Аналітика

З циклу про законопроект № 11416 від 18.07.2024 р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану», який внесений Кабміном.

(Як загальне враження від значної частини законопроекту;

також міркування з наступного щодо нього:

запровадження нових податків всупереч положенням ПКУ,

дія пропонованих змін не обмежується часом воєнного стану,

деякі зміни – з «напрацювань» ще Олега Царьова?

Техніка недосконала, очікувані спори,

спірна відповідальність платників з розглядуваних несистемних нововведень,

не найкращий варіант, альтернативи є.

А чи пропрацьовували взагалі пропозиції належним чином? Не вбачаємо такого – на прикладі збору з нових авто. І чи не призведе пропоноване насправді не до збільшення, а до зменшення надходжень?

Ті, хто недбало підходять до підготовки пропозицій чи свідомо вводять в оману законодавця з метою «пропихування» пропозицій, – теж мають відповідати? Чи призведе це до покращення і реального обґрунтування законодавчих ініціатив?)

1.

Законопроект № 11416 запроваджує низку нових податків. І хай Вас не бентежить, що формально цього не відбувається, адже йдеться зокрема (хоч і не виключно) про «старого знайомого» – військовий збір. А вносять щодо цього лише зміни до п. 16-1 Підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу (далі – ПКУ).

Справа не в назві. Фактично запроваджуються податок з обороту (і не тільки з нього) в 1 % з юридичних осіб – платників податку на прибуток підприємств, спеціальний збір за продаж виробів з дорогоцінних металів у розмірі 30 %, 15 % збір за придбання легкових авто з їх першою реєстрацією в Україні, 5 % з вартості будь-яких послуг мобільного зв’язку, сплаченої кінцевими користувачами таких послуг тощо з встановленням нових платників податку (збору), об’єкта оподаткування, ставок, порядку обчислення і сплати. Тобто відбувається встановлення зовсім нових, відмінних повних наборів елементів, які власне визначають податок, і визначення яких і означає встановлення податку за ст. 7 ПКУ:

«Стаття 7. Загальні засади встановлення податків і зборів

7.1. Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

7.1.1. платники податку;

7.1.2. об’єкт оподаткування;

7.1.3. база оподаткування;

7.1.4. ставка податку;

7.1.5. порядок обчислення податку;

7.1.6. податковий період;

7.1.7. строк та порядок сплати податку;

7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку».

Тож вітаємо з низкою нових податків! Скільки їх тепер буде в Україні?

2.

Чи формально не буде, адже вбачається намагання влади не помічати запровадження нових податків і маскувати їх лише як деякі зміни («особливості») існуючих?

У нас і військового збору немає як власне податку чи збору за їх переліком у Податковому кодексі. Нагадаємо, за ПКУ:

«Стаття 8. Види податків та зборів

8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

…

Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори

9.1. До загальнодержавних податків належать:

9.1.1. податок на прибуток підприємств;

9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;

9.1.3. податок на додану вартість;

9.1.4. акцизний податок;

9.1.5. екологічний податок;

9.1.6. рентна плата;

9.1.7. мито.

…

9.4. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Стаття 10. Місцеві податки

10.1. До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на майно;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.2. туристичний збір».

Тож, як бачимо, ні серед загальнодержавних, ні серед місцевих податків і зборів тут ПКУ військовий збір не передбачає. А за ПКУ встановлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Тож обговорюваний законопроект пропонує вчинити те, що заборонено ПКУ?

3.

До речі, виникає і питання – а на який це час такі «особливості» передбачає розглядуваний законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану»?

Стосовно вищезгаданої «збірної солянки» «військового збору» – вносить зміни до «технічних» підпунктів п. 16-1 Підрозділу 10 Перехідних положень ПКУ. При цьому залишається незмінним початок п. 16-1 щодо того, на який час це все робиться:

«16-1. Тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір».

Тобто це все на невизначений час, не прив’язаний власне до особливостей воєнного стану, а до того, коли Верховна Рада вирішить, що реформа Збройних Сил України звершена. І коли та за яких умов це має бути?

Згадується по аналогії запровадження спеціального пенсійного збору, який, до речі, теж справляється і з придбання нових машин (зараз за ставкою 3 % – 5 %), і з послуг мобільного зв’язку (7,5 %) Законом № 208-XIV від 22.10.2008 р. «Про внесення змін до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”», розділом ІІ якого було встановлено:

«II. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування і діє до  прийняття  рішення Верховною Радою України про повне погашення заборгованості з виплати пенсій, що здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України».

Нічого не нагадує? І які формує очікування ця історія?

4.

Алюзії не поодинокі.

Наприклад, як Вам така цитата з публікації 2011 р. «”Пенсійний” збір з мобільних операторів ляже на плечі абонентів – учасник ринку»:

«Нагадаємо, член парламентського комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики Олег Царьов (Партія регіонів) зареєстрував 9 грудня законопроект N9577, що пропонує розширити список платників збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Текст документа ще не оприлюднено, але, як сказав Царьов виданню “Комерсант-Україна”, зміни стосуватимуться операторів мобільного зв’язку. Крім збору до Пенсійного фонду (ПФУ) в розмірі 7,5%, який зараз платять споживачі за надані їм послуги, ще 7% планується стягувати з самих операторів».

