Аналітика

З 28.08.2025 остаточно втратить чинність Господарський кодекс України (далі – ГК) – відповідно до Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» (далі – Закон).

Для приватного сектору скасування ГК означає зникнення спеціального договірного режиму господарських договорів, уніфікацію договірного права в рамках Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та зменшення імперативних норм, що регулюють цю сферу.

Додатково із коментарем спеціалістів КМ Партнери щодо наслідків скасування ГК можна ознайомитися у матеріалі: «Скасування Господарського кодексу України: наслідки для окремих підприємств»

Далі розглянемо окремі практичні наслідки, які потрібно буде враховувати при укладенні та виконанні господарських договорів.

1. Зменшення імперативних норм щодо істотних умов договору

Зі скасуванням ГК втратить чинність ст. 180 ГК, якою визначалися істотні умови господарського договору, зокрема було встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Залишається чинним абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК, згідно з яким істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, якщо інше не передбачено спеціальними нормами щодо окремого виду договорів, то ціна та строк дії не повинні вважатися істотними умовами договору. Це не суто теоретична класифікація, оскільки відсутність істотної умови дає можливість стороні посилатися на неукладеність договору, що нерідко використовували недобросовісні контрагенти для уникнення виконання зобов’язань за договором.

Тим часом, на практиці сторони часто потребують гнучких умов визначення ціни або строків виконання. Наприклад, строки поставки можуть бути пов’язані не тільки з конкретними датами чи графіком, а й певними діями покупця (направлення заявки на нову партію, перерахування авансу тощо), або настанням об’єктивних подій. Так само, може бути потреба передбачити коригування ціни або спеціальний механізм для встановлення ціни у майбутньому, без необхідності прописати все одразу при підписанні договору.

Стосовно договору поставки слід також відзначити, що всі норми ГК про поставку (ст. 264-271 ГК) будуть скасовані. Відповідні відносини регулюватимуться ст. 712 ЦК та загальними положеннями про договори купівлі-продажу. У цьому контексті важливо зауважити, що більшість норм цивільного законодавства є диспозитивними, а отже, якщо сторонам необхідно передбачити регулювання, аналогічне нормам скасованого ГК, то вони зможуть включити необхідні положення до своїх договорів.

Також звертаємо увагу, що скасовується, зокрема, ч. 8 ст. 268 ГК, якою було передбачено по суті обов’язок покупця реалізувати товари, які він відмовився прийняти, зокрема, через невідповідність стандартам та технічним умовам – у випадку, якщо ці товари швидко псуються, а постачальник протягом 24 годин з моменту одержання відмови не розпорядився товарами:

«8. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам (у разі наявності), зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов’язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, – протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці».

Водночас після скасування ГК зберігається можливість затвердження уповноваженими органами типових договорів або типових умов договорів, від змісту яких сторони не можуть відступати, але мають право конкретизувати їх. А також можуть бути рекомендовані орієнтовні умови договорів (примірні договори) – окремі умови яких можуть бути змінені або доповнені за згодою його сторін. На заміну ч. 4 ст. 179 ГК норми про примірні та типові договори будуть передбачені ч. 1 ст. 630 ЦК.

2. Скасування неприпустимості обмеження відповідальності виробника продукції

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 216 ГК було передбачено, що у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції. Раніше сторони не могли відступити від цього імперативного зобов’язання.

Втім, такі умови часто видавалися занадто обтяжливими для виконавців, які розумно очікували, що не повинні нести відповідальність та оплачувати суми у розмірах, що перевищували суми винагороди виконавця за контрактом. Цивільне законодавство відповідні обмеження не містить і тому сторони тепер вільні у можливості врегулювати ступінь відповідальності виробника (продавця) продукції на власний розсуд.

3. Обмеження для нарахування пені зберігається (тепер є в ЦК)

Закон передбачає, що обмеження для нарахування пені за порушення строків виконання грошових зобов’язань боржниками, яке було передбачено у ГК (ч. 2 ст. 343 ГК), по суті переноситься в ЦК та застосовується до будь-яких цивільних (а не тільки господарських) договорів.

Зокрема, згідно із Законом ч. 3 ст. 549 ЦК буде доповнено абзацом:

«Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені».

Раніше максимальний розмір пені за прострочення у виконанні грошових зобов’язань цивільним законодавством не передбачався. Таким чином, що стосується суб’єктів господарських відносин, то для них регулювання по суті не змінюється.

4. Припиняють дію оперативно-господарські санкції

Зі скасуванням ГК припиняють існування т. зв. господарсько-правові санкції, на заміну яким застосовуватиметься загальна цивільно-правова відповідальність сторін. Загалом це можна оцінювати позитивно, оскільки цивільно-правове регулювання в цій сфері є більш впорядкованим та актуальним.

Цікавим наслідком є те, що скасовується така оперативно-господарська санкція, як відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин зі стороною, яка порушує зобов’язання (п. 4 ч. 1 ст. 236 ГК).

Це може мати значення в контексті публічних договорів, адже згідно з ч. 4 ст. 633 ЦК, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг); а у разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Таким чином, підприємці, що беруть на себе зобов’язання за публічним договором, втрачають можливість уникнути укладення публічного договору шляхом застосування оперативно-господарської санкції у вигляді відмови від встановлення на майбутнє господарських відносин з недобросовісною стороною, яка в минулому порушувала свої зобов’язання.

