
  • придбання в інших суб’єктів господарювання або продаж іншим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів;
  • придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності, не належать до предмета угоди;
  • формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб’єктам господарювання чи споживачам.

Таке виключення повинно зробити легальним низку поширених механізмів дистрибуції товарів, роботи постачальників з дистриб’юторами (наприклад, ексклюзивність, регулювання постачальником роздрібних цін на свою продукцію). Проте ця стаття одразу ж наводить «контрвиключення», у яких цей дозвіл не діє, зокрема якщо такі угоди призводять до «суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині (у тому числі монополізації відповідних ринків), обмежують доступ на ринок інших суб’єктів господарювання, призводять до економічно необґрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів».

При цьому немає чітких критеріїв того, коли саме вертикальна угода суттєво обмежить конкуренцію чи доступ інших суб’єктів на ринок. Це веде до того, що підприємства, які впроваджують вертикальні угоди, не знають, де вони «перейдуть межу», за якою їхні дії будуть вважатися порушенням, і потрібно буде звертатись до Антимонопольного комітету України за отриманням дозволу на узгоджені дії. Це аж ніяк не сприяє правовій визначеності при веденні бізнесу в Україні.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист економічної конкуренції», АМК може визначати типові вимоги до узгоджених дій, які дозволяються і не потребують додаткового дозволу. Раніше АМК вже розробляв проект типових вимог до вертикальних угод, проте вони так і не були прийняті до цього часу. Тут у нагоді стане імплементація законодавства ЄС.

Виключення, які встановлені у  Договорі про функціонування ЄС, також мають загальний характер. Так, наприклад, п. 3 ст. 101 Договору про функціонування ЄС встановлює, що загальна заборона щодо антиконкурентних практик не застосовується, зокрема, до угод між суб’єктами господарювання, рішень об’єднань суб’єктів господарювання, а також до узгодженої практики або категорії узгоджених практик, якщо вони «сприяють удосконаленню виробництва або розповсюдженню продукції, технічному або економічному прогресові, надаючи споживачам змогу отримати належну частку здобутої вигоди, при цьому не накладають на зацікавлені суб’єкти господарювання обмежень, що не є обов’язковими для досягнення цієї мети та не дають таким суб’єктам господарювання змоги усунути конкуренцію стосовно істотної частини відповідної продукції».

Спочатку одноосібне право давати дозвіл на застосування цього виключення мала лише Єврокомісія. Однак беручи до уваги значну кількість однотипних заяв про надання дозволу на узгоджені дії, які вона постійно розглядала, з’явилася необхідність у загальних дозволах здійснювати певні дії у низці стандартних випадків, без необхідності подання індивідуальних заяв. Зараз такі дозволи мають вигляд «блокових виключень» (block exemptions) та встановлюються на рівні вторинного права ЄС, зокрема регламентів.

В контексті вертикальних угод такі виключення були встановлені у Регламенті Комісії (ЄС) № 2790/1999 від 22.12.1999 р. Цей регламент визначав категорії вертикальних угод, які Комісія визнає, зазвичай, відповідними умовами, викладеним у п.3 ст.101 Договору. Беручи до уваги закінчення строку дії цього регламенту у 2010 р., а також позитивний досвід, зібраний у процесі його застосування, було прийнято новий регламент, а саме – Регламент Комісії (ЄС) № 330/2010 від 20.04.2010 р.

Цей регламент значною мірою деталізує те, які вертикальні угоди є дозволеними. Основною умовою тут є частка ринку. Так, за загальним правилом, дозволяються вертикальні угоди у тому разі, якщо частки учасників угоди на відповідних ринках не перевищують 30%. Крім того, регламент встановлює низку так званих «жорстких обмежень» (hardcore restrictions), які не дозволені безвідносно до частки ринку, наприклад:

  • обмеження покупця для встановлення ціни перепродажу (тут мається на увазі фіксовані або мінімальні ціни, встановлення максимальних або рекомендованих цін дозволяється);
  • обмеження території або споживачів, до яких або від яких покупець може продати товари або послуги в рамках угоди. Але важливо, що при цьому дозволяються впровадження схем ексклюзивної та селективної дистрибуції, зокрема:
  • обмеження активних продажів товару покупцем, зорієнтованих на конкретний район або групу клієнтів, якщо вони зарезервовані для продавця або іншого покупця;
  • обмеження продажів для оптових покупців кінцевим користувачам;
  • обмеження для дистриб’юторів, які працюють в системі селективного розподілу, продавати неавторизованим дистриб’юторам на території, на якій постачальник вирішив використовувати систему.

Ці положення, згідно зі ст. 256 Угоди про асоціацію, мають бути імплементовані в законодавство України. На нашу думку після їх імплементації правова визначеність підприємств при роботі зі збутом продукції значно зросте.

Відповідно до розроблених Антимонопольним комітетом планів імплементації актів законодавства ЄС (схвалені Розпорядженням КМУ від 04.03.2015 р. № 167-р), внесення відповідних змін очікується протягом 2016-2017 рр.

Завантажити pgf-файл статті (4 Mb)

Перегляди 368

Прокоментувати