Так що, мабуть, поточні пропозиції мають давні коріння. Як то кажуть, дякувати Богові, що зараз тільки 5 %, а не 7 % пропонують додати до вартості послуг мобільного зв’язку. Щоправда, з урахуванням ще 1 % з обороту, в тому числі операторів мобільного зв’язку, це буде вже принаймні 6 % (лише трохи не дотягує до тогочасних пропозицій Олега Царьова).

5.

Є претензії до юридичної техніки законопроекту; вбачаються можливості неоднозначного тлумачення, тож, у разі прийняття у теперішньому вигляді, при застосуванні цілком можливі спори з ряду ключових моментів.

Проте наразі вирішив утриматися від розгляду цих моментів. Як відомо, «все, що Ви скажете, можете бути використано проти Вас». Тож не будемо наразі підказувати законотворцю з технічних моментів на можливі прогалини, щоб він їх не «затиснув» на етапі прийняття закону.

6.

Виникає і таке питання – а яка відповідальність, якщо не сплачувати цей збір по-новому чи сплачувати його не повністю і не так, як передбачено в Перехідних положеннях ПКУ?

Чи буде кримінальна відповідальність за ст. 212 Кримінального кодексу України?

«Стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)

1. Умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, …».

Тобто тут про відповідальність за ухилення від сплати податків і зборів, що (а) входять у систему оподаткування і (б) введені у встановленому законом порядку.

Чи слід вважати військовий збір обов’язково таким, що входить до системи оподаткування, зокрема з огляду на його нібито тимчасовий характер і відсутність у переліку загальнодержавних чи місцевих податків та зборів за ПКУ?

А чи слід вважати його введеним у встановленому законом порядку, адже такого збору немає в переліку загальнодержавних за ПКУ, а встановлення «позасистемних» зборів ПКУ забороняється.

7.

На наведене вище можуть заперечити, що проблеми є, однак альтернативи немає – війна потребує коштів.

Насправді альтернатива є. Так, одна із пропонованих різними асоціаціями альтернатив – це замість наведеного вище тимчасове збільшення ставки ПДВ.

Проте й цим можливі підходи не обмежуються.

Так, з огляду на зменшення довіри платників податків до державних інституцій як ефективних збирачів і розпорядників коштів, що збирають з платників податків, і наявність досліджень про джерела фінансування воєнних витрат (так, зараз у публікаціях, зокрема, згадується робота Джона Мейнарда Кейнса «Як платити за війну» з основною ідею, що це не можна робити лише за рахунок податків, а має робитися через обмеження споживання і вилучення ресурсів на війну), а також навіть досвід СРСР часів війни і повоєнної відбудови про фактично обов’язкові внутрішні запозичення, можна пропонувати до розгляду й внутрішні запозичення, на які певні категорії мають спрямовувати в обов’язковому порядку певну частку бізнес-надходжень чи сум від вартості певних операцій. І бажано надати певну дискрецію, в обмін на які саме зобов’язання особа вносить запозичення. Наприклад, займи держави на користь окремих бригад з наданням розпорядження цими коштами виключно на рівні цих бригад на визначений перелік можливого «додаткового» придбання. Чи по конкретних оборонних проектах з відомим для платника розпорядником. І щоб такий персоніфікований «запит» держави на обов’язкові до надання запозичення перевищував можливу «пропозицію» з боку платників податків. Такий елемент прямої демократії, коли платники можуть «голосувати» грошима і спрямовувати кошти хоч і обов’язково, проте з вибором туди, де більш довіряють і вважають справді потрібним. За бажання, це можна спробувати підвести під примусове відчуження з наступною компенсацією за Законом «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», із запровадженням до нього відповідних змін.

Було б бажання, і тоді кращі альтернативи можна шукати.

І при цьому пам’ятати, що знайти ресурс можна лише там, де він є. Тобто поки є економіка, і в неї є певний ресурс. А якщо необережними кроками «вбити курку, яка несе яйця», тобто завдати такої шкоди економіці, з якою спроможності в принципі якщо не зникнуть, то суттєво скоротяться, то замість «покращення» ситуації можна викликати «кому» чи значне погіршення із зниженням віддачі ресурсів на війну нижче від теперішньої.

8.

Потенційним прикладом цього у конкретній сфері може бути пропонований збір на першу реєстрацію легкових авто в Україні.

Навіть зараз держава багато отримує від нових авто:

майже всі машини – імпортні. Тож при ввезенні сплачується ввізне мито й акциз, які застосовні (з урахуванням особливостей залежно від країни походження – Євросоюз, Японія, Корея, Китай тощо, міжнародних угод України, зокрема з Євросоюзом), та ПДВ за ставкою 20 %.