До публічних договорів належить, зокрема, договір складського зберігання, укладений складом загального користування (ч. 2 ст. 957 ЦК).

5. Чи лишається право вимагати укладення договору в судовому порядку на основі попереднього договору?

Норми щодо укладення попередніх договорів були передбачені як ЦК (ст. 635 ЦК), так і ГК (ст. 182 ГК), проте зі своїми особливостями.

Відмінностями регулювання попередніх договорів за ГК було те, що строк укладення основного договору повинен був становити не пізніше 1 року з моменту укладення попереднього договору, а також було передбачено право сторони вимагати укладення в судовому порядку попереднього договору, у разі якщо інша сторона, одержавши проєкт, ухиляється від укладення основного договору.

За ЦК строк укладення основного договору на підставі попереднього договору не обмежується. Водночас єдиним наслідком ухилення сторони від укладення основного договору є необхідність відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (згідно з ч. 2 ст. 635 ЦК).

Судова практика підтвердила, що в цивільно-правових відносинах наслідки порушення попереднього договору передбачені ч. 2 ст. 635 ЦК (див. постанову Верховного Суду від 22.08.2018, справа № 401/3856/16-ц), і вони не включають права вимагати укладення договору в судовому порядку, якщо інше не передбачено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на зазначене, якщо сторони попереднього договору хочуть мати можливість вимагати укладення основного договору в судовому порядку, відтепер вони повинні будуть обов’язково прописати ці умови у попередньому договорі.

6. Чи потрібно направляти претензії?

Серед іншого, разом з ГК скасовуються норми щодо досудового врегулювання спору шляхом направлення претензії іншій стороні.

Згідно з ч. 2 ст. 222 ГК було передбачено, що у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб’єкт господарювання чи інша юридична особа – учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом. Цією ж ст. 222 ГК були визначені вимоги до реквізитів претензії, способу її надсилання, встановлено місячний строк для розгляду претензії, та вимоги до направлення відповіді на претензію.

І хоча ч. 2 ст. 222 ГК зазначала про право (а не обов’язок) звернутися з претензією, завжди існував ризик, що суд негативно оцінить невиконання стороною цих вимог. Особливо після того, як у 2016 році в рамках судової реформи згідно з ч. 3 ст. 124 Конституції України було передбачено, що законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Хоча претензія (для широкого кола неспецифічних господарських договорів) більше законодавчо не передбачена, вважаємо, що сторонам у будь-якому випадку не заборонено звертатися до своїх контрагентів (у тому числі, направляти претензії) з метою досудового врегулювання суперечок, звіряння розрахунків тощо. Водночас зі скасуванням ГК значно менше ризику, що ненаправлення претензії чи якісь її формальні дефекти вплинуть на захист прав у судовому порядку.

Претензії у сфері перевезень

Окремо слід відмітити, що скасовується також ст. 315 ГК, яка передбачала чіткі строки для пред’явлення претензій та надання відповідей на них у сфері спорів щодо перевезень.

У свою чергу, чинна ст. 925 ЦК з питань пред’явлення претензій перевізникові відсилає до порядку, встановленого законом, транспортними кодексами (статутами). Слід також зазначити, що якщо перевезення підпадає під дію обов’язкового міжнародного договору, то повинні застосовуватися норми останнього (наприклад, Монреальська Конвенція про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28.05.1999 та Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951).

7. Позовна давність для вимог за договором підряду на капітальне будівництво

Повністю скасовується Глава 33 «Капітальне будівництво» ГК. Відповідні відносини тепер регулюються тільки § 3 «Будівельний підряд» Глави 61 ЦК та загальними положеннями про підряд ЦК.

Важливим практичним наслідком цього є скасування спеціальної позовної давності для вимог за договором підряду на капітальне будівництво, які були передбачені ГК (раніше норми ГК вважались спеціальними в цій сфері і мали пріоритет).

Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 322 ГК:

«Позовна давність для вимог, що випливають з неналежної якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво, визначається з дня прийняття роботи замовником і становить:

один рік – щодо недоліків некапітальних конструкцій, а у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи, – два роки;

три роки – щодо недоліків капітальних конструкцій, а у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи, – десять років;

тридцять років – щодо відшкодування збитків, завданих замовникові протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань чи аварій».

Натомість буде застосовуватися ст. 863 ЦК, за якою застосовуються менші строки позовної давності: один рік – загалом до вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду, а щодо будівель і споруд – три роки від дня прийняття роботи замовником.

Втім, ст. 884 ЦК додатково передбачає гарантії якості у договорі будівельного підряду, а саме, що гарантійний строк становить десять років від дня прийняття об’єкта замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлений договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 864 ЦК, якщо договором підряду або законом встановлений гарантійний строк і заява з приводу недоліків роботи зроблена у межах гарантійного строку, перебіг позовної давності починається від дня заявлення про недоліки.

*            *            *

Скасування ГК призведе до того, що втратять чинність багато імперативних норм у сфері господарських договорів, чимало з яких не відповідали потребам вільного ринку та конфліктували з нормами цивільного законодавства. Сторони матимуть більше свободи, але водночас і більше відповідальності за те, щоб прописати умови господарського договору відповідно до своїх потреб. Особливу увагу на зміни в регулюванні слід звернути сторонам договорів, по яких скасовуються цілі розділи правового регулювання, зокрема це поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, перевезення вантажів, будівельний підряд, комерційна концесія.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2025

Прокоментувати