Під час реєстрації в Україні до податків при ввезенні додається ще пенсійний збір за ставкою від 3 % до 5 %. На практиці, виходячи з поточного рівня цін на нові авто, середній рівень збору очікується ближче до 5 %. Тож, очікувано, держава отримує зараз принаймні 26 % від митної вартості імпортованої машини (якщо рахувати 20 % ПДВ від ціни без ПДВ та 5 % пенсійного збору від ціни з ПДВ, що дорівнює 6 % від ціни без ПДВ, оскільки база для нарахування на п’яту частину збільшується через ПДВ), і це якщо нехтуємо ввізним митом та акцизом, де вони застосовні.

У разі збільшення витрат на придбання авто (додатковий збір 15 % від вартості авто), реальний попит очікувано падає. Є таке поняття, як еластичність попиту, тобто наскільки реальний попит змінюється, зокрема від зміни вартості. Чи проводилися такі оцінки Кабміном при підготовці законопроекту в цій частині? Якщо загальні витрати на придбання авто зростуть зі 126 (умовно, де 100 – ціна без ПДВ, 20 – ПДВ, і 6 – це 5 % збір, якщо рахувати від ціни без ПДВ) до 145 (додаємо 18 як 15 % від ціни з ПДВ, тобто від 120, та ще 1 як податок з обороту продавця – імпортера, виходячи з ціни без ПДВ, який продавець закладе в ціну продажу), тобто зростання більш ніж на 15 %, то наскільки впаде попит?

Тут слід рахувати і психологічний чинник, адже додаткові витрати, які має понести покупець окремо, додатково до ціни придбання, сприймаються більш «боляче», ніж приховані у ціні продажу (як було б, наприклад, у разі збільшення ставки ПДВ). І тому, наприклад, 1 % податку з обороту, сплачуваний продавцем і «схований» ним в ціну продажу, психологічно, мабуть, буде сприйматися легше, ніж обов’язок сплатити таку саму суму, але напряму покупцем до бюджету. Тобто те, як структуровані додаткові податки, теж може вплинути на еластичність попиту.

Мабуть, ніхто не буде ставити під сумнів, що якщо запровадити для авто те, що пропонує законопроект, то попит на авто знизиться. У наведеному вище прикладі з однієї машини ціною 100 (без податків), держава наразі отримує 26 (це без врахування ввізного мита та акцизів там, де вони застосовні), а з «нововведеннями» очікує 45 (26 + 18 + 1), тобто у відносному вираженні на 73 % більше з однієї машини. Грандіозно! Проте, якщо попит впаде вдвічі, то замість абсолютної величини надходжень 52 (26 з однієї машини х 2 машини) держава отримує лише 45 (45 з однієї х 1 машину). Тобто в абсолютному вимірі надходження від нових авто зменшуються більш ніж на 13 %. Це бажаний результат? А зменшення попиту і нових реєстрацій вдвічі, принаймні в коротко- і середньостроковому прогнозі, цілком реально. Тож запровадження змін, як вони пропонуються у цій частині, замість збільшення може призвести до зменшення бюджетних надходжень.

Не побачив щодо цього нічого у поясненні до законопроекту. Не певен, що взагалі є такі оцінки, проведені належним чином щодо еластичності попиту і розрахунків залежно від різних варіантів оцінки, щоб можна було порівняти із фактажем у разі таки запровадження «особливостей», як вони пропонуються у цій частині. І розуміння, наскільки оцінки і розрахунки, покладені в основу пропозицій, були фаховими і обґрунтованими, а також, хто має нести відповідальність, якщо оцінки виявляться суттєво оманливими і реальність суттєво гіршою, ніж очікувалася, аж до зворотного ефекту – зменшення сукупних надходжень. Давно слід запровадити вимоги щодо докладнішого опрацювання подібних проектів і їх підтвердження фаховими оцінками і розрахунками, а також обов’язковий наступний моніторинг, наскільки оцінки справдилися по факту з аналізом і висновками у випадку суттєвих різниць – чим вони викликані. Можливо, аж (в ідеалі було б непогано 😊) до кримінальної відповідальності тих, хто пропонує щось з явно неправдивими оцінками (тоді як, виходячи з посади і кваліфікації того, хто це робив, очікується, що він має фахово розумітися на відповідних питаннях, провести належну роботу чи забезпечити її виконання фахівцями [а не просто «брати зі стелі» чи взагалі з недбалості не проводити належної підготовчої роботи – оцінки] і надати обґрунтовану інформацію – оцінки як підґрунтя для пропозиції), що може сприйматися як введення законодавчого корпусу в оману з метою «пропихування» законопроекту. Щось про застосування таких статей Кримінального кодексу України:

«Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради

1. Невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації – …»,

чи

«Стаття 366. Службове підроблення

1. Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів – …»,

чи насправді нової, яку запровадити на кшталт згаданих вище спеціально для розглядуваного. Адже права мають балансувати з обов’язками, і відповідальність за неналежне користування правами чи виконання обов’язків теж має бути.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

© WTS Consulting LLC, 2024